Павло Григорович

Вельми показовою у справі “самовиховання” радянської інтелігенції залишається для нащадків дивакувата поведінка Павла Тичини під час процесу проти Спілки визволення України (СВУ), що відбувався у Харкові березнем-квітнем 1930-го року. Перед тим Тичина був цілком лояльним поетом, навіть кілька разів матюкнувся на засіданні ВАПЛІТЕ, щоби, значить, бути ближчим до народу. Оскільки мав неабиякий гріх перед новою владою: брата-священика, а також захалявну лірику з крамольним віршем “Чистила мати картоплю”, за якого отримав нагінку від Чубаря за “протягування націоналістичного дурману в літературу”. У нижчеподаній історії “чистити себе під Леніним” довелося самому поету. (more…)

Муха в бурштині, або Хроніка “червоних” новобудов

Як смішно всі внизу
Голівки задирають –
З балкона я стругнув.
Ю. Позаяк

Так уже виходить, що протягом численних своїх письменницьких мандрів авторові сих рядків завше випадало кантуватися на маргінесі, себто у найвіддаленіших місцях рідних і не дуже – міських мегаполісів. При цьому завжди здавалося, що саме в центрі повинно відбуватися щось важливе. Натомість тут… (more…)

Хроніка “червоного” терору

Мы забирали жен себе
И к стенке ставили мужей.
П. Коган

Вождь пролетаріату В.Ленін називав пафос революційного терору прекрасним, уже в грудні 1917-го року закликаючи до жорстких репресій проти ворогів більшовизму, смертної кари і самосуду над спекулянтами. З часом це витворилось на уніфіковану ознаку “революційної” доби, і певний прошарок людей можна було поголовно винищити. (more…)

Сексу в нас “не було”. А постмодернізму?

…Но теперь
Не говорят “я верю”, а “согласен”.
И. Бродский

Що означала віра для радянської людини? Вона означала для неї усе. У що вірили радянські люди? У що завгодно, крім себе – від “лампочки Ілліча” до стогону космонавтів у міжпланетному ефірі. У 1908-му році А.Блок писав: “Часто приходит в голову: все ничего, все просто и нестрашно, пока жив Лев Николаевич Толстой”. Такою ж вірою живилися й пізніше, мовляв, поки Брежнєв живий – війни не буде. Її, між іншим, і “не було”, якщо не зважати на локальні війни, які Радянський Союз вів по всьому світові – чиста тобі віртуальна реальність, якою завжди був позначений радянський постмодернізм. (more…)

Як Гоголь у труні перевернувся, або Хроніка “червоних” перепоховань

Разом із підступною радянською медициною особливим цинізмом в усі часи вирізнялась практика посмертно-ювілейних учт і перепоховань. “Кажуть, ви знімали маску після смерті Льва Толстого, – побожно питалися у майстра-фахівця. – Що можете сказати з цього приводу?” “Що дуже прилипла борода”, – коротко відповів той. Миколі Гоголю, з якого по смерті теж дещо зняли, пощастило менше, адже до рук його ексгуматорів “прилипло” набагато більше поховального краму.

Навесні 1931-го року прах Гоголя, Язикова і Хом’якова переносили з кладовища при Даниловому монастирі до Новодівочого цвинтаря. Відбулась урочиста церемонія, зібрався письменницький бомонд, але могили розривала безпритульна дітвора, оскільки на місці монастиря планували збудувати колонію для малолітніх. (more…)

Пополудні прокидався Генсек

Как называется страна?
Дались вам эти имена!
Я из страны, товарищ,
где нет дорог, ведущих в Рим,
где в небе дым нерастворим
и где снежок нетающ.

Л.Лосев

…Що доброго було в тоталітаризмі? Здавалось би, нічого. Майже нічого. Хіба що оце транс-персональне відчуття, яким наше минуле славилося – “разом навік”. “Я, ты, он, она! Вместе – дружная семья!”, – співала Софія Ротару. А тут парад, демонстрація, салют, луна-парк приїхав, або ще який-небудь Тарапунька. А ще – прапори, гучна музика, репортажі з Далекого Сходу і ажіотаж на трибунах, коли “наші” забивають гол…

Між іншим, про спорт. (more…)

Українська “рука Москви”, або Як наших бовванів пародіювали

За похмурих часів, коли репресії в УРСР лише починалися, опозиційні течії української літератури змушені були переходити на Езопову мову. Одним з провідних майстрів цього жанру несподівано став загадковий адресат з Москви, якому судилося стати класиком української літературної містифікації.

У середині 1927-го року лідер українських футуристів Михайль Семенко отримує з Москви один за одним два листи, з яких з подивом дізнається, що крім нього, існує ще один геніальний поет-футурист. “Я теж брюнет. 25 років. Апетит колосальний. Ставка – 225. Дипкур’єр. Циркулюю: Париж – Москва”, – повідомляв про себе нахаба. – Про ступінь зачарованості моїми творами пиши негайно”. (more…)

Де його обличчя?

