Конституційний Суд вже не здатен прийняти ніяких рішень по указах президента. І зовсім не через відставки-призначення суддів. А внаслідок політреформи, яка привнесла в і без того недосконалий Основний Закон таку кількість протиріч, що призводять КС до тотальної правової шизофренії.

8 днів відкритих засідань на Жилянській продемонстрували, що завдяки політреформі у Основному Законі з’явилася купа “проколів”, які знецінюють саму Конституцію і блокують роботу КС. Вона перетворилася на суцільний правовий лабіринт, всі дороги якого ведуть в тупик.

Засідання наглядно продемонстрували величезну кількість навіть доктринальних проблем в конституційному праві. Я вважаю подвигом представника президента Володимира Шаповала в КС – те, що він три дні разом з кількома “просунутими” суддями КС просто перелічував проблеми, за які у нас взагалі ще практично ніхто до пуття не брався.І внаслідок цього подвигу багато далеких від конституційного права людей нарешті зрозуміли, що у нас, якщо чесно - кінь взагалі не валявся на нашому конституційному праві.

Проблема № 1 – той самий президент. Виявляється, що взагалі невідомо, до якої гілки влади, згідно “політреформеної Конституції - він відноситься. У нас немає навіть доктрини, яка б чітко встановлювала, хто такий президент, який його дійсний статус. Так, під час дискусій судді та сторони довго і нудно цитували різні підручники, розповідали про досвід різних країн. Але ми - не Франція чи Польща, ми - Україна. Тільки в нас можна було зробити політреформу “на коліні”, після якої вийшла Конституція - “ні Богу свічка, ні чорту кочерга”.

Ще судді довго глумилися на тему, які ж у українського президента функції, повноваження і компетенція. І як співвідносяться між собою ці три поняття. Закінчилося це все тим, що глава КС Іван Домбровський, якого це втомило – вдався до “шкільного прийомчику”. Просто намалював три кола і поставив питання представнику Кабміну Василю Німченку: „Розкажіть мені, як ці три кола співвідносяться між собою, яке з них накладається на яке. І головне – вкажіть, де тут функції, де повноваження, а де – компетенція!». І якщо навіть на таких “дитячих” питаннях деякі “генії конституційного права” ставали просто в тупик, що вже казати про серйозніші проблеми – конституційний делікт та його складові, конституційну відповідальність тощо?!

Найжахливіше те, що ці ключові речі для значної кількості суддів КС, а тим більше представників сторін – настільки незрозумілі і абстрактні матерії, що вони не бачать в них взагалі змісту. Іноді складалося враження, що два комп´ютерника дискутували про те, що краще – “Лінукс” чи “Віндоуз” - в присутності дикунів з племені мумбо-юмбо, які ніколи в очі не бачили комп´ютерів.

Адже саме зі статусу президента випливає – що він має право, і що не має права робити. Наприклад, співвідношення ст. 90 Конституції та п.8 ст. 106? У нас джерело влади – народ. А сама влада ділиться на законодавчу, виконавчу, судову. Яке місце в цьому співвідношенні займає президент – всі 8 днів засідань КС відповіді не дали, і не могли дати. Сторона президента запевняла, що президент виконав свою високу місію - захистив спаплюжений вибір народу. Але ж і президент - делегований народом службовець, і ВР обрана цим самим народом! Дискусії на цю тему перетворилися на найбрутальніші юридичні пояснення. Наприклад, представник коаліції Юрій Мірошниченко практично прямим текстом заявив: нас, депутатів, люди обрали на 5 років, і ми можемо робити все, що нам заманеться, а якщо народу щось не сподобається, то народ нас переобере. Шаповал на противагу те саме заявив стосовно президента: його народ також обрав на 5 років, тому він має права робити все, що йому заманеться. Наприклад, розігнати Верховну Раду. А якщо комусь це не подобається, народ президента переобере через 5 років. Це - взаємовиключні речі. Смішно те, що всі вони ґрунтуються на логічних доводах, апеляціях до волі народу та… відповідних статтях “політреформованої” Конституції!

Майже цілий день в КС обговорювали питання щодо правомірності створення коаліції. Депутати визнали, що дійсно мало місце порушення - невчасне сформування коаліції ще влітку 2006 року. Далі постає питання: чи можна через це одноразове порушення, яке президент нібито “пробачив” - застосовувати кару, чи можна розганяти за нього ВР в будь-який час на протязі всієї 5-річної каденції? Коаліція впевнено заявляє: ні, бо президент нас вже “пробачив”. Але в Конституції ніде не записано, що після внесення Януковича він не може в будь-який передумати: “відкликати пробачення” та розігнати Раду. Адже порушення було і нікуди не зникло – логічно?

