Міфи про українських наркоманів

Якось коментатор на Інфопорні, дізнавшись, що я вже років так десять час від часу вживаю маріхуану, назвав мене системним наркоманом. І наговорив ще багато дурниць про наркотики та наркоманів - з чого стало зрозуміло, що пересічний громадянин про цих самих людей ніц насправді не знає, але дуже боїться.

Тому, як „системний наркоман”, я вирішив дослідити міфи й стереотипи українського супільства про споживачів деяких заборонених речовин. Відразу скажу, що огляд мій буде неповний, і, з моєї точки зору, зовсім не про наркоманів. І справа от у чому.

Є різні „наркомани” - і їхні світи зовсім не переретинаються. Як це не дивно для законослухняного громадянина після обробки газєтками з криміналом. 

Я маю досвід вживання ЛСД, псилоцибіну, сальвії дівінорум (вона, до речі, поки що у нас не заборонена) і ще деяких менш відомих загалу речовин з групи психоделіків–галюциногенів. Раз чи два на місяць курю сушені коноплі. Фізичної залежності від жодного елементу цього букету немає ні в мене, ні в широкого кола друзів, які час від часу вживають те саме. Споживання якогось препарату з частотою раз на рік, раз на два, раз на півроку виявом залежності я не вважаю і, сподіваюсь, читачі також. Навіщо ми це робимо? – Це вже особисте питання, на яке давати відповідь не хочу. Цікаво нам дещо… 

Кілька разів пробував „наркотик щастя” – екстазі, і по виході ловив себе на думці – „от би зараз ще разок…”. Ще разка не робив – але не тому, що я якийсь супервольовий чувак. Просто знаю, що екстазі, якщо його часто вживати, може викликати досить сильну психічну залежність, і бачив людей (в основному, клубних тусерів), які підсідають на його часте вживання і гублять здоров’я. Хоча штука дійсно крута. Іноді аж занадто. 

Ніколи не пробував ін’єкційних наркотиків – всіляких широк, вінтів, героїну, опіатів взагалі і потреби спробувати не маю. Вважаю збоченням щось в себе колоти (уколів від медицини теж уникаю). Крім того, все, що знаю про опіати – зводиться до того, що з ними краще не зв’язуватися.  

До речі, оцей от мій досвід повністю заперечує поширений міф, що всі жорсткі нарки починають з „льогкіх наркотіков”. Ніфіга. З мого досить широкого кола спілкування, яке експериментує з тими ж речовинами, що і я, ніхто не перейшов у світ ін’єкційників, і, наскільки я знаю, історії про контакти з цим світом трапляються у нас не частіше, ніж у звичайного законослухняного громадянина. А можливо, й рідше - тому що ми маємо свої страшні міфи про „справжніх наркоманів” і свідомо всіляко уникаємо цього світу. Коротше, ніхто з десятків друзів-споживачів маріхуани та психоделіків не зробив кроку від легких наркотиків до важких, і я жодного разу не чув, щоб хтось мав таку „наркоеволюцію вживання”, як каже теорія. Думаю, теорію „починання з льогкіх” придумав якийсь кабінетний академік наркології, який живого наркомана ніколи не бачив.  

Якщо протягом тиждня почитати рубрику „кримінал” - виходить, що все, пов’язане з наркотиками – страшний кримінал, їх оточують вбивства, якісь тьорки на районі, люди крадуть і виносять останнє з квартири (це, як на мене, більше стосується алкоголіків), щоб купити дозу… Знов-таки, може це й правда про ін’єкційні наркотики, не знаю.

Марію Хуану для власного вжитку вирощую сам (в кількості, що за ст. 310 тягне тільки на „адміністративку”, пане майоре). І цим убезпечую себе від чорнухи: по молодості кілька разів мав справу з баригами, які продають маріхуану – задоволення мало. Люди ці зазвичай працюють під міліцією, і несуть небезпеку - плюс неприємні соціальні аспекти… Вважаю, що Траву Сили треба вирощувати самому. Не продавати (це якось „низько”, чи що), але накурювати усіх бажаючих просто так. 

