Пара слів до ювілею

Добро завжди перемагає зло.
Тому що те, що перемогло - і є добро.

24 травня 2007 року сталася подія, надзвичайно показова в усіх відношеннях. Ця подія обросла величезною кількістю нашарувань - упередженості, невігластва, непоінформованості, та стала прикладом небувалого торжества чорнопіарних технологій, здатних перевернути з ніг на голову абсолютно однозначну ситуацію.

Саме в цей день Ющенко видав свої нині скасовані (поки що - лише судом першої інстанції) - Указ Президента України №469/2007 від 24 травня 2007 року про скасування Указу Президента України №357/2007 від 26 квітня 2007 року про поновлення Піскуна С.М. на посаді Генерального прокурора України, та Указ Президента України №470/2007 від 24 травня 2007 року про призначення Шемчука В.В. тимчасово виконуючим обов'язки Генерального прокурора України, які були вперше оприлюднені доволі екзотичним способом - оголошені в будівлі Генеральної прокуратури України по вулиці Різницька, 13/15 прибулим туди тодішнім Секретарем Ради Національної безпеки і оборони України Іваном Плющем приблизно о 12-30. Плющ та начальник Управління державної охорони України Валерій Гелетей перервали заради цього засідання колегії Генеральної прокуратури України, яка в той час проводилась під головуванням Святослава Піскуна починаючи з 12-15.

Одночасно з Плющем та Гелетеєм в ГПУ з'явилися невідомі особи в цивільному одязі, які зайняли в тому числі і службовий кабінет Піскуна.

Приблизно о 12-45 Піскун, Плющ та Гелетей разом зайшли до службового кабінету Піскуна, де й спілкувалися біля 10 хвилин. Біля 12-55 Плющ на автомобілі покинув будівлю ГПУ.

О 12-56 на службовий мобільний телефон Міністра внутрішніх справ України Василя Цушка надійшов дзвінок його заступника Василя Боднара, який повідомив, що невідомі особи у цивільному одязі захопили будівлю Генеральної прокуратури, і що з Міністром хоче переговорити помічник Генерального прокурора України Геннадій Крисько. Після цього Боднар передав трубку Криську, який сказав Цушку, що Генеральний прокурор України Піскун десь заблокований невідомими особами і просить, щоби Цушко терміново прибув до Генпрокуратури.

Крім того, дзвінки про захоплення невідомими особами в цивільному будівлі ГПУ надійшли також до Печерського РУ ГУ МВС України та ГУ МВС України в місті Києві. В зв'язку з цим о 13-10 трьом ротам дніпропетровського "Беркуту", розташованим в Маріїнському парку, надійшов наказ з ГУ МВС України в місті Києві прибути до будівлі ГПУ та сформувати групу особистої охорони Міністра внутрішніх справ в складі 7 осіб.

О 13-50 Цушко прибув до будівлі ГПУ, ворота якої виявилися зачиненими. На територію не могли потрапити ані народні депутати України, які, згідно п.3.2 Інструкції "Про забезпечення охорони адміністративних будинків ГПУ та допуску на об'єкти охорони", мали право цілодобового проходу в будівлю при пред'явленні посвідчення, ані сам Цушко, який, згідно п. 3.1 цієї ж Інструкції, мав право цілодобового проходу навіть без пред'явлення посвідчення. Протягом кількох хвилин Цушко, його підлеглі та народні депутати стукали в закриті двері та просили їх відчинити, мотивуючи це тим, що вони мають право увійти до будівлі, а після попередження про примусовий вхід Цушко віддав наказ "беркутівцям" відчинити ворота.

При цьому стаціонарний телефон помічника коменданта Генпрокуратури – співробітника УДО – не відповідав, а в оглядове дзеркало на воротах було видно, що за воротами знаходяться люди в цивільному

"Беркутівці" перелізли через ворота та відкрили їх за допомогою пускової кнопки електричного приводу відкривання воріт. Особи в цивільному, які знаходилися за воротами, опору не чинили. Вхідні двері в адмінбудівлю ГПУ на Гусовського, 9 також виявилися зачиненими зсередини.

Цушко підійшов до цих дверей, постукав, представився та декілька разів висловив вимогу відчинити, попередивши, що в протилежному випадку ці двері будуть відчинені силою. Але ніякої реакції з протилежної сторони дверей не було, після чого двое “беркутівців” ривком відтисли ці двері, не завдавши їм суттєвих пошкоджень. Двоє чоловіків за дверима були в цивільному, мали навушники радіостанцій прихованого носіння; в порушення вимог законодавства та статутних правил відмовилися назвати свої прізвища та пред'явити документи.

