Про ужОси українізації

Завжди, коли я чую скарги російськомовних на українізацію, я сумно посміхаюсь та пояснюю, що те, на що вони скаржаться - ніякою українізацією не є. Та викладаю аргументи, які абсолютно невідпорно діють на всіх, з ким я будь-коли розмовляла на цю тему.  Пропоную ці аргументи вашій увазі в "зведеному" вигляді. 

... Я народилася та прожила до 14-річного віку в абсолютно російськомовному місті Керчі, в яке мої в дитинстві україномовні, але зрусифіковані батьки переїхали за кілька років до мого народження. Уроки української в школі були, але внаслідок відсутності співбесідників та мовної практики я володіла мовою виключно пасивно - все розуміла, але спілкувалася вкрай погано.  

Свідчу, що ніякого негативного ставлення до української мови в школах Керчі наприкінці сімдесятих - початку вісімдесятих років не було, а ті учні, яких батьки "відмазували" від вивчення української мови, вважалися в шкільному середовищі тупоголовими кретинами. Адже найцікавіші книжки були в книжкових магазинах та в біліотеках саме українською мовою, і не знати української - означало самого себе "обікрасти".  Можливо, це мені так пощастило, але і моя вчителька начальних класів, і вчителька української в середній школі - були дуже притомними жінками, які чудово знали і дуже любили українську мову та літературу. 

Коли мої батьки повернулися до себе на батьківщину, в Херсон, я стикнулася з тим, що  середньостатистичний мешканець цього міста розмовляє жахливим суржиком, а україномовних людей вважає бидлом та селюками. Виключенням були нечисленні національно-свідомі, які якраз наприкінці вісімдесятих і почали з'являтись. Притомних шкіл в місті було дуже мало, але мене вразило те, яким способом вдалося відсікти гопоту та блатоту  від єдиної в місті школи з поглибленим вивченням англійської мови - її просто зробили школою з українською мовою навчання!  

Саме в цю школу я і пішла в 9-10 класи - туди набирали дітей, які добре вчилися та хотіли "підтягнути" англійську мову -  в один російськомовний клас з усього міста. Я  закінчила б цю школу зі срібною медаллю, аби не...  незадовільна оцінка з поведінки, але це зовсім інша історія, яка не стосується змісту статті ;) 

Українську мову "всерйоз" я вивчила вже в Москві, десь на другому курсі універу, бо мені набридли кпини на тему "Ви, хахли, самі сваєй мови нє знаєтє!" 

Але моя історія, звісно ж, виняток. То що ж  треба було робити і вкрай необхідно робити зараз, аби якщо не українізувати, то хоча б забезпечити лояльність до української мови серед російськомовного населення України? 

Якщо б хтось дійсно хотів українізувати російськомовні регіони та розпочав це робити ще на зорі незалежності України, ця проблема вже й близько не стояла б. 

Бо що може бути простішим за  українізацію, якщо в неї інвестується хоч трохи бабла, яке використовується з толком? 

Наприклад, в Севастополі/Донецьку/будь-якому супер-російськомовному місті відкриваються дитячі садочки, за звичайну оплату, таку саму, як і в інших садочках міста. В них - найкраща їжа для дітей, найцікавіші іграшки, найлагідніші виховательки та найдбайливіші нянечки - всі без винятку україномовні. Голову даю навідріз - батьки наввипередки віддавали б туди своїх діточок, логічно розмірковуючи, що дитині перш за все потрібні турбота та любов; російської мови і вдома не бракує, а знати зайву мову - ще нікому в житті не завадило... 

Так само, відкриваються школи, бажано - спеціалізовані, з поглибленим вивченням іноземних мов/права/фізики-математики тощо. Звичайно ж, з найкращим чином обладнаними кабінетами, з найпритомнішими вчителями, без поборів з батьків на ремонти/подарунки/інші звичайні пункти побиральництва. У когось є сумніви,  що в такі школи, в яких всі вчителі спілкувалися б виключно українською, здавали б своїх дітей практично всі "просунуті" родини?.. 

В маргінальних районах з'являються безкоштовні секції боксу/боротьби/ножового бою/будь-якого цікавого для юної бездоглядної гопоти виду спорту. Ці секції ведуть круті мужики - звичайно ж, чисто україномовні, які цікавляться не лише спортивними досягненнями занедбаних власними батьками пацанів, а й їхніми життєвими труднощами на кшталт "тато бухає, мама вбивається на трьох роботах, а  у мене трабли в школі і нічого вдягнути на побачення з сусідкою". Пацани регулярно їздять на збори та на змагання... 

Аналогічно - відкриваються безкоштовні секції фітнесу/аеробіки/спортивних танців/будь-якої іншої цікавої для дівчаток-підлітків фігні, чисто україномовні тренерки яких цікавляться не лише спортивними успіхами малолітніх гопниць,  а й здатні дати їм корисні поради з приводу косметики/використання протизаплідних засобів/психостатевих проблем... 

