"Кадри вирішують все!"

На написання цієї статті мене сподвигла новина про те, що в Донецькій області був реалізований перший пілотний проект по анонімному тестовому відбору кандидатів на посаду судді. В результаті конкурсу іспит успішно здали лише 2 претендента з 26. 

Цей результат цілком передбачуваний, якщо взяти до уваги якість юридичної освіти в сучасній Україні. Дивно, навпаки, те, що хоча б двоє з 26 примудрилися не завалили тестування.

Тестування проводилося в рамках проекту «Україна: верховенство права». За словами координатора програм розвитку демократії та самоврядування Олександра Піскуна, претендентам на посаду судді пропонувалося дати відповіді на 100 питань за майбутнім фахом. Тести - на кшталт тих, які зараз складають випускники шкіл. Питання стосувалися 10 профільних дисциплін, які вивчаються в юридичних вузах: законів та кодексів, судової процедури. На кожне питання – декілька варіантів відповідей. В перспективі планується ввести також блок психологічних питань на профпридатність - в пілотному тестуванні їх не було. 

Тести розроблялися Місією Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) спільно з Академією суддів Україн и та Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Іспит створили нібито з метою в майбутньому запровадити "об'єктивну систему відбору претендентів на роль служителів Феміди". 

Про необхідність введення публічного незалежного формалізованого іспиту, не лише для суддів, але і для всіх юристів країни - випускників юридичних вузів - говориться вже дуже давно. Однак жодних практичних кроків у цьому напрямку не робиться - звичайно ж, через відсутність політичної волі. Адже ні для кого не секрет, що український суд, прокуратура, міліція і т.д. - давно вже не більше, ніж комерційні структури, діяльність яких спрямована не на підтримку сервісів, які за допомогою їх має надавати своїм громадянам держава, а - на викачування грошей зі всіх, хто змушений мати з цими структурами справу. І посади там посідають не шляхом справедливого відбору. Їх купують і продають - як за гроші, так і за політичний вплив. 

Закономірним результатом такої, з дозволу сказати, "кадрової політики" стало засилля в судах персонажів на зразок знаменитого "засівателя" Ігоря Зварича. І, що найстрашніше - ситуація продовжує погіршуватися! 

Особисто я не вірю в те, що донецький "пілотний проект" матиме якесь продовження. Хоча Міністерство юстиції і запевняє, що, починаючи з наступного року, Вища кваліфікаційна комісія суддів має намір запровадити анонімне тестування претендентів на суддівські посади у всеукраїнському масштабі. Тому що навіть не уявляю, яким чином будуть здавати цей тест усі ті люди, якими сьогодні заповнюються суддівські вакансії в країні - в основному, діти і коханці /-ки діючих вищих судових (прокурорських, міліцейських, податкових, СБУ) чиновників та політиків ?! А якщо зобов'язати пройти подібне анонімне тестування всіх діючих суддів - то суди просто залишаться без працівників! Особливо Верховний, так. 

Мені дуже хотілося б помилитися, але, швидше за все, донецький пілотний проект - всього лише "відмазка" для грантодавців, які його проспонсорували. Політична воля для формування високопрофесійного суддівського корпусу не може "самозародитися" в українському політикумі, як миші "самозароджувалися" в корзині з брудною білизною у середньовічних схоластів. Жодних реальних передумов для цього не намічається. 

Політики натхненно і запекло борються за "суддівської ресурс", наповнюючи суди "своїми людьми". В той час як суддя апріорі не може бути "чиїмось" - інакше це і не суддя зовсім, а - слуга та "шістка". Ні український політикум, ні суспільство не дозріли ще до того, щоби "грати за правилами". Тобто - підкорятися формальним писаним правилами і не намагатися апелювати до "абстрактної справедливості" і до того, що -"всі навколо махлюють - чого це я сам, як дурень - повинен бути чесним! " 

Не дивно, що головною і суворо обов'язковою чеснотою сучасного українського судді є вірність "господарю" - тому політику або чиновнику, який і зробив його суддею. Всі інші професійні та особистісні якості не мають жодного значення. Чи багато знайдеться юристів - високих професіоналів, які витратили роки життя на оволодіння знаннями на високому рівні, готових йти "в рабство" до політиканів і чиновників? Так про які тести може йти мова?! На жаль, тести в існуючій системі потрібні "іліті" ще менше, ніж корові - сідло. 

У США випускники юридичних коледжів складають професійний іспит 4 дні по 8 годин на день. Причому, в деяких штатах (наприклад, в Каліфорнії) до складання іспитів допускаються всі бажаючі - навіть ті, хто в коледжі не вчився, а осягав юриспруденцію самостійно. Список тих, хто склав іспит, публікують в газетах! І списування під час іспиту вважається кримінальним злочином! Причому цілком очевидно, що лев'ячий обсяг знань, які перевіряються на подібному іспиті, більше ніколи в житті не знадобиться абсолютній більшості американських юристів, які будуть працювати вузькоспеціалізовано. 

Зрозуміло, на такому іспиті перевіряються не тільки і не стільки знання самі по собі, скільки - здатність засвоїти величезну кількість інформації, і - здатність продемонструвати свої знання в надзвичайно стресовій ситуації. Таким способом американське суспільство захищає себе від проникнення в практичну юриспруденцію некомпетентних, непрацездатних, не-стресостійких людей. 

Мій чоловік, екс-суддя Апеляційного суду Києва Юрій Василенко, в 1987 році був на курсах підвищення кваліфікації у Верховному Суді СРСР. На ці курси були запрошені досвідчені судді з усіх кінців країни - 450 чоловік. На цій цільовій аудиторії були перевірені адаптовані психологічні тести - аналоги тих, які використовувалися вже дуже давно в США та Західній Європі. Знання юриспруденції не перевірялися - презюмувалося, що люди з 10-30-річним стажем суддівської роботи і прекрасними професійними показниками не можуть не знати юриспруденції. Перевіряли лише особистісні та психологічні якості - стресостійкість, працездатність, особливості взаємодії з іншими людьми. 

За словами чоловіка, питання були дуже численними, зовсім не "прив'язаними" до контексту. Відповідати на них треба було швидко, не роздумуючи. І тому "змухлювати", видавши себе за "іншу людину" - було неможливо. Тести визначили, що мій чоловік - людина відсторонена, неупереджена, ввічлива, здатна до роботи в групі, помірно честолюбна, некористолюбна, стресостійка, має 72% працездатності. "Це - дуже високий відсоток, - розповідав чоловік. - Я посів по працездатності 3 або 4 місце - мене випередили судді значно молодші від мене, причому - зовсім ненабагато, максимальний результат був - 76%." У підсумку психологи оголосили результати: з 450 осіб були визнані підходящими для суддівської роботи тільки 26, а ще четверо - умовно придатними. 

На жаль, даний експеримент не мав продовження у зв'язку з розпадом СРСР. Однак методики нікуди не поділися, і легко можуть бути відновлені в будь-який момент - було б, як то кажуть, бажання. Тому що наявність знань за фахом, звісно, дуже важливе

Так, але який в них сенс, якщо суддя, що володіє ними - людина лукава, користолюбна, істерична та непрацездатна? Зрозуміло, такій людині - не місце в рядах служителів Феміди, проте вона цілком може процвітати в адвокатурі або в прокуратурі, де подібні особистісні характеристики, що є безумовно декваліфікуючими для судді, цілком можуть стати у пригоді і навіть обернутися чеснотами. 

Таким чином, якщо введення в Україні тестів з перевірки знань для суддів ще можна собі уявити, то психологічні тести - це вже з області фантастики. 

Ось так і живемо: (