Суспільні стереотипи про наркоманів люблю спостерігати на своїх батьках, які, будучи представниками „інтілігенції” і „середньго класу”, сприймають інформацію від таких, як самі - і від ЗМІ. Вони цілком серйозно думають, що наркоманія – це проблема бомжів, підарасів, декласованих елементів, богеми, злодіїв тощо.

Вони не знають про десятки, якщо не сотні невеличких містечок України, в яких робити зовсім нічого - і вся молодь сидить на дешевому бухлі та трамадолі (про це не говорять у тілівізорі і не пишуть в газетах). Не знаю, як зараз, але ще кілька років тому завод з виробництва трамадолу (він в медицині використовується для замінної терапії наркозалежних) належав одному з діпутатів. Продукції він виробляв в десятки, якщо не сотні разів більше, ніж вимагає офіційна потреба в трамі для лікування героїнників. У Києві, пам’ятаю, були аптеки, біля яких зазвичай стояли "бобики": там місцевим „торчам” продавали колеса без ніяких рецептів. Менти прямо біля аптек декого трусили, декого зрідка пакували – для підтримання статистики боротьби…

Своїх колег по вживанню MJ та психоделіків наркоманами я не вважаю. Це зазвичай творча модолодь, яка працює в гуманітарній та соціальній сфері, зрідка в політиці чи праві, майже всі відомі мені журналісти, часто – всіляка богема. Ніякої чорнухи. 

Один зі страшних міфічних жахів – зустріч увечері в підворітні з людиною, в якої ломка. Ломка по „отій дурі, що вони ото курять”. Або по ЛСД, чи інших психоделіках. Страшно. Розвінчаю міф: ні в мене, ні в інших відомих мені споживачів маріхуани та психоделіків  ніколи не було ломки. При регулярному вживанні маріхуани виникає психічна залежність, але легка. Набагато менша, ніж від тютюну, і її легко зупинити, сказати собі: „я не буду вживати MJ наступні півроку” - і дотриматися слова. Цікаво, чи багато тютюнозалежних зможуть так зробити? Водночас, наскільки мені відомо, важкі наркотики, як і алкоголь, викликають ломку, під час якої людина дійсно може себе небезпечно поводити. 

Знов-таки, різні світи: на відміну від ін’єкційних наркоманів, споживачі маріхуани та психоделіків так само далекі від цієї чорнухи, як і „звичайні громадяни.” Але, як журналіст, я знаю, що на цьому фронті ситуація катастрофічна – тотальне утримання державою поза законом світу важких наркотиків та проблем з ним пов’язуваних, відсутність елементарної допомоги людям, яким вона потрібна, спричинили небезпеку переходу епідемії ВІЛ/СНІДу в пандемію. Пандемія – це коли понад 2% наслення „заражено”, а це значить, що проблема виходить за маргінальні групи ризику отих самих бомжів, підарасів, злодіїв та богеми. Це значить, що діти „нормальних” людей середнього класу опиняються перед ризиком стати ВІЛ-інфікованими, просто разок „небезпечно” потрахавшись не з наркоманами-підарасами, а з цілком цивільними дітками менеджерів середньої ланки чи держслужбовців. 

Є такий міф – „міліція бореться”. Не знаю, з чим бореться наша славна міліція, але явно не з тим, із чим треба.

Протягом багатьох років щомісяця, якщо не щотижня, чую історії про те, що „”мусара прінялі” когось з травою. Тільки одна з сотень цих історій закінчилася страшним „посадили”. Всі інші поповнювали кишені охоронців правопорядку різними сумами від ста гривень до тисячі доларів у випадках особливої паніки та настирливості міліціонерів.