Люб'язні, суто україномовні тітоньки та дядечки передпенсійного чи пенсійного віку віку сидять в безплатних консультаційних центрах та вислуховують проблеми своїх ровесників, виступаючи в ролі не лише дєльних консультантів з приводу всіляких пенсій/квартплат/спадщини/іншої старечої трєбухи,  але й "вільних вух" для самотніх, закинутих родичами людей... 

Прилавки завалені якісною книжковою макулатурою по бросових цінах, написаних вишуканою українською мовою, з захоплюючими сюжетами. Для жінок - всіляка туфта на безсмертну тему "любіла я, страдала я, а он, падлєц, сгубіл мєня"; для мужиків - бойовики, для обох статей - детективи та фантастика. Для діточок - чудові підручники з усіх предметів та кращі зразки жанру а-ля "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", але на порядок дешевші, бо видавці україномовної книжкової продукції мають шикарні пільги...  

Перелік подібних заходів українізації  можна продовжувати безкінечно. Сутність цих заходів - в тому, що вони є абсолютно ненасильницькими, і люди, які б добровільно відвідували б вищеописані садочки/школи/спортивні секції ще в 90-х роках, вже понароджували б десятки тисяч абсолютно лояльних до української мови та культури дітей. 

Абсолютно зрозуміло,  між тим, чому подібні, абсолютно логічні та єдино дієві заходи з українізації НЕ вживалися, а натомість - квітла і квітне буйним цвітом та профанація, на яку цілком справедливо скаржаться мешканці російськомовниї регіонів. Ось чому: на садочках, школах, секціях тощо НЕМОЖЛИВО ЗКОМУНІЗДИТИ, РОЗДЕРИБАНИТИ ТА ПОПИЛИТИ БАБЛО, яке з року в рік виділяється тіпо на українізацію! 

А між тим, "на двомовність" грошей в країні немає і в найближчі стопіцот років не буде. Ті, хто ратує за "другу державну" не за бабло чи заради політичних спекуляцій, а по нєвєдєнію,  відразу прозріли б, якщо б спробували аутентично перекласти хоча б пару статей будь-якого нормативного акту, та уявили б, ЯКИЙ масив юридичної та іншої документації слід було б перекласти заради цієї "святої" мети! Про інші аспекти двомовності я навіть не кажу. 

При всьому при тому, я вважаю, що кожна територіальна громада повинна мати право визнати офіційною на своїй території будь-яку мову, на додачу до державної української, якщо відповідні заходи, пов'язані з таким визнанням, фінансуватимуться з місцевого бюджету.  

Коли після всіх цих пояснень я  на завершення бесіди стверджую, що Ющенко ходить в вишиванці та займається всілякою іншою шароварщиною замість справжньої українізації виключно для того, аби навішати лохам локшина на вуха та попилити бабло на псевдо-українізації, зі мною зазвичай погоджуються навіть найнаївніші та найдовірливіші. Те саме стосується і "україночки Капітельман", і всієї іншої "тіпо проукраїнської" шушвалі, яка має доступ до розпилу "українізаційного" бабла. 

Але ж наша країна - це країна наївних, вухастих лохів, які нездатні хоч трохи подумати моском замість того, аби хавати висєри пропагандонів. Нагнітання "національного" питання - це безпрограшна "фішка" і для "тіпо українізаторів", і для "тіпо борців з українізацією", яких насправді в цьому житті цікавить  бабло, тільки бабло, та нічого, крім бабла. З бюджету, який наповнюють лохи, які влаштовують криваві хохлосрачі на тему "ужОсів українізації"... 

...Я люблю українську мову за неї саму, тому і спілкуюсь нею при будь-якій слушній нагоді. Вона класна і прикольна, якщо звикнути та "вговоритись", да. Я також горда тим, що навигадувала вже декілька неологізмів - нічого старшного, що не завжди цензурних ;) Бо мова повинна бути живою, повинна розвиватись та слугувати засобом спілкування та розуміння, а не для засобом дерибану та пєару покидьків та наволочі, що стравлюють людей між собою.

УПД. Забула, що в Україні також спостерігається повна відсутність безкоштовних курсів для бажаючих вивчити чи вдосконалити українську мову!

Один мій знайомий, щойно прочитавши цю статтю, попросив мене нагадати, що він хотів вивчити українську, прослуховуючи аудіо курси в машині, чи під час пробіжок, хоті би мати якісні підручники – посібники тощо, але… Він намагався знайти підручники на будь-яких носіях на ринку на Петрівці та навіть у Львові. І торгівці, і викладачі в один голос казали, що попит є, але пропозиція - відсутня. І це при тому, що є нормальні методики, розроблені вітчизняними фахівцями-мовознавцями, але - немає фінансування. А на нєт - і суда нєт :(

Тетяна Монтян

картинка звідси