Ілюзорні бублики мисливців за мрією

«У-у-у, ненажери!» - зненацька кричить десь позаду спортивний директор Ігор Лобашов і вириває з рук напівсонного пілота бублик з маком. Хтось, почувши крик, покірно йде на голос, інші апатично жують спонсорські бублики і запивають їх спонсорським кефіром. Пів на шосту ранку, зграйка людей, що зібралися біля кам’янець-подільської міськради, виглядає не надто бадьоро. Ще невидиме сонце тільки-тільки починає десь з-за горизонту підфарбовувати хмарки в блідо-рожевий колір мрії. Люди, що тут зібралися, про мрії знають все. Втілювати найзаповітнішу мрію людства про політ – їхня робота. А підйоми о п’ятій ранку – ледь не єдина негативна сторона полювання за мріями. Просто саме в цей час вітер найбільш лагідний і покірний. Такий, як повітроплавцям і треба.  

Тим часом Ігор продовжує розмахувати баранкою – бо це вже не баранка, а наочність, за допомогою котрої пілотам пояснюють завдання № 13: кулею потрібно буде велетенську гіпотетичну баранку «надкусити» (баранку тут же надкусюють), але у дірку від бублика не залітати. Якби хтось і справді виготовив таку баранку-мішень, вона б потрапила до книги рекордів: дірка там діаметром в 2 км і розляглася та умовна баранка над каньйоном і в центрі Кам’янця. Наступне завдання простіше: якомога швидше пролетіти відстань у 1 км. «Питання по завданням є?» Питань по завданням немає. Черговий день Чемпіонату України з повітроплавання-2009 у місті Кам'янець-Подільський розпочався. 

Зміна декорацій. Початок сьомої, у чисте поле за велетенським цементним заводом заїжджають півтора десятки джипів. Яскраві кольори травневого ранку. Зелена трава, на траві дро... пробачте, роса, – і в цю щедру росу всім тілом бухається московський фотограф-професіонал зі своїм кеноном-п’ятіркою. Можна, звичайно, показати пальцем і позловтішатися: «А в вас вся спина мокра!» - і тоді він покаже зроблений «риб’ячим оком» кадр з бріфінгу, і тримайтесь, власні лікті, кусати вас від заздрості доведеться довго. 

Далі – найвидовищніше. На невеликому п’ятачку починають розкладати нескінченно-довгі оболонки, вигружати з джипів кошики, перевіряти газові горілки – і, нарешті, надувати кулі. От вам всі стихії: земля в ролі землі, кулі в ролі повітря, роса у ролі води, а царює зараз вогонь горілок власною персоною. Є в надуванні щось демонічне, є. Піднімає боки перша оболонка, третя, десята, тринадцята – стільки куль місто, здається, ще не бачило. На чемпіонат прибула більшість повітроплавців України. Більшість – голосне слово, коли мова йде про 25 чоловік. Повітроплавання в Україні все ще дивовижа, дорогоцінна і незрозуміла. Але яка ж притягуюча!

Тим часом перший пішов – і одна за одною, кулі відриваються від землі. Штиль, тому відриватися від рідного грунту – сама приємність. Це в перший день змагань, 19 травня, вітер плював в обличчя вогнем з горілок, розгойдував кулі і тягнув, підкидаючи, під час приземлення кошики на добру сотню метрів – по купинах, кущах і нерівностях подільських полів. В таких умовах розумієш, що повітроплавання – таки спорт, а не панські дорогі розваги. Завдання є і на швидкість, і на влучність (потрібно поцілити маркером у мішень на поверхні землі), і на маневреність. 

До речі, про маневреність: добру половину куль несе акурат на димлячі труби найбільшого в Європі цемзаводу. Не найприємніший експіріенс – і найвправніші пілоти завбачливо труби обходять. Вміння уникати певних об’єктів – важливе для повітроплавців: десь військові не дозволяють літати, десь – прості громадяни. Член команди вимірювачів Сергій Гнап, котрий буває на змаганнях повітроплавців в багатьох країнах, згадує про угорського фермера, котрий добився заборони пролітати кулям над своєю господаркою. Під час змагань непривітний землероб виходив на обійстя і проводжав кулі недобрим поглядом, слідкуючи, аби яка не порушила заборони. В Японії таке траплялось теж. 

Українці поки велетенським аеростатам раді: машини бібікають, люди привітно розмахують руками, собаки несамовито гавкають, корови і інша свійська худоба перелякано тікають кудись подалі. В Україні польоти дозволені лише в околицях Києва, Феодосії, над Слов’янськом, Кам’янцем і Херсоном. Як не намагалися Чернівці на 600-річний ювілей добитися дозволу на польоти й у себе, нічого не вийшло: кордон близько, військові були проти. Єдиний напів-легальний політ кулі над буковинською столицею – з мером у кошику, і все, награлися, досить. Меру, кажуть, сподобалося. 

А от коли херсонського міського голову на кулі покатали, той за результатами польоту скликав екстрену нараду, де пропісочив не одного керівника підприємства: «мне сверху видно все, ты так и знай». Гарний спосіб для мерів, тільки от не всім містам «світить» мати такий дозвіл. Та й власна куля – дороге задоволення. Херсон он пошив іменну кулю, з гербом – на це кошти давали і міські керівники, і спонсори. Поруч – кольоровий як веселка аеростат Макарівського району Київщини. Теж не пожалкували десяток-другий тисяч доларів на промоцію повітроплавання і власного району. Я б от про такий і не знала б донині, якби не куля. Тепер знаю. 

Мені пощастило піднятися в небо на іншій херсонській кулі. «Рожева мрія» називається. Рожева, як сни Барбі, і в зірках. А пілот – справжній ас. Борис Стефанович в житті поза спортом льотчик, небо йому рідна домівка, тож те, як він посадив кулю біля самісінької фортеці, викликало захват не лише в мене. До аеростату тут же прибігли місцеві дітиська, торкалися руками намальованих зірок і обережно заглядали у кошик: руль шукали. Не знайшли.

Саме в повітроплаванні найкраще розумієш спортивну максиму про те, що головне не перемога, а участь. Який ще спорт дасть такий спектр вражень і такий вибух адреналіну: он внизу пропливає скіфський курган, он - каньйон Смотрича, а он в зеленому поясі парків розлігся острів Старого міста і головна міська перлина, Стара фортеця. Знайомий з дитинства замок з неба виглядає несподівано по-новому. Не дивно, що політати на кулі (за наявності вільних місць) вишикуються справжні черги. Вранці в будні дні це зробити простіше, вечірній політ в вихідний дістанеться справжньому щасливчику. Такий буде, і не один: Чемпіонат України завершиться 24 травня, тож кілька днів в запасі у бажаючих побачити світ з неба ще є. 23 травня увечері в Кам’янці-Подільському відбудеться фантастичне за красою дійство: вечірнє сяяння куль біля Старої фортеці у супроводі лазерного шоу і фейєрверку.

 

А для тих, хто не встигне, завжди є можливість арендувати кам’янецьку кулю в зручний для себе час. Були б лише кошти і штиль. 

Фото автора