Перевести статью на русский

Огляд новин за 21.11
Днями в силу певних обставин мені довелося цікавитися цінами на житло у Києві та області. Чи не вперше в житті я відчув таке глибоке моральне задоволення від спілкування з представниками агенцій з нерухомості.

Хто мав такий досвід – зрозуміє, про що я кажу. Зазвичай агенти із нудним виразом обличчя, демонструючи усім своїм виглядом, що роблять вам величезну послугу виключно з природної людяності, безапеляційно називають вам явно завищені ціни. Вони не вважають вас за людей, а, скоріше, – за лоха, який просто приречений на те, щоб бути розведеним за всіма канонами. Вони змушують вас чекати, переживати, передзвонювати по кілька разів. Часто вони навіть не хочуть їхати з вами і показувати житло – дають лише телефон господарів (які мають угоду із цією агенцією) і заявляють, що «якщо ви домовитесь – мій гонорар завезете в офіс тоді-то». І подітися від цього нікуди. Точніше, не було куди.

Зараз ситуація докорінно змінилася.

Ми з дружиною шукали будинок за містом. Вимоги – щоб було тихо, поряд ліс або парк, і, зрозуміло, просторо. Перший же дзвінок за оголошенням – будинок у селі за кілька кілометрів від Києва, 170 квадратних метрів, 1200 доларів.

Перша дивина. Агент, мила і ввічлива баришня на ім’я, скажімо, Леся, зачувши мою українську мову, миттю позбувається маасковскава акценту та теж переходить на українську. Вона одразу ж пропонує подивитися будинок, прямо сьогодні. Їдемо дивитися.

Через тісняву на дорогах трохи спізнюємося, але, на диво, порції неминучих у такому випадку «фе» від Лесі так і нема.

Будинок наче непоганий, хоча, як на мене, спроектований «нємножко по-дєбільному» (с). Господиня – приємна жіночка, посміхається та питає дозволу говорити українською. Нда.

Найприємніше – вона одразу виявляє готовність скинути нам сто баксів від ціни. Це добре, кажемо ми – і нам тут же пропонують підписати угоду на рік прямо зараз, зі сплатою за перший і останній місяць одразу. Дізнавшись, що такої суми одразу ми не маємо, нам легко йдуть на зустріч – мовляв, за останній місяць можна в розстрочку. Але якась чуйка мене гризе, і я прошу подумати до вихідних.

Повернувшись додому, ми продовжуємо мандри дрімучими дєбрями сайтів оголошень – і отримуємо ще кілька пропозицій. Причому усі ріелтори готові скидати ціну, і пропонують приїхати подивитися прямо зараз. За одним оголошенням ми таки їдемо.

Там на чекає дивовижний будинок – на сім кімнат, повний фарш і автоматика, із зимовим садом, гаражем на дві машини, басейном (щоправда, маленьким), двома альтанками (одна з мангалом і усім необхідним для барбекю) і навіть фонтаном у саду. Просять так само 1200 доларів. Єдиний недолік – погана дорога у селі. Господиня – бабуся божий одуванчик, ледь не хапає нас за руки. Каже, що ще влітку здавала будинок за 1800. Ми теж просимо подумати.

Увечері дзвонимо Лесі і вимагаємо скинути ціну на той перший будинок до 800 баксів. За годину вона передзвонює – каже, господиня згодна. Ще за годину дзвонить бабуся божий одуванчик і півгодини переконує нас, що кращого варіанту ми не знайдемо, а агенту, через якого ми на неї вийшли, можна і не платити.

Наступні дві доби перетворилися для нас на суцільний жах. Агенти дзвонили нам по двадцять разів на добу. Вони пропонували варіант за варіантом, усі з шаленими скидками. Бабуся божий одуванчик дзвонила тричі – пропонувала вже за 1000 баксів…

Але ми вирішили зачекати.

Ця невеличка життєва історія красномовно свідчить про те, наскільки штучно роздутим був ринок нерухомості в останні роки. Агенції нерухомості у передчуття неминучого п…єца ладні на все, аби втриматися на плаву. Вони розуміють, що падати ще є куди, і тому поспішають.

А все через те, що ідеологія потреблядства (я, до речі, придумав український аналог – споживавка, да. В голові), як його називала Тетяна Монтян, дала збій. І не сьогодні-завтра – але цей картковий будиночок рухне.

З чим вас, власне, і вітаю.

Володимир Бородай

фото звідси

Обговорити статтю на Форумі »»