Історія заборони однієї рослини

Конопля - унікальна сільгоспкультура: з її волокон роблять міцні канати, шпагат, технічні тканини, одяг, пряжу і вату, папір. Конопля значно дешевша, ніж бавовна. Конопляна олія – дуже корисна для вживання в харчових та медичних цілях. А ще її використовують в будівництві, і навіть як пальне – пресована в брикети, вона має тепловіддачу не набагато нижчу, ніж вугілля. Коноплю можна сіяти для ефективного відновлення родючості полів. Для всього цього використовується „технічна конопля” – ненаркотичні сорти, в яких вміст „наркотичного” компоненту ТГК надзвичайно малий або відсутній.  

Конопля використовується людством протягом кількох тисяч років. Застосувань їй було безліч. За тисячі років до Різдва її вже добре опанували в Китаї та Індії. На території України коноплю вживали скіфи. За побутовим народним використанням поширеної текстильної рослини стояло медичне вживання і прихована езотерична традиція, яка з приходом і інституалізацією християнства і започаткувала перші проблеми з канабісом. 

Саме через цю традицію католицька церква стала першою в історії Європи організацією, яка виступила проти коноплі. Причина полягала в тому, що коноплю використовували різноманітні езотеричні організації для досягнення станів зміненої свідомості. Альтернативні форми релігійності притягували хоча й небагато людей, але, зазвичай, найталановитіших і найбільш творчих. Окрім того, існувала давня й потужна народна традиція куріння коноплі, та вживання її в їжу під час різних свят, в яких, попри всі намагання церковників, язичницькі компоненти домінували. Є відомості, що навіть ранні християнські секти використовували коноплю в обрядах очищення.  

Церкву це не влаштовувало – вона підозріло ставилася до будь-яких альтернативних форм духовності і намагалася в ті часи досягнути якнайтотальнішого контролю над швидкою на духовні спокуси паствою.  

Перші законодавчі переслідування споживачів коноплі почались в XII столітті, коли церква заборонила вживання канабісу в Іспанії, а в ХІІІ столітті – у Франції. У 1484 Папа Інокентій VIII ex cathedra оголосив канабіс „причастям сатанинської меси”. Оскільки дика конопля росла і використовувалася в Європі майже скрізь, а збиралася в основному жінками, наявність рослини ставала легким приводом для звинувачення будь-якої господині у відьомстві, чим і зловживали діячі інквізиції.  

Заборона на медичне вживання коноплі була знята Церквою тільки через 150 років.  

Однак дискурс заборони канабісу поки що був суто моралізаторським і не торкався питань економічної вигоди – з рослини вироблялося стільки всього потрібного, що говорити про її повну заборону було просто неможливо. Поки церква боролася з релігійним вживанням коноплі, іспанські мореплавці вирощували її по всьому світу (є версія, що саме вони привезли коноплю в Новий Світ) для виробництва парусів, одягу, корабельного такелажу. А також - для розваги під час довгих морських мандрівок: шишки коноплі надзвичайно ефективні проти депресії. Поблизу портових міст росли гігантські поля цієї рослини, оскільки з усіх доступних на той час матеріалів конопляні волокна були найміцнішими та найбільш водостійкими.  

У північноамериканських колоніях канабіс вирощувався з 1629. Крім промислового вжитку, була й культура „рекреаційного” та езотеричного вживання - збереглися листи Джорджа Вашінгтона, в яких він наказував своєму садівникові відокремлювати жіночі рослини коноплі від чоловічих (чоловічі зазвичай непридатні для куріння). Залишилися відомості про куріння гашишу й конопляного листя і членами масонських лож з числа „батьків американської нації”. Якісні конопляні волокна стали основною сировиною, яка приносила прибуток колоніям. Це навіть спричинило економічні конфлікти з Британією. Як відомо, згодом вони переросли у війну за незалежність.  

У ХІХ ст. в Європі та Америці поширюється медичне використання коноплі  - лікарі відкривають сотні способів застосування рослини від десятків хвороб. Вже в 1850-му марихуана увійшла в "Фармакопею США", де були всі дозволені для медичного використання препарати, і залишалася там до 1942 року.  