Маючи при собі невелику кількість потертого зеленого листя, людина автоматично потрапляє під загрозу кримінальної відповідальності, якій при затриманні одразу ж пропонується альтернатива „домовитись”. Схоже, що парламентарі, які пропонують кримінальну відповідальність за порнуху на флешці, виходять саме з досвіду „боротьби” з маріхуаною якраз по статті „зберігання без мети збуту”. Ефективнішого способу наповнення кишень міліції за рахунок молоді годі й шукати. 

Міф:„заборона на зберігання” та карна відповідальністьхоч якось вирішує проблему наркоманії

Нічого вона не вирішує, а лише допомагає наркобізнесу. Але це суто моя точки зору. Вище вже писав, що особисто я борюся з наркобізнесом методом не створювання попиту і зменшення попиту існуючого. Так, я вирощую „траву” для себе, надлишок роздаю своїм друзям. Грошей за це НІКОЛИ не беру. Таким чином мікроскопічно зменшую наркоринокJ 

Одного разу натрапив на статтю журналіста, який ізоблічал наркоманів – далекий від реального знання предмету автор стверджував, що середньому наркоману потрібен мішок(!) трави на рік. Попри те, що кількість „мішок” є занадто загальним означником реальної кількості доз - чи вартості, чи рівня кримінальної відповідальності, - означник цей взято „зі стелі”. Реально одному споживачеві, який радо ділиться з друзями, літр плану на рік вистачає з головою. 

Про себе. Маю сім’ю, займаюсь спортом. Маю вищу освіту. „Наркоманом” іноді називаю себе жартома. Не п’ю, не палю і не тримаю вдома телевізора. Це ДІЙСНО СТРАШНІ наркотики, які викликають реальну залежність, гублять в людині здоров’я,  творчість і перетворюють її на свиню. 

З.І. Весела історія зі світу української наркоторгівлі на завершення, яку мені розповіли „коллєги” з Харкова. Був там дядько, який багато років підряд вирощував коноплю на продаж (неблагородне, як на мене, заняття, але йдеться не про це). Працював він, звичайно ж, „під мєнтами”. І от, урожай, везе він в місто повну машину „продукту” в трьохлітрових банках. Його стопають гаїшники, відкривають багажник. Пов’язали і давай:  чувак, машину конфіскуєм, товар конфіскуєм, сім’я твоя хай готує 30 косих зелені і все буде пучком. Однак, коли гроверу нарешті дали в руки телефона, подзвонив він зовсім не сім’ї, а своїй високій ментівськиій „криші”. Яка приїхала, визволила його, забрала небезпечний товар, пов’язала хтивих до бабла гаїшників, що затримали дядька, і наказали дзвонити сім’ям, бо умова виходу на свободу - 50 тисяч тих самих амеропрезидентосів. На дев’ятий день (якраз було свято День міліції) бідних гаїшників таки випустили. Родичі знайшли гроші.

Це на тему міфу про те, що наркополітика, заснована на кримінальній забороні, працює ефективно і справедливо. 

З.І.І.  Ще одна весела історія, але вже з життя журналістів.

Квартира. Сидять журналісти, передають один одному „косячину”. В квартирі - охоронна  сигналізація, яка чомусь спрацьовує. Приїзжають двоє озброєніх чоловіків у броні. Починають з’ясовувати: хто власник квартири, що, чого та як. Один з них помічає запах маріхуани і бачить цигарку. Починає дзвонити начальству „докладивать”: тут от приїхав по виклику сигналізації, сидять журналісти, траву курять. Начальник каже – полиш, є чим займатися, вертайтесь на базу, той каже - не можу – тут от маріхуану курять, надо шото делать. Начальник: ну позвони мєнтам. Правильний дядько дзвонить мєнтам: так і так - от приїхав по виклику, тут от курять наркотіка. Мент на дроті: а хто курить? – та журналісти… Ну то що від нас хочеш? Ну, там, машину пришліть з опергрупою? - Ти що, хочеш, шоб ми заради журналюг з косяком машину ганяли? Дядько, вже майже ридаючи: ну так что ж мне с єтой сіграєтой делать? – та оставь ім…