Моя суб'єктивна думка про причини кризи

Можна розцінювати як провокацію, да.

Спочатку - "докризова" замальовка ;)

Нещодавно я їхала з одного суду в інший - справи були призначені "впритул", і я ледве встигала. Пробка, класична ситуація - два "ваділи" на "Деу" та на "Авео" притерлися боками, перегородили дві полоси з чотирьох та влаштували гарненький затор. Стоять, матюкають один одного, дзвонять в свої страхові, чекають аварійного комісара та ДАІ.

Я не стрималася, підійшла, кажу: "Роз'їжджайтеся звідси, дістали! Все одно ніфіга ви не отримаєте, тільки час згаєте - і добре б, якщо лише свій - гляньте осьо, скільки народу через вас кудись спізниться!" "Чому це ми нічого не отримаємо?" - запитали мене двоє цих створінь. "Гляньте в свої страхові поліси та прочитайте, що там зазначено про суму франшизи!" "М-да... - дружньо сказали горе-драйвери, - франшиза - до 1000 гривень..." "Ось і чюднєнько - сказала я. Красна ціна вашим подряпинам - сотня-півтори баксів. Ну то що?"

Звісно, вони сіли в свої калоші , куплені в кредит з нульовим чи майже нульовим першим внеском, та й поїхали собі. "Бу-га-га, - прокоментували мої сусіди по пробці. - Понаєхалі тут... Нульвий внесок, ага. Заборонити б ці кредити нафіг - не проїхати вже по Києву від цих лохів!"

...Офісний планктон, який заробляє втричі менше, ніж я - бере квартири та новесенькі тачки в кредит, підписуючись під боргову кабалу хіба не на пісят років, "зависає" в розважальних центрах, їздить у відпустки на модні курорти. Шмаркачня по 12-13 років ходить з мабілами по 600-700 баксів в шмотках, дорожчих, ніж мої, разів в п'ять. Пафосні кабаки, дискотеки та клуби набиті народом вщент. А деякі менеджери середньої ланки настільки збожеволіли від орієнтації на "статусність", що купують квартириу центрі по 400 тисяч під 30% річних у кредит - бо у типовій панельці на смердючій Оболоні вони, бачте, жити не можуть...

Кожен, кому обломилося трохи бабла - мріє замутити якусь спекуляцію, наприклад - земельну, взагалі при цьому не розуміючись на цих питаннях. Бо вони, бачте, чули, що багато хто на цьому піднявся...

...Практично ніхто не хоче просто_чесно_працювати та ПОСТУПОВО нарощувати свій добробут та рівень життя. Майже жодна дитина не мріє стати МАЙСТРОМ - "золоті руки" - мрії про халяву та розваги заполонили мозок. Роботодавці скаржаться, що пролетаріат став вимираючим класом - неможливо навіть за непогані гроші найняти реально толкового інженера, агронома, технолога, зварювальника, токара... І навіть комбайнери не хочуть працювати - вони стоять на біржі, отримують "пособіє по бєзработіцє", а за кермо готові сісти лише за "чорний нал"... Справедливості заради слід зазначити, що роботодавці і самі доклалися до цієї ситуації, бо багато років поспіль платили пролетаріату копійки, змушуючи його шукати кращої долі за межами України чи перекваліфіковуватись в торгаші.

Коротше, покоління пост-совкових українців дорвалося до красивого життя. Людям нібито повністю відшибло мозок, і вони не бажають визнавати, що нічого не виникає з нічого, і за все треба платити. Що в кредит береш чужі та на деякий час, а віддаєш - свої та назавжди. Що зароблене на інфляції ("квартіри будут даражать всєгда!!!") - інфляцією ж і повертається. Що з глобальної точки зору - не можна користуватись чимось, на що ти не маєш права, бо ще на це не заробив (і немає гарантії, що колись заробиш)! Що для того, аби добре жити - треба добре працювати, а не сподіватись на вдалу спекуляцію чи ще якусь там манну небесну!

Лошари на "Деу" та "Авео", придбаних в кредит з нульовим першим внеском, мали б за рівнем своїх доходів їздити лише на іржавих “копійках”.

Офісний планктон з зарплатнею в півтори штуки баксів мав би жити вшістьох в трьошці на околиці Борщагівки з краєвидом на смітник - за 150 баксів "з носу", а не вдвох в однушці на Подолі за 650 баксів.

Розвагою офісного планктону з подібним рівнем доходів має бути пиво, морозиво та бюджетні місця в кінотеатрах, а не поїздки на гівнокурорти вартістю в їхню місячну зарплатню за тиждень...

Все, замальовка красіве життя скінчилося. Настав час розплати.