У 1864 році Єгипет став першою з нині існуючих країн, яка заборонила коноплю.  

Між 1840 і 1900 західна медична література нараховувала більше ста робіт про цілющі властивості канабісу. До 1937 конопля в американській фармакопеї була основним препаратом, що рекомендувався для лікування багатьох захворювань включно з астмою, мігренню, герпесом, артритом, ревматизмом, дизентерією, безсонням. На 1900 рік застосувань для коноплі було винайдено вже стільки, що її сприймали як потрібну і перспективну рослину для майбутнього людства. Свідченням тому - такі документи, як Конституція США та тогочасні доларові купюри, друковані на конопляному папері. Целюлозний папір гіршої якості, менш довговічний, застосовувався лише як технічний.  

Зло криміналізації марихуани відбулося саме в ХХ столітті.  Є кілька версій, чому це сталося, і вони не заперечують, а, швидше, доповнюють одна одну. Версії ці цікаві не лише споживачам маріхуани чи їхнім батькам – в проблемі задіяні питання великого бізнесу та екології.  

Коротко, основні (з відомих мені) причин криміналізації марихуани такі:

1. Під тиском паперово-целюлозної індустрії в США та Європі.

2. Під тиском політиків та бюрократів, хтивих до піару й кар’єризму.   

3. Як наслідок страху США перед комунізмом. Економічна потужність Російської імперії була пов’язана з виробництвом та експортом продуктів коноплі, і лобіювання міжнародної заборони канабісу під приводом боротьби з наркотиками могло ослабити СРСР, принести йому соціальні проблеми, які обов’язково супроводжують криміналізацію канабісу, та

4. створити міжнародний ринок збуту для синтетичних замінників конопляних продуктів, що виробляла нафтопереробна індустрія США.

5. Як засіб боротьби з мексиканцями, неграми та іншими не-білими, які, в основному, вживали канабіс в США, - криміналізація його створювала Федеральному уряду небачені можливості для контролю та експлуатації цих націй. За однією з гіпотез, народну традицію куріння канабісу в США принесли саме мексиканці – ще в ХІХ ст. культура ця була суто елітарною.  

В усіх версіях сучасної заборони коноплі „ноги ростуть” з США. У цій країні 1920-й рік відзначився особливим сплеском вживання канабісу. Причиною стала заборона алкоголю та його криміналізація.  

У 1926 році в новоорлеанській пресі опубліковано серію сенсаційних статей про загрозу розповсюдження марихуани і про страшні злочини, які скоюють під її впливом. Мовляв, люди, що вживають марихуану (мексиканські робітники, індіанці та негри, які починали вимагати мінімальних соціальних прав та гарантій праці), стають агресивними, божеволіють, виявляють симптоми білої гарячки, гвалтують і вбивають білих під дією страшного "наркотика-вбивці".   

На боротьбі з коноплею зробив собі ім’я Гаррі Дж. Анслінгер, який в 1932 став директором малопомітного тоді Федерального Бюро у справах наркотиків. Будував він свою кар’єру за принципом – „створив ворога – і поборю його”. І справді, створити шум вдалося, збудувати на ньому кар’єру - також. 

За чиновником стояло потужне лобі голів лісопереробних підприємств. Ріст бюрократії потребував паперу, це був перспективний ринок, а папір з конопель набагато дешевший, ніж з дерева. Сьогодні задля виготовлення паперу в усьому світі знищуються ліси, що наносить непоправну шкоду екології. На противагу целюлозному паперу, однорічна конопля дає в рази більше паперової продукції з гектару, а конопляний папір довговічніший і якісніший за целюлозний. Анслінгер назвав маріхуану головною загрозою безпеці й США. За допомогою деяких ласих до піару й грошей сенаторів та конгресменів добився заборони вирощування та вживання маріхуани в кількох штатах. Організував серію медичних досліджень, які подали висновок про страшну небезпеку зілля (weed). Пізніше, вже в сімдесятих, ці дослідження були неодноразово спростовані. 

