Короткий лікнеп про сутність відкритих реєстрів та кадастрів-2

Короткий лікнеп про сутність відкритих реєстрів та кадастрів-1

Ще задовго до того, як я дізналася про Ернандо де Сото, я намагалася донести до своїх читачів  ідеї стосовно приватної власності, які є надзвичайно простими та логічними. Отже, не дивно, що безліч людей сформулювали їх для себе одночасно та незалежно один від одного. Те, що де Сото називає “позалегальною” власністю, я називала “недовласністю”, і, між іншим, вважаю свою назву більш вдалою;) 

Але, оскільки хто така якась там Тетяна Монтян, і хто такий — де Сото, присвячу-но я цю статтю шести проявам західної системи приватної власності в тому вигляді, в якому він це виклав в своїй книзі “Загадка капіталу”. Безумовно, я вставлятиму час від часу кілька слів стосовно специфіки українських реалій, але в цілому — це просто конспект шматка його книги.

Можливо, йому читачі повірять швидше, ніж мені, та нарешті серйозно зацікавляться цією темою. Можливо, люди, які вже мають якісь матеріальні статки у вигляді недовласності – замисляться над тим, аби ці статки формалізувати, щоби не піддавати своїх нащадків ризику втратити цю недовласність так, як це трапляється в Україні зараз  на кожному кроці.  

Зрозуміло, що “соціалістична” ментальність ще довго триматиме наших людей в своїх міцних пазурях, але українцям слід зрозуміти одну просту річ. При соціалізмі майже у всього навколо є лише один власник – держава, а тому практично ніякої потреби в формалізації немає: “Все навколо – колгоспне, все навколо – моє”. А перехід до повноцінного капіталізму від “совка” – це перш за все відкритий загальнодоступний облік неймовірної кількості “шматків”, на які українці розтягли за останні ...надцять років колишню ”загальнодержавну” власність.  

Отже, слово – Ернандо де Сото, такій самій людині з “третього світу”, як і ми з вами.

Капітал виникає завдяки формалізації права власності на предмети матеріального світу, коли відбувається опис та реєстрація потенційної цінності активів. “У той момент, коли ви зупиняєте свою увагу на праві власності на будинок, а не на самому будинку, ви автоматично робите перехід з матеріального світу в концептуальний простір, в якому живе капітал”. Земельна ділянка в цей момент перестає бути просто місцем, на якому можна побудувати будинок чи посадити картопельку; будинок перестає бути просто житлом, а стає живим капіталом, тобто - іншою формою грошей.

Те, що “власність” є саме абстрактним поняттям, доводиться тим, що, коли будинок міняє власника — з ним самим абсолютно нічого не відбувається. Він як стояв, так і стоїть, незалежно від того, кому він належить чи хто його орендує. “Власність - це не сам будинок, а економічна концепція щодо будинку, втілена в юридичних документах. Звідси випливає, що правова форма, що встановлює право власності - це щось окреме від самого активу”.

Формалізація права власності на нерухомість вивільнює  нематеріальні якості будинку, потенційно здатні створювати капітал. Це не фізичні характеристики ділянки чи будинку (хоча, звичайно, вони впливають на вартість) на кшталт плодючості чи гарного краєвиду, вдалого дизайну та зручного розташування. Йдеться про соціально та економічно значимі властивості, а саме — характеристики активу, який можна продати чи взяти під нього кредит, якщо терміново потрібні гроші, тощо. 

“У розвинених країнах система документального відображення активів служить для забезпечення інтересів іншої сторони угод і гарантує відповідальність, оскільки в цій системі містяться інформація, правила, норми та механізми, що запобігають порушенню цих норм і правил”. Тобто, в економічно цивілізованих країнах також живуть в будинках та вирощують хліб на полях, але завдяки розвиненій системі формалізації власності ця нерухомість в цивілізованих країнах “...веде і паралельне існування, гарантуючи інтереси інших сторін”.

“Навчившись за допомогою реєстраційних записів фіксувати економічний потенціал своїх активів, західні люди створили можливості для швидкого з'ясування найбільш продуктивних якостей цих активів. Система приватної власності створила сходи у світ ідей, де можна розкрити економічний сенс речей і де, власне, й виникає капітал”.