Сотня лет пройдет, не повторится,

Не вернется это никогда.
На земле была одна столица,
Все другие – просто города.
Г.Адамович

…Акурат цими днями, але у 1934-му році, столицю УРСР переносили до Києва. Як це сталося? Точніше, “Харків, Харків, де твоє обличчя?” – як віршував Павло Тичина. (more…)

Як козаки до Сталіна їздили

И к нему, в его сердцевину,
Я без пропуска в Кремль вошел,

Разорвав расстояний холстину,
Головою повинной тяжел.

О. Мандельштам

Стенограма цієї зустрічі довгі десятиліття зберігалася в “спецхранах”, і зокрема в Центральному партійному архіві. Але, навіть ставши доступною, вона не додає жовто-блакитних кольорів до “червоної” суті української культури, змальовуючи “національних” лідерів далеко не з кращого боку. Рвачі, підлабузники й страхополохи – ось ким виступили вони задовго до будь-якого терору. (more…)

Й.Сталін і М.Горький

Історія цього скандалу, що погрожував стати міжнародним, але був “зам’ятий” і старанно замовчаний радянським начальством, вкотре нагадує не так про загальновідомий шовінізм нашого північного сусіди, як про його суто расове наповнення. Яке донедавна чомусь вважали за класове.

Ось, скажімо, не подобається декому народна мудрість: “хоч убий москаля, та він зуби вискаля”. Але на прикладі малознаної “літературної” історії, що сталася далекого 1926-го року, сей “незручний” афоризм цілком підтверджується “живим” життям. (more…)

“Грех” Захара Прілєпіна

Або Як формують “національну” літературу 

Молитесь на ночь, чтобы вам
Вдруг не проснуться знаменитым.
А.Ахматова

Головне гасло недержавної, але вельми престижної в Росії літературної премії – “Проснуться знаменитым!” – не надто пасує до її цьогорічного лауреата. Сей автор, будучи давно “відкритим”, уже потрапляв до “короткого” списку “Національного бестселера” в 2005 і 2006 роках, але тільки сьогодні “відкриття” оформили преміально, закріпивши грошовим еквівалентом слави.

(more…)

Хроніка “червоних” монументів

Вождь пролетаріату Володимир Ленін з двома кепками (одна в руці, друга на голові), царський унтер-офіцер Семен Будьонний без коня (але в кавалерійській шинелі), національний класик Тарас Шевченко в оточенні героїв своїх поем (серед яких обвішаний гранатами більшовик з комсомолкою) – це далеко не повний список курйозів з історії радянського монументального мистецтва. Коронна фраза з “Джентльменів удачі” щодо непорушності імперської слави – мовляв, “Кто ж его посадит? Он же пам’ятник!” – насправді не відповідає дійсності. Епопея з непосидючими пам’ятниками характерна для історії Радянської України. (more…)

BACK IN USSR, або Хроніка “червоних” візитерів

– Вот они где у меня сидят, эти интуристы! –
интимно жаловался Коровьев, тыча пальцем в свою жилистую шею,
– верите ли, всю душу вымотали.
Приедет и или нашпионит, как последний сукин сын,
или же капризами все нервы вымотает: и то ему не так, и это не так!

М.Булгаков

Радянське начальство свого часу зосередило свою пильну увагу на західних інтелектуалах. Саме “дружні” іноземні автори, які теоретично існували в графі “діячі культури” від 1920-30-х рр., були в очах Кремля найбільш престижною категорією. (more…)

Портвейн для Сталіна, або Хроніка “червоних” бенкетів

И летят в одном аккорде
Люди, рюмки и обед.

С.Черный

Важливою особливістю учасника “творчої” радянської номенклатури завжди було уміння правильно будувати неформальні стосунки з колегами. Неабияк сприяло цьому застілля. Варто зазначити, що йшлося лише про запровадження не дуже нової “радянської” моралі з соціальної галузі до суто “духовної”. Адже літопис радянських вождів, а також решти партійного бомонду свідчить про те, що їхні смаки були не лише літературні. (more…)

Лариса Рейснер

Яке від початку було ставлення до жінок в Радянській Україні? Жінка уявлялась або як “товариш Жучок”, себто бойовий друг родом з оповідання М.Хвильового, або як екзальтована панянка, спокуслива непманська фурія. Жили зазвичай з першими, закохувались - в других. Перші з часом відходили на периферію обивательської рутини, з другими було цікавіше будувати новий лад. До речі, старий лад з ними будувався так само жваво. “Я имел для души / Дантистку с телом белее известки и мела, / А для тела – / Модистку с удивительно нежной душой”, – розподіляв свої бажання С.Черный у 1910-му році. (more…)