У 1930 тільки 16 штатів мали положення про заборону марихуани; до 1937, зусиллями Бюро у справах наркотиків, такі закони прийняли майже всі уряди штатів. За роки діяльності Анслінгера бюджет наркобюро зріс в сотні разів.  

Зусилля Анслінгера призвели в 1937 році до прийняття Акту про Податок на марихуану. Акт повністю не забороняв коноплю – було залишено короткий список медичних показань до вживання, а будь-яке інше зберігання чи вживання стало незаконним. 

Довелося терміново будувати нові в’язниці - введення нового законодавства на порожньому місці створило мільйони злочинців, яких потрібно було переловити, посадити та отримати з федерального бюджету гроші на їхнє утримання. Задля цього підвищено податки на утримання і будівництво в’язниць.  

Однак ліки з коноплі все ще використовувала медицина, а цигарки з маріхуаною можна було купити по рецепту в аптеці (для лікування астми, наприклад). У 1941 Анслінгерові після полеміки з лікарями вдалося виключити конопляні препарати з фармакопеї США. Тепер він доводив, що конопля – небезпечний наркотик, який можуть використати комуністи для перетворення американських солдатів на пацифістів. Перед радянською загрозою та полюваннями на комуністів, будь-які наукові викладки в захист коноплярства чи медичного вживання могли прирівнюватися до комуністичної пропаганди. 

Водночас нафтові магнати навчилися виготовляти масла й волокна за новими технологіями з нафтових відходів. Залишки легального коноплярства в світі, які ще давали дешеву, натуральну сировину, складали конкуренцію "універсальній" синтетиці.  

Надалі протягом кількох років жорстокість покарання за зберігання та збут марихуани зростали. В кінці шістдесятих на піку боротьби з хіппі курець маріхуани міг отримати довічне ув’язнення. А в штаті Джорджія рецидив продажу маріхуани міг призвести до смертного вироку.  

Під тиском США в 1961 світ прийняв Єдину конвенцію ООН про наркотичні речовини. Конвенція забороняла культивацію та продаж натуральних наркотичних речовин. Згідно з Конвенцією, рослина cannabis оголошена небезпечним наркотиком, і не має ніякої практичної цінності для людства, її потрібно всіляко знищувати. (До цього світ боровся восновному з опієм, з якого роблять героїн).  

Під гаслом світової боротьби з наркотиками, яку під „моральним тиском” ООН прийняли СРСР та Китай, їм довелося згортати коноплярство. Хоча конопля в цих країнах здавна вирощувалася для виробництва тканин та мотузок. Однак задля міжнародного іміджу довелося пожертвувати цілою галуззю промисловості.

(Маленька довідка: в кінці 1960-х площа посівів коноплі в УРСР складала понад 50 тисяч га, в 2009 – кілька сотень га. Внаслідок безглуздого законодавства стосовно вирощування „технічної коноплі” вітчизняне коноплярство практично знищене)  

Закони усіх країн, що базуються на конвенціях ООН про наркотики 1961, 1978 і 1988 прирівнюють сannabis до найнебезпечніших наркотиків - таких, як героїн. За торгівлю коноплею та навіть за її зберігання можна потрапити у в’язницю, а в деяких особливо старанних азіатських країнах (Китай, Індонезія, Малайзія, Саудівська Аравія, Іран, Сінгапур, Тайланд) – отримати смертну кару. Втім, після 1970 покарання за зберігання та вживання маріхуани в ряді країн суттєво послабшали, з поступовою декриміналізацією вживання в медичних та особистих цілях.  

Попри опір громадськості та вчених, агресивне нав’язуванням республіканською адміністрацією США (та іншими „демократичними” країнами) антиканабісних законів продовжувалося. Країни, що не погоджувалися, зазвичай зазнавали економічних санкцій.  

Як все відбувається на міжнародному рівні, показує приклад Туреччини. Спекотна, переважно мусульманська країна, де вже багато віків існує потужна й витончена культура споживання гашишу (особливо приготованого пилку маріхуани). З початком політичних рухів в напрямку НАТО і ЄС на владу країни чиниться тиск з боку міжнародних установ з метою криміналізації коноплі. Результат: в країні різко (в багато разів) зростає вживання алкоголю (та зловживання ним) замість забороненої коноплі.  