Аналогія з величезним паззлом на багато мільйонів шматочків, що має цінність лише повністю зібраним, яку я наводила в першій частині своєї статті, у де Сото звучить менш наочно, але є справжнім вироком: ”Процвітання капіталізму на Заході і животіння в інших місцинах світу пояснюється просто: велика частина майна, що належить громадянам західних країн, включена в систему законних процедур реєстрації приватної власності”. 

Тобто, ніякого “прориву” не буде, якщо клятий паззл не буде, нарешті, складено. Розкажіть про це хтось тЮльці, Янику, Ющу та іншим нашим вождікам, будь-ласка.

Західні країни отримали це щастя далеко не на рівному місці. Багато сотень років збирали вони воєдино всю інформацію про власність, власників та   про відносини навколо власності. І ось на певному етапі, як і пророкував Карл Маркс, “кількісні зміни перейшли в якісні”. Щоправда, пророкував він аж ніяк не з цього приводу — про ефект “цілісного паззла формалізованої власності” він якраз і подумати не міг, і в цьому — його глобальна, хоча і невимушена помилка, яка спричинила людству стільки страждань.  

Отже, коли західні країни нарешті  “склали паззл” - раптом проявився шалений ефект “вивільненого капіталу”.  Під цей  визначений завдяки формалізації капітал Сполучені Штати, які оминула війна, скориставшись тим, що Європа та Японія відбудовувалися після війни, – надрукували мегатонни баксів та нав'язали всьому світу свої правила економічної гри, а значить – і політичного впливу. 

Хто б міг подумати, що справді революційні перетворення в господарському, а отже, і в соціальному житті народів західних країн сталися всього лише тому, що вся інформація про власність та  всі алгоритми  стосунків власників між собою виявилися зведеними в єдину базу, що надало цим знанням небувалої функціональності!!!

“Цей процес обминув стороною країни, що розвиваються, і колишні соціалістичні країни. В жодній з обстежених нами країн я не знайшов єдиної правової системи реєстрації нерухомості. Всюди цим займалися десятки або навіть сотні різного роду організацій, частина з них діяла на законних підставах, інші були позалегальними. Серед них були невеликі підприємницькі об'єднання та велетенські системи житлово-комунального господарства. В силу цього можливості власників нерухомості в таких країнах обмежені уявою й зв'язками власника. У країнах же Заходу, де інформація про нерухомість стандартизована і легкодоступна, можливості власників розширені завдяки колективній винахідливості багатьох учасників системи.”   

Впізнали ситуацію в рідній Неньці? Так отож. Як бачите, не варто думати, що Україна — якась унікально недолуга країна, чи що український народ якийсь особливо тупий, недалекий та ледачий, чи що наша бидлоеліта — якась особливо бидляча. Все це — лише наслідок, але а ніяк не причина наших негараздів. Адже всюди, де немає “складеного паззла” - відбувається один і той самий бардак, дерибан, бєспрєдєл та квітне корупція, а народ животіє в бідності та беззаконні. Отже, проблема лише в тому, аби донести до народу цю очевидну, елементарну, примітивну істину, яка повинна оволодіти масами настільки, аби створити суспільний попит на відповідні реформи.

"Західні люди звикли до того, що закон для всіх один. Але такий стан речей утвердився не більше ніж 200 років тому. У більшості країн західної культури інтегровані системи реєстрації нерухомості з'явилися не більше ста, а, скажімо, в Японії трохи більше п'ятдесяти років тому.” Як бачите — минуло зовсім небагато часу, а цивілізовані країни вже й забули, що далеко не завжди жили, як в раю, і тепер задирають носа перед людьми з країн “третього світу”, хоча є анітрохи не кращими за них — просто їм значно більше пощастило :)   

Ось і поворушіть тепер мозком — ЧОМУ всі ці європейські та світові інституції з “розвитку демократії”, “боротьби з корупцією”, “реформування околовсячєских галузей української економіки”, тощо — займаються чим завгодно, замість того, аби тупо поставити раком змусити нашу бидлоеліту (а можливостей для цього — хоч греблю гати) всього лише “скласти паззл”, тобто — запровадити відкриті реєстри та кадастри усієї власності?  

Кілька років тому, коли я була в Вашингтоні, я поставила це питання “в лоб” колишньому послу США В Україні Стівену Пайферу. Можливо, мені здалося, але він від розгубленості глянув на мене таким поглядом, як ото, знаєте, булгаківський псевдо-Варенуха глянув на фіндиректора Римського: “Здогадалася, проклята завжди була кмітливою!” Щоправда, екс-посол миттєво опанував себе та відповів, що це є внутрішньою справою мудрого українського народу, бла-бла-бла.

