Війна з наркотиками в США: уроки і результати

З приходом в головне крісло США Барака Обами почалася „відлига” у „війні проти наркотиків”, яку вже сорок років безуспішно веде уряд країни. Обама, хоч і не обіцяв легалізувати наркотики, визнав, що сам в юності вживав маріхуану і збирається зміщувати акценти у боротьбі з наркотиками з покарання за зберігання до побудови системи допомоги тим, хто її потребує.

Зміни дійсно відбуваються: новий начальник Департаменту з боротьби з наркотиками (DEA – Drug Enforcement Administration) вже визнав, що “боротись з вживанням наркотиків слід перш за все медичними, а не кримінально-правовими засобами.”

Чому нас цікавить війна проти наркотиків саме в США? Саме в цій країні розроблено її ідеологію та методологію, звідси почалася сучасна репресивна криміналізація наркотиків, яка зламала безліч життів по всьому світу. Американська модель через засоби економічного тиску нав’язана багатьом країнам. І зараз ця політика почала потроху змінюватися. На превелике здивування тих, хто старанно копіював її.

Отже, Війна проти наркотиків (War on Drugs) - це безпрецедентна як за кількістю жертв, так і за витраченими бюджетними коштами кампанія з заборони наркотиків, започаткована урядом США в 1969 році і поширена на більшість країн планети.

В основі кампанії лежала проста ідея: якщо ловити людей, у яких є наркотики, і надовго кидати їх до в'язниць, іноді вдаючись до смертної кари - проблему наркотиків можна повністю вирішити. А заодно й нормально так попиляти величезний федеральний бюджет, і посилити владу над суспільством, використовуючи традиційні методи – залякування та роз’єднування.

У середині дев’яностих війна проти наркотиків набула особливого розмаху й фінансування – щороку ув’язнювали понад мільйон американців, чверть з них – за зберігання канабісу. Зберігання коноплі без мети збуту стало четвертою за кількістю ув’язнених причиною затримання в США.

За ці сорок років реальність показала, що наркополітика, заснована на забороні - хибна ідея. Сьогодні для громадян США неефективність системи стала настільки очевидною, що посадовцям і політикам доводиться рахуватися з проблемою. У тринадцяти штатах ухвалено більш лояльні закони про маріхуану, у деяких з них дозволено медичне вживання за наявності рецепту лікаря.

А починалося усе з того, що у 1969 році Президент США Річард Ніксон, перелякавшись хіпі, які масово практикували зміну свідомості, виступали з критикою ідіотської війни у В’єтнамі і проповідували пацифізм, оголосив „війну проти наркотиків”. DEA отримала потужне фінансування і організувала широку медіа-кампанію, яка включала безліч молодіжних організацій, різноманітну рекламу на телебаченні; письменники і журналісти отримували чималі гонорари, додаючи у свої тексти антинаркотичну риторику.

Поступово уряд почав використовувати кампанію у власних цілях. Під приводом захисту держави від страшних наркотиків США провели військові вторгнення в Колумбію, Панаму. Що характерно, ці заходи призводили лише до збільшення наркотрафіку в США. Єдине тому логічне пояснення – розгромлюючи наркокартелі, американці брали трафік у свої руки і організовували його з притаманною цій нації прагматичністю й ефективністю.

Під прикриттям боротьби з наркотиками США проводили масштабні воєннізовані операції у країнах Латинської Америки, змінювали політичний устрій, руйнуючи сільське господарство й економіки країн. При цьому масово страждало місцеве населення, кількість жертв серед якого ніхто не рахував. Наприклад, за „наводкою” ЦРУ в країнах Латинської Америки неодноразово збивали цілком мирні приватні літаки, в уламках яких наркотиків не знаходили. ЦРУ вибачалося, вказуючи, що таких „побічних ефектів” неможливо уникнути, але блага мета їх виправдовує.

Тим часом, у ЗМІ з’явилися чутки про задіяність у наркотрафіку високих посадовців ЦРУ і DEA. Наскільки це правда – важко сказати, але щоб безконтрольно працювати з гіганськими грошима і не впадати в спокусу „трошки відсипати” й собі, треба бути голівудським супер-муві-копом, а такі в поліції не працюють.

