Перевести статью на русский

Чорнобиль-Кличко-Помаранчева революція. Знайомий ланцюжок? Саме з цими словами досі асоціюється Україна, наприклад, у американців. Але й зараз, коли представляєшся і кажеш, що ти з України, нерідко можна почути у відповідь:

–Ukraine? Наh, I know: Іt’s in Russia!

А Кличка опитані мною американці досі чомусь вважають “that Russian boxer”.

Хочеться думати, що живеш у сильній країні, яка рухається вперед, в якій все добре, а стане ще краще. Але як зробити так, щоб і пересічні громадяни інших країн знали про Україну - і знали щось гарне?

Наприклад, не те, що українці являють собою одну з найбільш хворих на алкоголізм і тютюнопаління націй, а що це люди розумні, цивілізовані, добрі, високодуховні, варті поваги… Коротше, як створити позитивний імідж країни, не наймаючи купу цинічних іноземних піарщиків, які роблять імідж Росії, Ізраїлю чи Штатам за нереальні кількості бабла?

Рішення дуже просте й дешеве. Здається, це вже зробила Польща. Схоже, що в цьому році долучилася й Росія.

Йдеться, як ви вже, мабуть, здогадалися, про Вікіпедію.

Ще торік на її стартовій сторінці серед винесених на “топові” позиції навколо кулі знань статей окремими мовами не було російської. Були мови розвинених країн, Польщі, якісь китайські й корейські єрогліфи. Поляки, до речі, йшли поруч із німцями. Мабуть, там багато свідомих користувачів мережі. Через деякий час кількість українських статей досягла ста тисяч. Для української Віки це було святом.

Сьогодні, відкриваючи www.wikipedia.org, бачимо в лідерах за кількістю статей однією мовою міжнародну англійську, братню російську (331 000 статей). Приємно, що поляки написали вже 553 000 статей. Розвинені нації – понад 700 і 800 тисяч, французи і німці, китайці намалювали своїми єрогліфами за 500 тисяч. Українською – всього 131000 статей.

Вікіпедію щодня дивляться десятки, а то й сотні тисяч людей. “Підняття” українського її сегменту “в топ” донесло б інформацію не лише про існування України до величезної кількості людей, а й відразу створило б образ носіїв мови як розумних людей.

Набрати кількасот тисяч статей не так і складно. В України є ресурс для цього. Просиджують штани, байдикуючи, спиваючись від смутку та зневіри сотні, якщо не тисячі співробітників всіляких “палєзних” Інститутів Національної Академії Наук (НАН). За совка це була поважна наукова еліта. Зараз поважність зберегла та частина, яка подалася в політику, відкрила на західні гранти свої інститути або перекваліфікувалася в бізнес. Основна ж маса науковців досі ніяк не змириться з “втратою себе”. Однак ці люди мають знання і вміють їх грамотно організовувати та викладати.

Здавалося б – усе просто: НАН за клави!

Загорівшись ідею, але знаючи, що мене в НАНІ ніхто слухати не буде (там так заведено – аспіранти сидять тихенько, а якщо й варнякають щось – серйозні науковці їх не чують) і видав сію думку активній знайомій професорці, яка займається організацією наукової діяльності і вміє користуватися інтернетом. Відповідь була така: ідея класна, але в нас он планова тема не закінчена, і надбавки за ступені не затверджено, а керівництво таке старе, що й того інтернету не знає… І ситуація зараз в Президії НАН така, що до кого йти – не ясно. Як в нас завжди й відбувається, зрештою.
Для чого я це пишу? Політикам і держслужбовцям не до іміджу країни і тим більше не до накопичення знань. В них є інші заняття. Академія Наук і система освіти – теж аморфні організації, нездатні до ініціативних дій.

В Україні будь-яке покращення треба починати знизу.
А тому – народ, в кого є час, натхнення і бажання зробити щось корисне – пишіть у Вікіпедію.

Славко Агеєв

малюнок звідси

Обговорити статтю на Форумі »»