А тепер переходимо до менш приємного для декого ефекту. Звісно ж, в рамках легальної відкритої системи приватної власності абсолютно всі власники втрачають свою анонімність.  

“Отримавши вигоди нерозривно пов'язаних з нерухомістю чітких прав та обов'язків, інформація про які доступна всім і кожному, люди заплатили за це неможливістю ховатися за спини натовпу. На Заході такого роду анонімність практично зникла, а особиста відповідальність суттєво зросла. Тих, хто не платить належним чином за спожиті блага і послуги, неважко виявити, обкласти штрафами, вилучити їхнє майно. Їхню репутацію і довіру до них неважко зруйнувати”.

Звичайно ж, люди з цивілізованих країн нічим не кращі в моральному відношенні  від людей в будь-якій з найбідніших країн. Вони теж “нє дуракі” змахлювати з податками чи когось “кинути” - наприклад, гастарбайтерів, торганути повіями чи замутити якійсь бізнес з “тубільцями” на кшталт “обміну брязкалець на діаманти”. Як слушно зауважив з цього приводу де Сото, “...у західному світі повага до власності та прийнятих зобов'язань навряд чи закодовані в ДНК громадян. Ці властивості є результатом чіткості і надійності відносин власності”.

Кожен українець знає, що в абсолютній більшості випадків “кинути” ближнього свого, не виконати зобов'язання перед державою, ЖЕКом тощо — можна практично безкарно. “Кому я винен — всім пробачаю”, - цинічно сміється той, хто взяв гроші в борг навіть за нотаріально завіреною угодою та під заставу. Такий позичальник чудово знає, що “завдяки” млявому українському правосуддю та  недіючій виконавчій службі шанси кредитора таки отримати свої гроші примусово дорівнюють або прагнуть до нуля. Тому що закони, що захищають не тільки права власності, але є і запорукою виконання договорів, які виховують у громадян західних країн повагу до власності, до договорів та готовність підкорятися закону — в Україні банально відсутні, і навіть наявні — не діють.

“В цілому, система приватної власності виявилася для людей Заходу двозначним благом. Значна частина потенційної цінності приватної власності визначається можливістю її вилучення. Корисність системи, відповідно, значною мірою криється в поєднанні прав і відповідальності, в обмеженнях та обтяженнях, в єдиних для всіх правилах гри та в сукупності можливих санкцій. Узаконення відносин власності підвищило рівень обов'язковості в поведінці”.

Відсутність належним чином формалізованої власності, права на яку гарантуються державою пояснює дуже багато речей. З цієї причини люди в країнах “третього світу” практично не мають можливості укладати прибуткові угоди з іноземцями. Вони також не мають доступу до низьковідсоткових кредитів (високі відсотки по кредитах в Україні – це плата за ризик банків, які змушені давати кредити під неформалізоване, неправильно оцінене майно). Не можуть скористатися страхуванням на вигідних умовах (а не так, як в Україні – відшкодування платяться через раз та через суд), та інших корисних сервісів. Їм нема чого втрачати, а тому — мати ділові справи з ними можуть тільки рідні, хороші знайомі та власна вкрай корумпована держава.  

Що ж взяти з людини, яку не можна змусити, у випадку чого, примусово виконати свої зобов'язання? Отже, “...люди, якщо їм нема чого втрачати, опиняються в брудній пастці докапіталістічного існування. Відповідно, громадяни розвинених країн можуть вступати практично в будь-які угоди, але платою за це є прийняття на себе зобов'язань. А надійність зобов'язань забезпечується нерухомістю, яка може бути взята в заставу, конфіскована і т.п., що, іншими словами, може гарантувати законні інтереси іншої сторони”.  

Тому вступ України до СОТ чи навіть до ЕС – це "до дупи карі очі" без формалізації власності. Якщо ми не вибудуємо систему власності,  нас всюди й завжди триматимуть за Попелюшку, і трахатимуть в односторонньому порядку матимуть за тубільців, якими ми, насправді, і є. Сподівання на те, що хтось замість нас формалізує нашу власність – абсолютно марні. Нащо комусь робити з нас рівноправних партнерів, якщо нас можна тримати за лохів?