Далі Цушко та супроводжуючі його особи піднялися на 4 поверх, де знаходилася група з приблизно 15 осіб у цивільному ж одязі, які, зчепившись руками, заважали проходу Цушка та інших. Серед цих осіб був особисто Гелетей, який керував діями цієї групи, зокрема, віддав вголос наказ: “Без моєї вказівки зброю не застосовувати”.

“Валєра, какого ... ты тут делаешь?” - з подивом запитав його Цушко, і це питання чули всі присутні депутати та журналісти. Після того, як Гелетей пробурмотів щось невнятне стосовно того, що його Ющенко щойно призначив начальником УДО, Цушко, зазначивши, що все це - “бред какой-то”, наказав відтіснити осіб в цивільному в сторони, аби мати змогу підійти до приймальні Генпрокурора, що і було зроблено. В цей час народні депутати підтвердили, що дійсно є якісь Укази Ющенка стосовно призначення Гелетея та звільнення Піскуна-призначення Шемчука, але цих Указів ніхто не бачив, та висловили здивування тим, що Цушко нічого про ці Укази не знав.

Через кілька хвилин з'явився Піскун. Його поведінка, цілком типова для цієї патентованої наволочі, описана в репортажі “Главреда”: “В руках у него был ключ. Вместо того, чтобы просто открыть дверь своего рабочего кабинета, он обратился к своим «спасителям»: «Ну, я не знаю… Может, я не имею права…».Но проблему входной двери довольно быстро решили за него – ее выбил ногой «регионал» Вячеслав Лукьянов. За одной дверью оказалась вторая, и ее постигла та же участь. Толпа замерла – за рабочим столом в кабинете Генерального прокурора сидел сегодня назначенный Президентом «и.о.» Виктор Шемчук. Он смущенно улыбался. С гоготом и криками толпа ринулась в кабинет. Шемчук встал из-за стола и за руку поздоровался с Пискуном. Кто-то из народных депутатов спросил у него: «Вы кто?». «Я прокурор Автономной республики Крым», - ответил Шемчук. «А чего вы здесь закрылись?», - поинтересовался тот же нардеп. «Я ждал Святослава Михайловича», - немного поколебавшись, ответил Шемчук. Крыть было нечем. О Шемчуке все забыли и он удалился из кабинета.”

Цушко в присутності свідків – народних депутатів та журналістів - запитав у Піскуна, що саме трапилося і чи є останній Генеральним прокурором. Цушко В.П. отримав від Піскуна: 1) ствердну відповідь «Так, я є Генеральним прокурором»; 2) пояснення про те, що невідомі захопили його кабінет, та про те, що Секретар РНБО Плющ І.С. зачитав якісь Укази про його звільнення з посади, але так текстів цих Указів не показав; 3) прохання «діяти за законом та навести порядок». Ніякої іншої інформації стосовно суті Указів Цушко В.П. під час перебування в будівлі Генеральної прокуратури України не мав і мати не міг.

В конференц-залі Цушко коротко відповів на питання журналістів та повідомив, що виводить “беркутівців” з приміщення Генпрокуратури на прохання Піскуна, яке всі в залі щойно почули. О 14-50 всі без виключення міліціонери ОБМОП “Беркут” залишили приміщення ГПУ та лише забезпечували охорону громадського порядку навколо її території.

ОСЬ І ВСЕ.

ЯК з цього всього можна було роздути неймовірних розмірів скандалюгу та все перевернути з ніг на голову – особисто мені досі незрозуміло. Можливо, це просто везіння кінчених помаранчевих піарників, помножене на здатність лохторату приймати собі на м'які, довірливі вуха будь-яку локшину в довільних кількостях.

Адже будь-якій здоровомислячій людині зрозуміло, що злочин скоїв не Цушко, а Гелетей, який не мав повноважень самостійно змінювати порядок допуску на об'єкти Генеральної прокуратури України, щодо яких здійснюється державна охорона, оскільки цей порядок визначається виключно керівництвом Генеральної прокуратури України.

Ніяких законних підстав для прийняття рішення про припинення доступу осіб на 4 поверх будівлі Генеральної прокуратури України по вулиці Гусовського, 9, Гелетей не мав та не міг мати, оскільки, як вже зазначалося, він, по-перше, взагалі не мав повноважень самостійно змінювати порядок доступу, а по-друге - незалежно від мети повернення Піскуна, який був на той час народним депутатом (за що, власне кажучи, він і був звільнений Ющенком з посади Генпрокурора) та мети проходження в Генпрокуратуру народних депутатів, які його супроводжували – вони мали повне право необмеженого доступу в будівлі Генпрокуратури при предґявленні депутатських посвідчень.