Єдиною європейською країною, яка вистояла під американським тиском, стала маленька Голландія. Продаж канабісу туристам у спеціалізованих кофі-шопах дає їй 2 млрд. євро на рік. З них близько 400 млн. у формі податків іде в держбюджет. Серед „країн першого світу” в Голландії найнижчий рівень наркоманії та смертності від важких наркотиків – завдяки грамотній освітній політиці (в США – один з найвищих). Покурити траву в Голландію приїздить стільки людей, що інфраструктура цього не витримує – з року в рік країні доводиться все сильніше обмежувати наростаючий потік туристів.  

У самих США закон донедавна забороняв будь-які дослідження фармакологічних якостей коноплі. Кілька університетів провели дослідження, які Федеральний Уряд (!) визнав незаконними, а, значить, невалідними(!).  

У 1982 Журнали Norml, High Times, Omni прояснили, здавалося, нелогічну позицію уряду США, опублікувавши приблизні цифри збитків, які б понесли фармакологічні компанії в США і країнах „третього світу” у випадку скасування заборони на медичну маріхуану. Адміністрації Рейгана і Буша доклали чимало зусиль для заборони незалежних досліджень і контролю інформації щодо канабісу. Немов керуючись параноїдальним теоріям змов, з книжкових магазинів США (а нещодавно й Росії) зникли популярні роботи, а з архівів – важливі наукові та історичні документи на канабісну тематику.  

У 1996 мешканці Каліфорнії й Арізони проголосували за надання лікарям права виписувати пацієнтам коноплю. Однак, на початку 1997 федеральний уряд заборонив цей проект. Кілька медичних центрів Каліфорнії, де практикувалася канабіотерапія, зазнали утисків з боку агентів по боротьбі з наркотиками (хоча такі втручання суперечать каліфорнійському законодавству).  

2009 рік. Сьогодні на вулицях великих міст Каліфорнії є автомати, які видають маріхуану медичним пацієнтам. Ліцензія „медичного пацієнта” коштує 100 доларів, плюс папірець з показаннями від лікаря.  

Сучасна історії заборони „трави сили” свідчить – ворогом коноплі сьогодні виступають бізнес (в тому числі наркобізнес) і звичка політиків до легкого піару на наркотематиці. Відродження коноплярства попри екологічність та продуктивність створило б жорстку конкуренцію багатьом сферам бізнесу.  

Під тиском бізнесу, політики вдаються до популістської демагогії щодо уявної шкоди маріхуани, клепаються заангажовані медекспертизи (кому, як не українцям, краще знати, наскільки об’єктивні бюрократичні медустанови на кшталт МОЗ). Відбувається законодавча криміналізація конопель та споживачів на всіх рівнях: від вирощування до зберігання невеликої кількості в медичних цілях (що, насамперед, дуже вигідно МВС).  

При цьому страждає багато сфер: екологія (вирубка лісів), користувачі конопляної продукції (мотузки з конопель міцніші, папір довговічніший, ніж целюлозний, конопляна олія корисна), медицина (пацієнти змушені купувати дорогі синтетичні ліки замість дешевших на осонові канабісу), та споживачі в релігійних і рекреаційних цілях.

Виграють – конкуруючі бізнеси (фармацевтичний, тютюновий, алкогольний, дереворубний…), політики, які легко роблять кар’єру на галасуванні „вбережемо молодь від наркотиків” та міліція, яка автоматично отримує контроль над криміналізованою сферою бізнесу.

Що з цим робити? Лобіювати відродження коноплярства, яке на українських грунтах може давати надприбутки. Попит на українську коноплю в Європі величезний. Перешкоди бюрократичного характеру перед сміливим українським підприємцем – теж.  

З.І. Хто знає інші версії про причини заборони канабісу, пишіть в коменти.

Станіслав Давиденко

фото звідси