Лоббі гарно фінансованих і, водночас, погано контрольованих „наркосиловиків” почало нав’язувати американську модель іншим країнам за такою схемою: робите як ми, допускаєте до себе наших консультантів і агентів з боротьби з міжнародним наркобізнесом – отримуєте кредити. Розрулюєте самі свої наркопроблеми - маєте економічні санкції. Перш за все, на такі умови погоджувалися бідні країни. Європа спочатку, злякавшись страшного наркодискурсу, кинулася туди ж, але за кілька років одумалася, зрозумівши, що тюрми переповнюються надто швидко. Вперта Франція спромоглася навіть відстояти своє коноплярство – потужну й прибуткову галузь національної індустрії. Європейська агенція з наркомоніторингу (European Union’s drug monitoring agency) після багаторічного збору й аналізу статистики зробила висновок, що кореляції між суворістю покарання і рівнем споживання наркотиків у суспільстві – немає. Вживання наркотиків залежить від інших – соціальних та демографічних - факторів.

Під тиском США в 1961 світ прийняв Єдину конвенцію ООН про наркотичні речовини. Конвенція забороняла культивацію та продаж натуральних наркотичних речовин. Згідно з Конвенцією, рослина cannabis оголошена небезпечним наркотиком і не має жодної практичної цінності для людства, а отже, її потрібно всіляко знищувати. До „світової” війни проти наркотиків долучились СРСР та Китай, і їм довелося згортати своє коноплярство, хоча конопля у цих країнах здавна вирощувалася для виробництва тканин та мотузок. (Наприкінці 1960-х площа посівів коноплі в УРСР складала понад 50 тисяч га, сьогодні – кілька сотень га. Внаслідок безглуздого законодавства стосовно вирощування „технічної коноплі” вітчизняне коноплярство практично знищене).

Як не параноїдально звучить теза про контроль світового наркотрафіку ЦРУ і DEA, на це вказують деякі факти – скандальне багаторічне підтасовування і заниження агентством ООН з боротьби з наркотиками (United Nations office on drugs and crime) даних про обсяги виробництва кокаїну у світі. Ще один цікавий факт: після вторгнення США на територію Афганістану - найбільшого виробника героїну - наркотрафік з цієї країни значно зріс. Нагадаю, одним з приводів для вторгнення, окрім пошуків міфічного Бен Ладена, якраз і була „боротьба” з наркотрафіком. Але реальний результат більше схожий на силове захоплення найбільших світових „потужностей” з виробництва героїну, і впорядкування їх до рівня продуктивності, про який місцеві магнати не могли навіть мріяти.

В Україні побутує уявлення про США як про країну, де тріумфує закон, а копи хороші, і серед них зовсім немає дрібної корупції. У двадцятитисячному містечку Сульфур, Луізіана, місцева поліція „заробила” $5 млн між 1990 і 1994. Копи зупиняли водіїв, які перевищували швидкість на федеральній автостраді, і перевіряли на наявність готівки. Готівку давали понюхати narco-dogу. Варіант безпрограшний: в країні, де кілька мільйонів громадян вживають кокаїн, майже кожна пачка банкнот або купюра великого номіналу має запах цієї речовини. Поліцейські виявляли виняткову турботу про співвітчизників – обмежувалися попередженнями, конфіскацією небезпечних купюр, а протоколів не складали. Нічого з українських реалій не нагадує?

Сьогодні американська конституція під приводом боротьби з наркотиками порушується не гірше, ніж під приводом „закону про тероризм”. Агенти DEA без стуку вдираються до помешкань, аналізують покупки через кредитні картки у магазинах та рахунки за електроенергію - так можна „вирахувати” людей, які вирощують канабіс і купують освітлювальне обладнання. Божевільна війна з наркотиками призвела до масових порушень верховенства права і втрати законом та урядом авторитету в очах багатьох громадян. Активність поліції та судової системи призвели до переповненості в’язниць і експоненційного росту кількості ув’язнених, яких Штати вже не можуть утримувати.