Таким чином, Гелетей віддав підпорядкованим йому військовослужбовцям завідомо незаконний наказ про припинення доступу осіб до будівлі Генеральної прокуратури України та повинен був би нести за це передбачену діючим законодавством відповідальність. Стосовно Гелетея навіть було порушено кримінальну справу № 49-2167, яку згодом (коли узгодженим рішенням всіх наших різнокольорових політичних гопників було вирішено ліпити злочинця з Цушка) було благополучно похєрено закрито доблесним Печерським судом міста Києва.

Проти самого Цушка в цей же день Шемчуком також було порушено кримінальну справу, і постанова про порушення чинна і досі, оскільки шльондри в мантіях з Апеляційного суду міста Києва відмовилися скасувати цю брєдятіну. Я попереджала Цушка, що не варто оскаржувати цю постанову, але він, погоджуючись з тим, що таки да – не варто, зробив це виключно заради того, аби згодом ткнути носом тих політиканів, які наобіцяли йому бєлку і свісток, що у них “фсьо схвачєно” в судах. “Треба дати цим людям обіср...тися” проявити себе”, - глузливо зауважив він.

Обвинувачення, яке “послідовний” Медведько, який ще 25 травня 2007 року на прес-конференції вихваляв Цушка, як героя, а Гелетея називав злочинцем – невдало намагався пред'явити Цушку, ґрунтується на тому, що нібито Цушко В.П. знав (але не конкретизується, хто саме та яким чином його повідомив) чи міг знати (не зазначається, звідки саме) про наявність цього Указу на той час, коли віддавав накази, які обвинуваченням кваліфікуються як такі, що віддані з явним перевищенням ним влади та службових повноважень.

Ось від яких випадковостей залежить інколи доля як окремих людей, так і цілих країн. Ніхто не повідомив Цушка про кляті Укази, оскільки доброзичливці вважали, що він і так про них знає, а покидьки на кшталт Криська - дезорієнтували його свідомо. До уваги параноїків, до речі – слідство витребувало розшифровку ВСІХ телефонних переговорів Цушка під час подій, і не знайшло ЖОДНОЇ розмови з політиканами, про які розпатякувала безвідповідальна піарна помаранчева сволота. Слідство встановило – Міністр Цушко розмовляв лише зі своїми підлеглими! То чого ж заткнули пельки з цього приводу всі ті брехливі уроди – помаранчеві політикани, які орали фтілівізорі, нібито Цушко розмовляв з Морозом/Януковичем/ка_зна_ким ще та отримував від них “вказівки”? Ась? На жаль, в нашій країні не прийнято відповідати за базар свої слова.

Багато людей, які в цілому погоджуються з тим, що Гелетей – злочинець, а Ющенко та Балога – ще більші злочинці, тим не менше, не бажають вірити в те, що Цушко дійсно не знав про Укази до того, як потрапив на 4 поверх ГПУ та поспілкувався там з Гелетеєм. Навіть не знаю, що сказати таким людям. Будь-якій здоровомислячій людині зрозуміло, що нізащо в житті Цушко не став би лізти в розборки однаково чужих йому політиканських банд, якщо б міг уникнути цього. Нащо б йому це було потрібно? Яка йому особисто різниця, хто саме з клоунів очолюватиме ГПУ?

Чесно кажучи, особисто я була вельми здивована тим, що заступники Цушка та всі інші високопоставлені менти – підкорилися йому та виконували його накази. Я висловлювала Цушку свої сумніви з приводу того, що йому вдасться втримати контроль над МВС, але він відповів мені фаталістично - “будь, что будет!”.

В паніці Ющенко кинув на Київ внутрішні війська, але внутрішні війська аж ніяк не поспішали в бій і були з легкістю зупинені простими ДАІшниками. Отже, все МВС підкорилися Цушку - крім корупціонера Кіхтенка, якого Цушко незадовго до того публічно пообіцяв вивести на чисту воду з приводу шаленого бєзпрєдєлу по так званих “Троєщинських вежах” - “вічних” недобудах-висотках біля в'їзду на Московський міст з Лівого берегу в Києві, по землі та інших моментах фінансово-господарських “художєств”, які саме в цей час виявляла Рахункова Палата. Кіхтенко розумів, що наступною його посадою буде посада баландера в СІЗО. Це саме розуміли і у Ющенка, тому і запропонували йому “дах” в обмін на повійську поведінку.

