И к нему, в его сердцевину,
Я без пропуска в Кремль вошел,

Разорвав расстояний холстину,
Головою повинной тяжел.

О. Мандельштам

Стенограма цієї зустрічі довгі десятиліття зберігалася в “спецхранах”, і зокрема в Центральному партійному архіві. Але, навіть ставши доступною, вона не додає жовто-блакитних кольорів до “червоної” суті української культури, змальовуючи “національних” лідерів далеко не з кращого боку. Рвачі, підлабузники й страхополохи – ось ким виступили вони задовго до будь-якого терору. (more…)

Історія цього скандалу, що погрожував стати міжнародним, але був “зам’ятий” і старанно замовчаний радянським начальством, вкотре нагадує не так про загальновідомий шовінізм нашого північного сусіди, як про його суто расове наповнення. Яке донедавна чомусь вважали за класове.

Ось, скажімо, не подобається декому народна мудрість: “хоч убий москаля, та він зуби вискаля”. Але на прикладі малознаної “літературної” історії, що сталася далекого 1926-го року, сей “незручний” афоризм цілком підтверджується “живим” життям. (more…)

Або Як формують “національну” літературу 

Молитесь на ночь, чтобы вам
Вдруг не проснуться знаменитым.
А.Ахматова

Головне гасло недержавної, але вельми престижної в Росії літературної премії – “Проснуться знаменитым!” – не надто пасує до її цьогорічного лауреата. Сей автор, будучи давно “відкритим”, уже потрапляв до “короткого” списку “Національного бестселера” в 2005 і 2006 роках, але тільки сьогодні “відкриття” оформили преміально, закріпивши грошовим еквівалентом слави.

(more…)

Вождь пролетаріату Володимир Ленін з двома кепками (одна в руці, друга на голові), царський унтер-офіцер Семен Будьонний без коня (але в кавалерійській шинелі), національний класик Тарас Шевченко в оточенні героїв своїх поем (серед яких обвішаний гранатами більшовик з комсомолкою) – це далеко не повний список курйозів з історії радянського монументального мистецтва. Коронна фраза з “Джентльменів удачі” щодо непорушності імперської слави – мовляв, “Кто ж его посадит? Он же пам’ятник!” – насправді не відповідає дійсності. Епопея з непосидючими пам’ятниками характерна для історії Радянської України. (more…)

– Вот они где у меня сидят, эти интуристы! –
интимно жаловался Коровьев, тыча пальцем в свою жилистую шею,
– верите ли, всю душу вымотали.
Приедет и или нашпионит, как последний сукин сын,
или же капризами все нервы вымотает: и то ему не так, и это не так!

М.Булгаков

Радянське начальство свого часу зосередило свою пильну увагу на західних інтелектуалах. Саме “дружні” іноземні автори, які теоретично існували в графі “діячі культури” від 1920-30-х рр., були в очах Кремля найбільш престижною категорією. (more…)

И летят в одном аккорде
Люди, рюмки и обед.

С.Черный

Важливою особливістю учасника “творчої” радянської номенклатури завжди було уміння правильно будувати неформальні стосунки з колегами. Неабияк сприяло цьому застілля. Варто зазначити, що йшлося лише про запровадження не дуже нової “радянської” моралі з соціальної галузі до суто “духовної”. Адже літопис радянських вождів, а також решти партійного бомонду свідчить про те, що їхні смаки були не лише літературні. (more…)

Яке від початку було ставлення до жінок в Радянській Україні? Жінка уявлялась або як “товариш Жучок”, себто бойовий друг родом з оповідання М.Хвильового, або як екзальтована панянка, спокуслива непманська фурія. Жили зазвичай з першими, закохувались - в других. Перші з часом відходили на периферію обивательської рутини, з другими було цікавіше будувати новий лад. До речі, старий лад з ними будувався так само жваво. “Я имел для души / Дантистку с телом белее известки и мела, / А для тела – / Модистку с удивительно нежной душой”, – розподіляв свої бажання С.Черный у 1910-му році. (more…)

У річницю політичних репресій 1937 – 38 рр. вільно буде згадати, що за часів Розстріляного відродження розстрілювали далеко не всіх. Дехто самотужки усувався з культурно-політичного життя. І то зовсім не з “політичних” чи навіть “культурних” причин.Декаданс, що зробив самогубства модою, – це зліпок з епохи “бурі й натиску”, що породила в Європі відповідне ставлення до життя і смерті. Культ вольової особистості, що протистоїть юрбі бюргерів, призвів до романтизації самогубства. Трохи інакше на початку ХХ-го століття було в Радянській Україні. “Старенька, ти взяла в мене нагани?” – питався М.Куліш в своєї дружини, кола та сховала зброю після самогубства М.Хвильового у 1933-му році. (more…)

Якщо проблеми не існує – її висмоктують з пальця. Тому й зустрілися якось український, російський, польський і німецький письменники, аби з’ясувати, чи тоталітаризм – досі літературна тема?

