Колись вони були воїнами

Можливо, писати про це зараз - дещо інфантильно та по-дурному, але дуже хочеться. Нехай проститься мені. Люди, дитинство та юність яких припали на занепад радянської доби, а зрілість співпала з епохою дикого капіталізму, мене зрозуміють. А ось жевжики, що закінчували школу після 2000-го - вже не дуже. Адже якраз в 90-х в країнах соцтабору відбувся найсвіжіший сплеск мілітарної активності, який зараз гидливо іменують епохою бандитизму, і приписують цьому періоду безліч не зовсім приємних епітетів.

Я далекий від ідеалізації  тієї народної революції з розподілу власності, але суцільна демаскулінізація та огидний унісекс настільки роздирають мої рецептори, що нема сили мовчати. Сучасне суспільство відкидає воїнів на задвірки соціуму.

Армійський вишкіл, бойові мистецтва, кодекс честі, культ зброї залишаються прерогативою державних інституцій або маргінальних груп. До слова, кинджали та папахи у кавказьких горців не змогла відібрати найтоталітарніша держава світу. У нас з цим було покінчено в рекордно короткі строки. Хоча навіть у Центральній і Східній Україні після війни маленькі хлопчики мали цілі арсенали. У мого батька (1937 р.н.) було три рушниці, наприклад (!!!).

Зараз бути сильним, агресивним немодно, ба навіть злочинно. Збірний образ сучасного чоловіка максимально ожіночнений. З інтернет сторіночок, екранів та газетних шпальт на нас дивляться одомашнені, субтильні типчики, про стать яких може нагадувати хіба що відсутність збільшених молочних залоз, або мачоподібна щетина. Навіть професійні спортсмени брати Кличко всіляко намагаються приховати свої м’язи та справжнє призначення за дипломами кандидатів наук, вишуканими смокінгами та краватками. Чоловікам соромно за споконвічний інстинкт воїна.

Менеджер, дизайнер, музикант, художник, копірайтер, рекламіст, журналіст не має можливості і нагоди реалізувати цей інстинкт. Людина прямоходяча трансформувалась у людину-сидня буквально за 10 років. Атрофія м’язів та повне переформатування функцій мозку призведе до трансформації чоловічої статі як виду. Ми не можемо битися на вулицях, нам заборонено носити зброю, влаштовувати дуелі – двобої рідко виходять за межі соціальних мереж. Бійцівська енергія вимушена знаходити втілення у чітко регламентованих рамках нового капіталізму.

Головна чеснота самця – вміння здобувати матеріальні блага. Відтепер механіка цього здобування звелась в більшості випадків до функцій, які суто чоловічими і не назвеш. Нехитрі маніпуляції з ПК, розмови по телефону, зустрічі з клієнтами – ось неповний набір занять, яких прагне середньостатистичний випускник «вишу». 

До інформаційного простору рідко потрапляють володарі рук роботящих –з простих  трударів німб впав синхронно з розвалом СРСР. Муляри, столяри, сантехніки, вантажники, водії і прочая покриті пеленою забуття. Принаймні, представники мужніх професій  навряд чи прочитають цей текст.

Мені трохи сумно від такого стрімкого знищення останніх ознак кшатріїв у сильної колись нації. Звісно, цей процес не є тотальним – існують державні структури, спортивні секції, патріотичні організації. Але якби мудак з БЮТу знав, що у нього можуть вистрелити - навряд чи сталася б топова історія останніх днів.

Державі вигідна всезагальна пацифікація - і певних результатів вже досягнуто. Фізкультуру в школах перестають викладати, військово-патріотичне виховання на нулі. Простих пацанів, які культивують спортивний стиль одягу, здоровий спосіб життя та кодекс честі, «просунута» молодь активно простьобує, як може. Воно, звісно, чимось вигідно перейти у вегетативний стан існування – зменшення опору автоматично зменшує відповідальність. Легкі, тендітні та привабливі ступатимуть по землі - нащадки Сірків та Наливайків з кволими ручками та ніжками і підвищеним інстинктом самозбереження. Цей інстинкт, мабуть, виявиться у мімікрії – злиття з асфальтом при наближенні загрози, або щось на зразок цього. Ну і насамкінець, звісно, згадайте пращурів наших для контрасту. Пропоную навіть виділити на тему розмірів секунд 30. Час пішов…

Павло Нечитайло

Малюнок Ігоря Баранька