Годі казати, що вся та шелупонь на кшталт Югочкі Луценка та самого Кіхтенка – негайно змінила свою думку стосовно того, кому ж мають підпорядковуватись внутрішні війська, як тільки вітер подув в інший бік.

Контроль Цушка над МВС став несподіванкою не лише для мене, але й ще багато для кого, і зокрема – для ющенківського злочинного Балогану. Стало очевидно, що Цушко – приречений, оскільки ніякого іншого виходу у помаранчевої шобли, крім його фізичного усунення – немає. Питання було лише в тому, яким способом його буде вбито. І спосіб, який був обраний, не відрізнявся особливою оригінальністю.

Я досі не впевнена, чи правильно зробив Цушко, заявивши про своє отруєння. Адже було очевидно, що наших людей ніякі докази у вигляді результатів досліджень кількох німецьких лабораторій та підтвердження з боку всесвітньовідомого лікаря Іллі Ємця, який особисто брав у Цушка кров на аналіз – не переконають. Адже Наші_ Люди (ТМ) вірять лише в те, що прописано в їхній матриці – наприклад, в отруєння Ющенка діоксином чи в слова ЮВТ про те, що криза омине Україну стороною. Те ж, що не вписується в картину світу Наших_ Людей (ТМ) – є брехнею...

В історії з отруєнням був ще один цікавий момент. Я мирно сиділа в керченському барі, пила коктейль та дивилась телевізор, коли побачила “біжучий рядочок” з посиланням на УНІАН. який інформував, що нібито “Цушко заперечує факт свого отруєння”. Я подзвонила Цушку, аби з'ясувати, звідки ця деза, але він в цей час проводив в Дніпропетровську прес-конференцію з приводу місцевих маньяків та відповісти не зміг. Тоді я полізла в інтернет, де і знайшла пріснопам'ятну новину, а також кілька десятків знущальницьких гілок на всіх форумах, в чатах та у власному ЖЖ з приводу того, ЯК паскудно Цушко здав мене, підставив та зганьбив.

Коли Цушко через пару годин вийшов на зв'язок, і ми разом посміялися з УНІАНівських брехунів та провокаторів, я розказала йому про зловтіху на форумах з приводу його “підлості”. “М-да. И зачем же всем этим людям так надо, чтобы я оказался подонком?” - здивовано запитав мене Цушко. “Риторичне питання”, - засміялася я.

І ще пару слів про Укази. Безумовно, Ющенко, як діючий Президент України, має надане йому Конституцією України право видавати Укази будь-якого змісту, які вважаються чинними доти, доки їх нечинність не буде встановлена у визначеному діючим законодавством порядку. Але об'єктивна реальність є такою, що видати Указ будь-якого змісту Президент може будь-коли, в той час як встановлення нечинності будь-якого Указу Президента потребує проходження відповідної процедури. В будь-якому випадку, навіть теоретично, термін проходження процедури визнання будь-якого Указу нечинним не може бути меншим, ніж два тижні.

Ющенко прекрасно знав, що його Указ – незаконний. Уявімо собі ситуацію, що Ющенко своїм Указом “повеліває” негайно запустити аварійний реактор Чоробильської АЕС. Ющенко – він такий, з нього станеться, адже в 2005 році він на повному серйозі виношував плани влаштувати всесвітній могильник різноманітних токсичних та ядерних відходів в зоні відчуження ЧАЕС. Що у випадку видання Ющенком такого Указу мають робити працівники ЧАЕС? Запускати Україну в тартарари чи таки не виокнувати його, керуючись ст. 60 Конституції про те, що ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази, та дочекатись, поки Указ буде скасовано, а сам Ющенко опиниться там, де йому давно вже саме місце – в психіатричній лікарні?

Отже, незважаючи на наявність у Президента України необмеженого права видавати Укази будь-якого змісту, ніхто не зобов'язаний під час прийнятті рішень в межах своєї компетенції та повноважень враховувати рівень правового нігілізму діючого Президента України Віті “Месійки” Ющенка. Неможливо було передбачити чи здогадатись, що Ющенко своїми Указами, всупереч передбаченому Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру» порядку, усуне з посади генерального прокурора Піскуна та призначить в.о. генпрокурора – Шемчука. І оскільки обидва Укази офіційно, під розпис нікому не вручалися, Цушко , як і будь-який свідомий, законослухняний громадянин, знайомий з законодавчо визначеним порядком усунення генерального прокурора з посади та призначення в.о. генерального прокурора, мав всі підстави для сумніву в існуванні Указів подібного змісту навіть тоді, коли йому повідомив про їх наявність Гелетей.