Цікаво, що про актуальність заявленої теми ані Юрій Андрухович від України, ані Франц Годяк від Німеччини чи Віктор Єрофєєв від Росії і Войцех Кучок від Польщі, зустрівшись нещодавно в Київському Молодому театрі, якось не згадували. До речі, потреба заявити “тоталітарну” тему виникла в директора Польського інституту в Києві Єжи Онуха. Певно, так само, як у випадку з нещодавньою мистецькою акцією “Реанімація” у Львові, він вирішив, що “це є для них дуже важлива інтелектуальна гімнастика”. (more…)

Майже одночасно завершились фінальні етапи двох непересічних літературних конкурсів, представивши “довгі” списки своїх журі. Перший з них – “Большая книга” – це національна російська премія. Другий – “Лучшая украинская книга – 2008” – так само національна, але за всіма можливими форматами більш локальна затія київського журналу “Корреспондент”. Втім, українцям, як безперечним мешканцям СНД, варто зважати на обидва конкурси, бо саме їхні результати визначають як обличчя книжкового ринку України, так і особисті уподобання самих українських читачів. (more…)

Акурат у канун Дня перемоги “Літературна Україна” видрукувала оповідання “Німчики, голубчики…” Анатолія Дімарова про дівчину Наталку, котра в часі ВОВ залишалася на “окупованій території”, ведучи зовсім не героїчний спосіб життя. Декому це видасться черговою провокацією, дехто зрадіє відродженій офіційним органом НСПУ темі колаборанства, але хтось, безперечно, зауважить ще й особисту позицію старого автора, що лише вряди-годи міняв у своїх творах “плюси” історії на “мінуси” її партійної інтерпретації. (more…)

Безпробудний п’яниця і безперечний літавторитет Чарльз Буковскі (1920 – 1994) здобув світову славу в середині 1970-х, вже по тому, як Сартр і Жене назвали його кращим з американських поетів сучасності. Так, за життя сексуальний монстр і мізантроп Буковскі був дуже популярний. Коли помер з перепою, ще й під час статевого акту з малоліткою, його популярність неабияк зросла. Але якщо в Жене був той самий благодійник Сартр, який свого часу витягнув його з багна, то Буковскі не мав нічого. Хіба що видавця, котрий, зачувши у “чорнушних” писаннях свого клієнта запах бабла, почав видавати йому на пиво по сто доларів щомісяця. Щоби, значить, писав, себто пив, а не витрачав час на пошуки роботи. (more…)

У журналі “Новый мир” вкотре переклали нашого Жадана. Раніше, пригадується, була “Дружба народов”, а тепер ось – багатообіцяючий світ нових геополітичних стосунків. Усе це неспроста, як сказав би Вінні Пух, адже російські пани не люблять малоросійських переможців. Чи Жадан для них не малорос-переможець, і тоді ми знову в глибокій Європі?

Слід визнати, що Сергій Жадан цікавить російських ідеологів культури в якості яскравого приклада невтішної геополітики. Так, можливо, “незалежність” в Україні й перемогла, але для Росії наш Жадан – представник “зіркових” аутсайдерів на маргінесі пам’яті про “мою зоряну УРСР”. Інакше чого б його перекладали? (more…)

Якщо раніше вважалося, що українські художники – це абсолютно темні люди, які книжок не читають і до філармонії не ходять, а тільки й роблять, що випивають, закурюють і подеколи беруть участь у виставці «Хутір», то нині багато що змінилося. Мистецтво в Україні стало відвертою зоною комфорту й істеблішменту. Втім, стосується це мистецтва «сучасного», яке відображає життя засобами самого життя в його історичній динаміці, і в якому Ройтбурд, Маков і Кулик. Що ж до мистецтва «традиційного», яке гордовито застигло на відмітці «українське», і в якому Марчук, Остафійчук і Гуменюк, то змінилася хіба що ціна на картини. «Українське» ж сьогодні, наче у далеких 1960-х, знову в моді, тому торгуватися за картини того самого Марчука слід починати з 10 тисяч доларів. (more…)

Жити з літератури сьогодні не складно. Навіть з української. Це лише з одного боку вважається не життям, а існуванням. З іншого боку, незгодних письменників-моралістів завжди рятувало гасло про те, що не можна творити задля заробітку. Мовляв, порядному авторові треба якраз заробляти (наприклад, журналістикою) для того, щоби потім спокійнісінько творити. Видаючи створене за власний кошт.

Виявляється, сьогодні навіть це не зовсім так, і власним коштом друкуються хіба що закінчені графомани. (more…)