Потік пов’язаних з наркотиками справ спричинив застій в штатівській судовій системі. У 1989–му в Маямі відкрито перший спеціалізований суд у справах, пов’язаних з наркотиками (drug court). Зараз в США таких судів понад 2000! До drug court потрапляють справи, у яких не зафіксовано випадків насильства – споживачі наркотиків, які погоджуються на співпрацю з судом, отримують допомогу психологів та соцробітників, які допомагають людині повернутися в соціум. Така система дозволяє урядам економити значні кошти – дешевше людину реабілітувати, ніж роками утримувати у в’язниці.

Не останню роль у зміні американської наркополітики відіграє криза – послаблення антинаркотичного законодавста дасть змогу економити десятки мільярдів доларів. Крім того, неадекватність системи „злочин-покарання” викликала значний супротив у США. Окрім величезної кількості громадських і молодіжних організацій, до нього долучилися вчені. Навіть створена Ніксоном у 1972 Національна Комісія зі зловживання маріхуаною та наркотиками зробила висновок, що "потенціал шкоди від маріхуани і її реальний вплив на суспільство не виправдовують соціальну політику, спрямовану на пошук і покарання споживачів”.

Зараз у США відбувається поступова зміна наркополітики – новий голова DEA оголосив, що „ми не воюємо з власним народом”. Зміни відбуваються перш за все через високий рівень громадського усвідомлення проблеми в США – 44% американців підтримують легалізацію медичного використання коноплі (цікаво, який відсоток українців знає про високий медичний потенціал цієї рослини?). А нещодавно навіть ультраконсервативна Американська Медична Асоціація, яка в минулому створила ідеологічне підгрунтя для війни проти наркотиків, офіційно змінила свою точку зору на маріхуану в медицині – рослину „перевели” зі списку непотрібних рослин до таких, що мають медичну користь.

Що показала ця війна?

Боротьба з наркотиками обходиться дорого - як фінансово, так і за кількістю знівечених життів. На зниження вживання наркотиків ця війна майже не впливає. Марно витрачені величезні кошти стали підтвердженням для очевидного факту – краще витрачати гроші на пропаганду здорового способу життя і лікування пацієнтів, яким це необхідно, ніж кидати за грати усіх споживачів. Адже навіть така заможна країна, як США, не може утримувати стільки в’язнів.

Результати програної війни – зруйновані сім’ї, криміналізація суспільства, безліч вбивств, наруга над правом, високий рівень наркоманії та економічна шкода від утримання за гратами мільйонів людей. Причина цього – не наркотики, а кримінальна заборона на них. Заборона робить насильство прибутковим і безкарним.

Бездарна наркополітика в США призвела до того, що в 2009 більш ніж половина випускників середніх шкіл ствердно відповіла на питання „чи пробували ви нелегальні наркотики”. У США майже вдвічі вищий рівень споживання маріхуани на душу населення, ніж в Голандії. 5 млн громадян США в 2008 році хоч раз вживали кокаїн, а 9 млн – канабіс. Позбавлення волі усіх споживачів кокаїну, якби таке відбулося, коштувало б $74 млрд (але для цього потрібно ввести у експлуатацію додаткові 3.5 млн ліжок у в’язницях). Запхати у в’язниці усіх штатівських друзів Марії Хуани коштує всього $136 млрд.

На джихад проти „плану” в останній рік влади Бушівської адміністрації виділено $365 млрд – це вп’ятеро більше від усіх видатків на кримінальне правосуддя, включно з утриманням поліції та судів. Насправді, війна проти наркотиків – це лише спосіб дерибанити гігантський бюджет.

Чому це важливо для України?

Українська наркополітика значною мірою сформована під тиском США та за їхньою моделлю. Зміни в США рано чи пізно спричинять зміни і в нашій країні - особливо, враховуючи любов нашого керівництва з помпою підписувати всілякі міжнародні папірці, не особливо замислюючись ні над їхнім змістом, ані над зобов’язаннями, які випливають з підписаних угод.

Досвід США варто детально вивчити і не повторювати їхніх помилок – подібні експерименти коштують недешево. А вітчизняне коноплярство, яке може приносити гігантські прибутки, потрібно відновлювати.

Станіслав Давиденко

фото звідси