Отже, з юридичною складовою подій все зрозуміло. Але сутність менталітету наших людей полягає в тому, що будь-який злочин, скоєний любими їхньому серцю політиканами, є виправданим в їхніх очах, і навпаки – якщо є можливість “навішати” неіснуючий, абсурдний злочин на людину, яка їм чомусь не подобається – то чого б це не зробити? А якщо якісь там тетяни монтян намагаються “плисти проти течії” та заявляють, що такий підхід є підлістю та паскудством – чому б не звинуватити таких людей в “продажності” та інших стандартних гріхах? Такі абстрактні речі, як справедливість – глибоко чужі українському менталітету. “Наш”, навіть якщо він найостанніше, найсмердючіше лайно – все одно “хароший”, а “чужий”, навіть якщо на нього немає і ніколи не було жоднісінького компромату – все одно “поганий”!

Серед воплів на кшталт “дєті, давайтє дружно плюнєм в філіна” благополучно заглохло цілком логічне питання - а на якій підставі та з якою метою Плюща супроводжував Гелетей? Яка була необхідність в його присутності, якими були його місія та функції під час доведення Плющем до відома членів колегії Генпрокуратури Указів Ющенка? Навіщо люди Гелетея блокували співробітників Генпрокуратури в їхніх кабінетах, а під їхнім цивільним одягом вгадувалися контури зброї? Якими були їхні наміри та мета?

Якщо Цушко не увійшов би тоді в будівлю ГПУ, він був би і не чоловіком, і не Міністром. Шкода лише, що він не заарештував тоді Гелетея та його людей, і не потягнув їх, як собак, у наручниках у мавп'ятник, аби нєповадно було вчиняти подібні провокації та стрибати на мотузці у преза-злочинця та його балогану. Цушко всього лише діяв у точній відповідності до положень Закону України «Про міліцію», виходячи з наявної у нього інформації та розуміння ним поточної ситуації; правомірно взяв з собою для особистої охорони співробітників міліції в форменому одязі, у яких, між тим, була відсутня вогнепальна зброя.

Цушко діяв, усвідомлюючи свою відповідальність як Міністра, та суспільну небезпечність діянь невідомих йому на той час осіб в цивільному одязі, віддаючи собі звіт в тому, що невідомі особи можуть застосувати зброю, в тому числі – і особисто проти нього.

Ненависний презу та його банді Цушко свідомо та відповідально діяв в межах наданих йому, як Міністру внутрішніх справ України, прав та повноважень, і ці дії дійсно заподіяли істотну шкоду, але не охоронюваним законом правам та інтересам громадян та державним інтересам, а – виключно інтересам злочинця Ющенка та його оточення, які намагалися, всупереч політичним домовленостям з представниками інших політичних сил, під час відсутності в країні інших політиканів, користаючись невизначеністю статусу Верховної Ради України та окремих її депутатів, в час, коли законність Указу Президента про припинення її повноважень ще розглядалася Конституційним Судом України – антиконституційно, протизаконно, таємно, силовим методом отримати контроль над Генеральною прокуратурою України для цілей, про які можна лише здогадуватись, зокрема, як стверджують деякі добре поінформовані люди - задля арештів політичних опонентів за заздалегідь складеним списком.

Ну, а надалі понеслося – Ющ, Яник та Піскун цілуються в десна на футболі, проплачені Суркісом бидлобабуїни-фанати палять фаєри та кидають сидіннями в дніпропетровських “беркутів”, які погано розуміють такі жарти після кількох десятків діб казарменого утримання задля охорони громадського порядку під час політиканських ігрищ; дєвушко Наташа огрібає люлів (наступного року вона знову огрібе їх – вже при Югочці-міністрі, але проплачена фанатська шобла вже не вищатиме з цього приводу, як різана) – але і тут прольот! Цушка на цьому футболі не було – він вже кілька годин лежав в реанімації, а обов'язки по забезпеченню громадського порядку виконував заступник Міністра Василь Фатхутдінов.