Таких дірок – мільйон і віз на додачу. Криза в КС була закладена задовго до президентського указу.

Це також ті самі граблі, на які стали Станік із Пшенічним. Адже завдяки політреформі у президента зявилася необмежена влада - “викидати” з КС суддів своєї квоти. Тобто звичайного суддю Васю Пупкіна з Задрипанського райсуду не можна вигнати без серйозної, довгої і нудної процедури, яка проводиться через Вищу раду юстиції, а суддю КС можна викинути копняком і указом!

Ще одна хохма. Обговорювали питання, який обсяг повноважень зберігається в ВР після того, як її розпустив президент. Це повноваження окремих депутатів, чи повноваження Ради в цілому? Якщо ВР “зберігається” в цілому, тоді незрозуміло, що ж таке розпуск?

Представниками ВР багато говорилося про те, що не можна переривати так зване “представницьке правонаступництво” – тобто Рада повинна працювати до формування нової, бо якщо раптом війна – куди звертатись президенту стосовно оголошення надзвичайного стану етсетера? Найкращу ілюстрацію до безглуздості такого підходу дав знову-таки голава КС Іван Домбровський. Він запропонував пригадати, як в 1975 році розбилася вся футбольна команда “Пахтакор”. Уявіть собі, сказав він, що у споруду під куполом влучив бомбардувальник чи винищувач, і більшість депутатів загинула в катастрофі. То куди в цьому випадку подавати президенту подання щодо надзвичайного стану? То хіба можна всерйоз навіть на теоретичному рівні обговорювати можливість абсолютного “представницького правонаступництва”? Зрозуміло, що це питання ніколи ніким всерйоз не піднімалося. Тому що депутати завжди думали, що протягом 5 років можуть робити все, що їм заманеться…

А таке питання, як Регламент Верховної Ради? В самій Конституції також закладене протиріччя. В одному місці записано, що Регламент Ради приймається виключно законом. В іншому – що це внутрішній документ парламенту. І це абсолютно взаємовиключні речі закладені в одному документі – Основному Законі країни! І саме в нього вперлася дискусія довкола індивідуального членства в коаліції. Що має робити з цим КС?

Повна маячня – і по імперативному мандату. В ст.70 Конституції записано, що насправді наші депутати мають так званий “вільний” мандат. Тому правий Мірошниченко – „робіть все, що заманеться” – голосуйте, як хочете, продавайтеся і переходьте, куди заманеться! Очевидно, „батьки” політреформи так поспішали, коли писали “на коліні” зміни до Конституції, що просто забули цю статтю привести в відповідність з ст.81 і ст.83 – за якими мандат є не “вільним”, а є “імперативно-тоталітарним”, адже доля депутата повністю залежить від забаганок голови фракції. За цими статтями нам не потрібно утримувати в парламенті 450 „рабів-дармоїдів”. Вистачить 5 лідерам фракцій видати відповідну кількість карток – нехай собі голосують і рулять країною. Суддя КС Маркуш та представник президента Шаповал провели плідну дискусію на тему, як корисно було б, якщо б президент хоч раз належним чином зафіксував факт голосування чужими картками, та розігнав ВР саме за це!

У той же час в КС сидить більша частина людей, для яких ці проблеми – темний ліс. А для тих, хто знається на конституційному праві - це абсолютно нерозв’язувані проблеми. Саме тому суддя Кампо заявив – ми не можемо розв’язати цей суто політичний конфлікт. Це очевидно: не може КС надати перевагу 70 статті чи 83, не може передати п.8 ст.106 чи 90. Це - одне “тіло” Конституції, “тіло”, в якому праве вухо “чомусь посварилося” з лівої цицькою.

Найбільша біда станеться, якщо знову буде прийнято “пакетний консенсус” – і туди знову буде внесено питання про спільне внесення змін до Конституції. І знову “політична команда” невігласів сяде переписувати багатостраждальну Конституцію…

І президент, і прем’єр, і всі інші політичні гравці повинні нарешті розуміти, що не політики мають писати Конституцію, а професіонали з конституційного права. Політики повинні лише погодити концептуальні моменти. Але таких професіоналів вперто не хочуть залучати саме політичні дикуни, які ніколи не бачили комп’ютер, але впевнені, що знають, як він має виглядати. Бо ці дикуни досі впевнені, що зможуть щось “підмахлювати” на свою користь. І невідомо, скільки разів їм ще потрібно наступати на “граблі”, аби зрозуміти, що в політиці, як і в спорті - “надо жить - ярко, надо побеждать – честно”.

http://pk.kiev.ua/country/2007/05/08/124045.html