Перкалаба: !чидроти, або спи давай

Наш автобус їхав їхав. Їхав він шляхом Львів-Вінниця, ми лежали на задньому сидінні, яке не довше за півтора метри, а з нашим зростом це просто надмірні зусилля. Раптом, зачувши дуже знайомий голос і ритміку, наші тіла почали рухатися. Нічого аморального – дригання руками і ногами і розхитування автобусу в ритм Елегії автобусу. Це був лише перший трек нового альбому «Перкалаби» - «!чидроти». І присвячений він автобусу мерседесови білому спринтерови.

Автобус з нашими тілами, втомленими львівськими посиденьками і прокиданнями з мертвими півнями розхитувало все більше, ми занурювалися в пісно-чидротий альбом. За кермом геній одягу Сашко Бо-Гі трохи побоювався за стан автосалону, ми ж відповідали йому чотко – «не сци, не сци». Тобто «неси, неси», кермо. А «як знаєш дядю, Бога тобто», то ще й покайси. 

Кілька років тому на Шешорах мені вперше не вдалося почути «Перкалабу». Потяг з Франківська був опівночі, й навіть одненької пісеньки послухати не вдалося. Наступного року історія повторилась. Пізніше у «Перкалаби» вийшов перший альбом «Горрри», один з небагатьох українських сіді, які я ніколи навіть в руках не тримав. За це можна «Перкалабу» водночас і полаяти, і позаздрити. Адже вже з першого альбому гурт видається «інді», тобто незалежно – без популярних лейблів. Таке може собі дозволити або музикант-аматор, або дійсно авторитетний виконавець. Видавати під своїм лейблом – це означає, що альбом дійде не до усіх музичних магазинів, але авторські права залишаться у музикантів. Не секрет, що «Перкалаба» орієнтована на захід. З українськими лейблами західні не дуже хочуть співпрацювати і викуповувати у них права, тож «інді» - це вихід. Для гурту – але не для всіх слухачів. 

«!чидроти» дійшов до мого вуха одразу ж після виходу, завдяки музичному сервісу Last.fm, де його може послухати кожен бажаючий. Але, повернімося до автобусу. «Наш автобус їхав, їхав…» 

Повернення до грубої баби (пісня «миєбітлс») в Перкалаби вийшло не надто ефектно – в попередньому альбомі «Говорить Івано-Франківськ» баба була грубішою, хоча серйозність лірики в цій пісні може поступитися першістю хіба композиції «Пісюни (шатунам)». 

В «крилах», як і в «миєбітлс», Перкалаба підтверджує факт існування літаючих свиней, які посипають землю салом. Далі – «глина»: тяжка пісня про долю водія вантажівки і життя, як зебру. ПЗШП – то любовна лірика про паркет, ноги, любов та боді-арт. Під «пана» можна одпочивати – то пісня, присвячена спонсору цього чудового диску. А от «тікобивиходили» настроює на медитативний настрій, під який руки і ноги піднімаються до даху автомобіля. На тлі «тількобивихотіли і тількобивиходили» співають ще щось про «об’єдінєніє будди». 

Але медитативний настрій дуже швидко минає з піснею «Пісюни». Вона присвячена Юрію Шатунову та усім іншим шатунам. Пісюни в цій пісні то стоять, то ходять гуляти, точна кількість – не встановлена. «прерії» та «waltz» - в цих піснях «Перкалаба» відривається на повну, і після різкого підйому потрібне дуже спокійне закінчення, тож ми засинаємо разом із «колисковою», Бо-Гі засинає за кермом, ми йому не заважаємо, спимо цілих 9 хвилин, дорога пряма, майже рівна, їхати скрутившись майже зручно, спати практично вдається, але лише доти, доки альбом не починає крутитися по другому колу.