Але навіть це не завадило проплаченим пєарним шавкам “всю мощь народного гнєва” звернути саме на Цушка – бо ж нащо їм той Фатхутдінов? Більше того – після звільнення Фатхутдінова з МВС Суркіс сотоваріщі з Адміністрації Президента призначили його головним з забезпечення безпеки на “Євро-2012”! То що – правильно діяли тоді Фатхутдінов та його підлеглі на стадіоні, якщо Суркіс та Ющенко так високо ці дії оцінили? Бережіться, тупорилі футбольні бидлобабуїни – використання вас в політичних ігрищах в якості гарматного м'яса пройшло у випадку з Цушком настільки вдало, що безумовно, вас ще неодноразово використають та “паімєють” аналогічним чином!

Цілком зрозуміло, що у встановленні істини у цій справі зацікавлений Цушко, тільки Цушко, і ніхто, крім Цушка. Всім інши учасникам цих подій – політикам всіх кольорів веселки - ніяка істина непотрібна абсолютно, тому що їхня поведінка під час, а особливо – після подій, беззаперечно викриває їх як кінчену сволоту та мразь.

...Особисто мені безмежно шкода, що через всю цю історію Цушко пішов з політики. Тому що за ці два роки мені так і не вдалося знайти ніякого іншого політика, який відкрито виступив би за те, аби змінити систему реєстрації прав на нерухоме майно з актової на титульну та запровадити відкриті реєстри та кадастри нерухомості, а тим більше – насмілився подати відповідні законопроекти. Цушко, натомість, “втішає” мене тим, що при Ющенку та інших мародерах-дерибанщиках, який панічно боїться, що всі дізнаються, скільки саме “ніколи не крали” їхні ручиська – провести ці реформи все одно не вийде.

За ці два роки я спілкувалась з величезною кількістю політиків та чиновників, які знали Цушка по роботі народним депутатом, губернатором та міністром. Наодинці всі вони висловлювалися про Цушка та про його долю так, як написав про нього в свій час Володимир Бойко: “... порядна людина ніколи не буде сприйнята нашими виборцями й за неї ніхто не стане голосувати. Приклад – той же Василь Цушко, патологічно чесна людина. ...він – людина небагата. Ніколи чужої копійки не поклав до кишені. І іншим не дозволяв. Можна не погоджуватися з його політичними поглядами, стьобатися з його колгоспного вигляду, але ніхто не може закинути йому нечесність чи користолюбство. ... Цушко та подібні йому люди не можуть мати в Україні ніякої політичної перспективи. Оскільки з порядних людей українські виборці сміються й називають їх „Вася з водокачки”. Бо якщо не краде – це не лідер. Такий наш український менталітет. ...хіба може очолювати правоохоронний орган людина, яка не має ніяких доходів, окрім зарплатні, не краде, живе в звичайнісінькій квартирі на Оболоні, відпочиває в рідному селі й харчується не в елітних ресторанах, а у себе на кухні? З точки зору більшості українців – категорично ні. Нація злодіїв.”

Пройде ще багато років, доки критична маса українців дозріє до розуміння того, що вибір у країни дуже простий – або задіяти досвід відкритої реєстрації власності, як це практикується в усіх притомних країнах, або – ще багато десятиліть безперспективно копирсатись в лайні корупції та баззаконня. Всім відомо, що на лисій голові воші не живуть. Так само немає місця корупції, якщо всім все відомо про власність всіх – невже ЦЕ так важко зрозуміти?!

Всі, хто два роки тому звинувачував Цушка хіба що не в поїданні християнських немовлят, мали змогу проявити себе в повній мірі під час його відсутності в політиці як люди і як політики. Як успіхи, хлопці та дівчата?

Всі ті, хто піддався пропаганді та щиро вірив, що Цушко – “ісчадіє ада”, мали змогу за ці два роки скласти істинну ціну своїм тодішнім кумирам. Як вони вам, а, зомбі нещасні?

А тепер уявіть собі (хоча історія і не знає “сослагатєльного наклонєнія”), ЩО було б, якщо б у Юща з Балогою, тЮльки, Луцика, (Фанатіка Фельтона) Турчинова та їхніх шісток Гелетея, Кіхтенка та Наливайченка - вийшло тоді все те, що вони задумали? Якою була б зараз країна з урахуванням того, що їхні непересічні таланти, які в повній мірі розкрилися за ці два роки, знають тепер всі? Якщо б Цушко тоді їх не зупинив, да.

Отже, всіх – з ювілеєм! Ось вам наостанок одна з моїх найулюбленіших пісень, яку я слухаю тоді, коли від безсиля хочеться зарядити комусь в табло з ноги ;)