Національна проблема №2

Адольф Гітлер якось пояснював своїм підлеглим принципи окупаційної діяльності на Сході: „Для них, для слов'ян, жодних щеплень, жодної гігієни. Лише горілка і тютюн". Сьогоднішній українській владі вдається виконувати інструкції великого фюрера конкуруючого генофонду на „відмінно”. 

Недавно комунікував з 13-літнім підлітком – йому вночі приснилися його цигарки, чим він дуже пишався. З точки зору реклами - це супердосягнення: хобот в несвідоме підростаючого гопничка вдалося впхати „по саме ніхачу”. Навряд чи колись він цього хобота позбудеться без гіпнотерапії, на яку сам нізащо не погодиться. 

Тютюн – небезпечний наркотик, який повільно вбиває людину, провокуючи в організмі цілий комплекс хвороб, і створює надзвичайно сильну фізичну та психологічну залежність. Вітчизняна наркополітика не розроблена стараннями тютюноіндустрії для регулювання цієї страшної речовини і нав’язування її населенню. 

Практика споживання тютюнового диму на вулицях та зупинках транспорту вже давно нікого не дивує. Частина населення, яка не палить, вже давно змирилась з своєю роллю пасивних курців і мовчки терпить. Здивування викликають саме ті рідкі випадки, коли хтось в черзі просить курців не палити – реакція: безмежний подив, типу як це щастя може комусь заважати, що у нас за жахливі люди, що не дають спокійно подиміти, роздумуючи над власною екзистенцією…  Народ навіть не має думки, що може бути інакше – хоча на планеті є великі міста, де людей з цигаркою за цілий день зустрічаєш всього три-чотири рази. І люди ці усвідомлюють свою шкоду для суспільства, тому намагаються триматися зі своїм димом подалі від малих дітей і людських скупчень. 

Радісна новина така: курців меншає. Щороку від вживання тютюну помирає 120 тисяч українців – за десять років від цієї біди ми втрачаємо населення однієї Одеси. Погана новина: саме тому тютюнопіарники так старанно працюють над молоддю – готують майбутні “кадри” залежних, інвестують в майбутнє. 

Незважаючи на те, що Україна ратифікувала Рамкову Конвенцію щодо боротьби з тютюном, відповідно до якої уряд повинен заборонити всю зовнішню рекламу та рекламу у ЗМІ тютюнових виробів і вжити цінових заходів через підвищення податків на тютюнові вироби, досі в усіх містах бачимо величезні біг-борди з рекламою цигарок.  

Причин паління, крім агресивної реклами, дуже багато. Деякі досить екзотичні: так, співробітників деяких супермаркетів випускають на вулицю „на перекур”, тільки якщо вони дійсно палять, тому бажаючим хоч зрідка побачити сонце доводиться підсідати на згубний наркотик. 

Тютюн спричиняє понад 25 хвороб, що складають майже 75% структури смертності населення України. Наразі в Україні 19 млн. активних курців - третина всього працездатного населення країни. Серед чоловіків палять - 67% - найбільший показник у Європі, а паління серед жінок досягло рівня 20% - найбільше серед країн СНД.

Розрахунки, зроблені на підставі даних Всесвітнього Банку, показали, що щорічно для України втрати від паління складають близько 2 мільярдів доларів США. 

З моєї точки зору, основна проблема паління - навіть не в тому, що люди труяться (це їхня особиста справа). Але вони обкурюють і здорових людей навколо - лише „чужий” („вторинний”) дим призводить до 2,8 відсотка випадків раку легень. А всього ж „пасивне” паління є причиною появи 5 відсотків ракових недуг. 

Промивання мізків щодо тютютонпаління дуже гостре  - чверть курців вважають паління нешкідливим для здоров'я. Багато батьків вважають нормальним палити біля своїх дітей. 

Майстерно впущені в суспільство програми діють дуже ефективно: за даними одного з опитувань, 40% курців вважають, що паління заспокоює нерви. Типові аргументативні матриці: ”Я не кидаю цигарку, тому що погано почуватимусь без неї”. „Палю, аби не стратити здатності тверезо мислити. Нікотин стимулює роботу мозку і спричиняє легку ейфорію, допомагає набути жіночності”.   

Для задоволення цієї потреби в набутті жіночності транснаціональні корпорації на п’яти фабриках (Прилуки, Кременчук, Київ, Харків, Черкаси) торік випустили понад 95 мільярдів цигарок.  

І що ж з усім цим робити? Зазвичай кивають на Державу – от Держава має контролювати, обмежувати, забороняти… А Держава у нас, знаєте, така й така…. вона цього не робить - от і нюхаєм…. Народ досі не може зрозуміти, що діпутати - це зграйка підарасів збіговисько нечесних людей, посібники жадібних до бабла тютюновиробників, які борються між собою за те, хто отримуватиме лобістський баблос цих отруювачів; вони із задоволенням виконають не лише програму Гітлера для слов’ян, а й яку набагато гіршу. 

Держава не зробить нічого, але навіть якби спробувала зробити, єдина її зброя – тотальна заборона - призвела б лише до погіршення ситуації.  

Хоча деякі держави застосовували для боротьби з палінням цікаві методи. 

Наприклад, в 1680 році в Туреччині султан Мурад IV видав закон про смертну кару через саджання на кілок за куріння. В Англії в XVI столітті курцям відрубували голови і виставляли їх на площі з люльками в роті. В Персії — виривали ніздрі. 

В Італії вживання тютюну довго і справедливо вважалося диявольською звичкою, і курців відлучали від Церкви. А одного разу п'ятьох монахів, яких звинуватили у курінні, замурували живцем у стіну, як урок для нащадків. 

Бачу лише один важкий і складний шлях – особисто поширювати інформацію про шкоду гидоти і пропагувати своїм прикладом альтернативні тютюновому способи життя. 

З.І. З півроку тому я працював в одному з великих інтернет-ЗМІ і у нас на веб-конференції був міністр у справах сім’ї та молоді. Той самий, що бореться з наркоманією, алкоголізмом та тютюнопалінням серед молоді. Міністр весело дивився у веб-камеру, читачі ресурсу задавали питання, з яких редакція обирала найпровокативніші, наприклад: чому шановного міністра час від часу бачать з цигаркою в зубах, куди зникають гроші, що бюджет виділяє на боротьбу з палінням серед молоді… Міністр з допомогою своїх підлеглих всіляко заперечував усі наклепи… Він зовсім не палить, бо за здоровий спосіб життя, в клубах у стані алкотоксикозу був зовсім не він… Один з читачів задав питання, яке редакція не пропустила з причин політкоректності, але між собою зацінила як найдостойніше: „І чево ж тєбє, сука, так вєсєло?”