Сміття з хати: скільки чоловіків б’ють своїх дружин в Україні?

Близько половини населення України потерпали від насильства у сім’ї впродовж свого життя. Модель, за якої становище жертви залишається незмінним, і вона продовжує терпіти знущання від рідної, близької і коханої людини, здається, не має перспектив для подолання. Адже 30% потерпілих зазнавали насильства вже у дитячому віці. Як результат, колишні жертви перетворюються на агресорів. І тягнеться так з покоління в покоління.

Принаймні, такі висновки напрошуються з соціологічного дослідження, яке було зроблено на замовлення «Програми рівних можливостей та прав жінок в Україні» - спільного проекту Європейського Союзу та Програми розвитку ООН в Україні. Цікаво, що в той час, як жінки частіше стикалися з насильством у сім’ї в дорослому віці (33% проти 23% чоловіків), чоловіки – у дитячому (34% проти 27% жінок). Відтак, колишні хлопчики-жертви, одружуючись, перетворюються на агресорів по відношенню до своїх дружин.

Та основна проблема українських жінок, як зазначає координатор з питань співпраці Представництва Європейського Союзу в Україні, пані Лаура Гараняні – це пасивність. Наші жінки не усвідомлюють і не розуміють, що перебувають у становищі жертв насильства, а отже - не тільки не готові про це говорити й ідентифікувати вчинки своїх чоловіків як насильницькі, а й боротися проти цього.

«Жінки миряться з побиттям внаслідок пережитої моделі у своїй родині в дитинстві», - зазначає Елла Ламах, директор департаменту сімейної та гендерної політики Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту. На думку чиновниці, причини насильства чоловіків по відношенню до своїх дружин, в першу чергу, слід шукати у культурних та соціальних традиціях, а також у стереотипах. Більшості дівчаток у родині закладається модель, коли жінка має обов`язково бути заміжньою. Як наслідок, згодом у неї «спрацьовують» страхи залишитися самотньою і вона згодна терпіти насильство - фізичне, психологічне, моральне, економічне, сексуальне - заради статусу та повної родини. «Як результат, для більшості жінок терпіти постійні приниження і побиття - звичайна практика. Отже, питання про звернення по допомогу для них взагалі не стоїть», - визнає пані Ламах.

Слова експерта підтверджуються соціологічними дослідженнями. Близько 75% жертв різних видів насильства ні до кого не зверталися по допомогу, решта переважно звертались до близьких родичів. Мови про те, аби шукати порятунку чи допомоги у держави, зокрема у міліції, взагалі немає. Нехай 47% населення у випадку насильства у сім’ї і вважають за необхідне звертатися до міліції, спромоглися це зробити лише 10% жертв.

Ситуація з вирішенням питання «несиловими» методами - ще гірша. Психологічним службам, громадським організаціям, а також державним соціальним службам довіряють не менше, аніж міліції, але зверталися до цих організацій лише 1 – 2% жертв насильства.

Утім, це лише дані опитування. Важко уявити справжні масштаби насильства, якщо співвіднести їх із реальними зверненнями громадян по допомогу у відповідні органи. За даними досліджень, які проводилися в рамках розпочатої кампанії "Стоп насилию!" було встановлено, що протягом одного року побутове насильство в Україні стало причиною 100 тис. днів госпіталізації, 30 тис. звернень у відділи травматології та 40 тис. викликів лікаря. Зокрема, 35-50% всіх жінок України, які знаходилися у лікарнях з тілесними ушкодженнями, були жертвами домашнього насильства. А 30-40% дзвінків у відділення міліції надходить від побитих чоловіками дружин.

Чи дійсно агресори несуть відповідальність за свої дії, можна зрозуміти з інших даних. За даними соціологів, 35% українців стикалися з психологічним насильством (найчастіше це постійне приниження та контролююча поведінка), 21% з фізичним (побиття, а також замикання, зв’язування, примушення стояти у нерухому положенні), 17% - з економічним (примушення звітувати за кожну копійку, присвоєння обманним шляхом чи знищення майна), 1% - з сексуальним насильством (насильне примушення до статевого акту).

В той же час, згідно з даними Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, на обліку в органах внутрішніх справ за скоєння насильства у сім’ї знаходяться 82,1 тис. осіб, з яких майже 73,2 тис. чоловіки, у тому числі за фізичне насильство - 20,5 тис., психологічне – більше 13,1 тис., економічне - 1,1 тис. осіб. Проста арифметика доводить, що майже на кожні 10 жертв, постраждалих від фізичного насильства, припадає лише 1 агресор, якого притягнули до відповідальності.

Але соціологи констатують: Україна не єдина, де насильство у сім’ї є поширеним явищем. Пані Гараняні зізналася, що європейській жінці теж відомі такі види насильства, як побиття. «Чіткої статистики щодо насильства у європейських сім’ях не існує. Але, насправді ситуація не краща за Україну. Наприклад, в Австрії 20% жінок зізнавалися, що потерпали від насильства з боку своїх чоловіків, зокрема, мали побиття обличчя, а в Англії частина таких жінок складає 25%, - визнав європейський експерт. – Та мова йде не скільки про факти, а скоріше про усвідомлення неприпустимості такого ставлення до себе, та можливості отримання реального захисту від держави проти агресора. Європейська жінка розуміє, наскільки швидко влада здатна допомогти їй – від оперативного виїзду і до надання притулку і виселення агресора з помешкання. Важливо це усвідомити й українській жінці». На думку експерта, насильство у сім’ї є наслідком стереотипів, а головна причина – алкогольне сп’яніння агресора. Але все ж слід розуміти, що усі ілюзорні причини, котрі змушують жінку терпіти знущання, призводять до катастрофічних наслідків: психологічні травми дітей, що проживають у таких сім`ях, як правило, не тільки не лікуються, а й продовжують традицію агресії вже у новостворених родинах.

Іван Мінько