КРИЗА! Очищаюча криза, яка, здається - єдина - здатна прочистити мозок тим, у кого він ще залишився...

ВИСНОВОК: 1) ідеологія "потреблядства", не підкріпленого ЗАРОБЛЕНИМИ грошима в РЕАЛЬНОМУ секторі економіки (абсолютна більшість українського бабла - “повітряне”, спекулятиве, з сфери послуг); 2) загальнодоступні кредити; 3) популістські, безвідповідальні керманичі, яким навіть на думку ніколи не спадало займатись всі ці роки хоч чимось, крім дерибану (“тиМошеннічєство”, ага) - довели цю країну до ручки. Все це вкупі розбестило людей, відівчило їх “простягати ніжки по одьожці” та адекватно оцінювати себе та своє місце в цьому буремному світі.

Хтось незгоден?

* * *

Моєю першою машиною, придбаною на 18-річчя за 200 баксів, був "вухастий" червоний "Запорожець". На ньому я їздила від гуртожитку до Універу та назад. На цю машину я заробила сама, і вона повністю відповідала моєму тодішньому рівню доходів. Другою машиною була "копійка", ми з чоловіком придбали її десь в році 96-му за 1000- з чимось баксів. Вона теж повністю відповідала нашому тодішньому рівню доходів. Третьою - "трійка", четвертою - "Тойота Королла" 1983 р.в., п'ятою - "Ауді-80" 1988 р.в., а зараз я їжджу на "Шкоді-Октавії" 1998 р.в., хоча можу дозволити собі як мінімум вдвічі дорожчу машину. Чоловік взагалі ганьбить суддівський та адвокатський корпус України, гордо розсікаючи на "Славуті", яку він здуру придбав мені в подарунок, коли я розбила "Ауді", і не погоджується прикупити собі щось пристойніше, бо йому просто ліньки возитись з усім цим "купі-продаєм".

... Коли моїм дітям треба придбати одяг, я купую його на базарі, бо все одно будь-яка шмотка, навіть з найдорожчого магазину, після півгодинної прогулянки у дворі виглядатиме "як з помийки".

Навіть в лихоманці мені не спаде на думку купити собі шмотку в гламурному магазині, тому що в американських та європейських моллах (які я відвідую під час ділових чи ознайомчих поїздок) під час розпродажів все те саме (зроблене руками китайців під гламурними лейблами) коштує в п'ять разів дешевше.

...В судові засідання та "фтілівізор" я ходжу в джинсах та в кросівках, і абсолютно не переймаюсь, коли навпроти мене сидять гламурні співбесідники в брюліках та дорогих костюмах. Тому що і там, і там людей цікавить вміст моєї голови, а не мого гаманця.

...Ми не робимо супер-пупер-ремонт в квартирі, бо доки діти малі – вони "вб'ють" його швидше, ніж ми його зробимо.

На літній відпочинок наші діти їздять в туристичні табори в Карпати , в приморське село Героївське біля Керчі та в Асканію-Нову, а не на пафосні курорти, на які зазвичай їздять люди нашого рівня доходів.

Мій мобільний телефон коштує 300 гривень, а телефон чоловіка – 1000. Тому що телефон – це засіб зв'язку, а не понтів.

Зате наші діти щодня ходять на тренування - на мордобій по понеділках, середах та п'ятницях, а по вівторках, четвергах та суботах - на стрибки в воду. А ще - у кожного з них є свій персональний комп'ютер з безлімітним тирнєтом, а також додатково - один на всіх ноутбук, який вони беруть в поїздки.

Коли їм не вистачає кишенькових грошей - вони заробляють їх самостійно (пляшки, макулатура, листівки, газети етс.), і дуже цим пишаються...

ЗІ. Нам з чоловіком наплювати на кризу. У нас немає грошей на рахунку в жодному з банків. Ми нікому нічого не винні - навіть якщо б ми захотіли взяти бабло в кредит, нам би його не дали, бо у нас забагато дітей. Ну звичайно – хіба може зрівнятись наша з ним платоспроможність з платоспроможністю вчорашніх малолєток, що працюють якимись там манагєрами та мєрчандайзєрами?! :)

Оскільки ми постійно практикуємо "живе" право, тобто досі ходимо по судах навіть 1 інстанції, (хоча б могли, як інші юристи нашого рівня - замутити "Юридичну хвірму" та експлуатувати свої імена та юристів-початківців) - ми ніколи не залишимісь без роботи.

Наші діти, привчені до праці та притомного рівня споживання, проб'ються в цьому житті, навіть якщо з нами щось станеться.

Чи багато українців можуть зараз сказати те саме?

Тетяна Монтян

малюнок звідси

Продовження: Дарагой планктон! Бабло не приносить оргазмів!