"Сувора виробнича тема"

Естонські знайомі, за що я їм безмежно вдячна – влаштували екскурсію на Талліннський судноремонтний завод, який наразі належить BLRT grupp.

Ну, що тут можна сказати …

Після розрухи та запустіння, які я спостерігала на роздерибаненому вщент в рідній Керчі заводі «Залив», на Херсонському та Миколаївському судноремонтних заводах – серце моє раділо та обливалося кров'ю одночасно, вибачте за патетику.

Звичайно, на все я подивитись не встигла – побувала лише в доках та в двох цехах Marketex BLRT grupp – структурного підрозділу, який займається металоконструкціями - в цеху, де роблять башти вітряних генераторів, та в цеху, в якому зварюють баржі для рибоводства. Чому саме в цих цехах? А тому, що там працює 75% українців – колишніх зварювальників з наших розграбованих судоремонтних заводів.
При цьому керівництво концерну два роки(!!!) воювало з естонськими бюрократами, які не хотіли давати дозволи на працевлаштування українцям (тіпо, наймайте місцевих, або хоча б ЄСівців), але в підсумку здалися, надавши перевагу збільшенню надходжень в бюджет перед націоналістичною упередженістю. А що поробиш, коли так вже сталося – естонці надають перевагу «чистій» роботі в костюмчиках та краватках – в державних та муніципальних органах, в банках та на фірмах, а бігати по цехах в спецовках не дуже рвуться. «Естонці, - казали мені як наші роботяги, так і місцеві російськомовні - швидше сидітимуть за «чистих» 700-800 євро в офісах, ніж вкалуватимуть в цехах за 1000-1100 євро + премії. А потім скаржаться, що їм живеться гірше, ніж нам, «зайдам». Знайомі естонці прокоментували ці висловлювання стримано: «Скаржаться на щось лише закомплексовані нероби. Хто хоче добре жити – добре працює».

Спеціально для тих, хто жити не може без «мовно-національних» та інших побутових питань: вся внутрішня документація на заводі – російською мовою, а вся технічна – англійською, бо… так історично склалося. Естонською мовою – лише та документація, що йде «назовні» - в державні органи. При цьому для роботяг немає ніяких обмежень в набутті знань – яких завгодно. Від естонської мови до будь-якої іншої; навчання – будь-де – завод за все платить, тільки вчись! Про всілякі фітнеси, медичні страховки, забавки для дітей годі й казати. Гуртожитки у роботяг – на рівні непоганих двозіркових готелів. І все одно інколи найкращі з них таки тікають - далі, в ще більш «просунуті» країни. А що поробиш – риба завжди шукає, де глибше.

Металоконструкції для вітряків замовляють німці, які, замість пустопорожніх розпатякувань, реально намагаються зменшити свою енергозалежність від непередбачуваної Росії. Вітряки ці вони встановлюють в Північному морі, аби не займати величезні площі на суші. Це дорого, але таки з гаком окуповується в довгостроковій перспективі.

Особливо мене вразила гідравлічна дизель-електрична платформа, на якій якраз і лежить цей шматок майбутнього вітряка. Їх виробляє фірма KAMAG. Незважаючи на абсолютно феєричну вантажопідйомність (у дівайса з фото– до 120 тон, але «дослідники» з заводу кажуть, що піднімали навіть 180!!!) – платформа дуже маневрова, колеса крутяться практично в усіх напрямках! Згадую екскурсії з часів свого дитинства і ті страждання, з якими в ті часи переміщували по території заводу «Залив» шматки суден такого розміру… Небо і земля, да! При цьому платформи вартістю майже в мільйон євро беруться в лізінг на 6 років, і ніякого клопоту завод з ремонтом та обслуговуванням не має. Зверніть увагу на гуморну наліпку біля кабіни – «Нас не догонят!»

Кабіни там з двох боків – всередині значно зручніші, ніж нутрощі «Славути», до речі ;)

Менеджери розповіли, а роботяги підтвердили, що ставляться до них тут, як до людей, і навіть надають можливість заробити зайву копійчину. В зв'язку з тим, що практично кожне замовлення – індивідуалізоване, нестандартне, «під замовника» - неможливо завчасно прорахувати з точністю до крони, скільки в цілому воно коштуватиме. Тому виділяється приблизний бюджет з деяким запасом та визначається приблизний термін виконання, а надалі весь «творчий колектив», або «звідна бригада», яка над конкретним замовленням працюватиме – намагається зекономити по грошах та по часу , але – без фанатизму та не за рахунок якості. Зекономлені гроші діляться самою бригадою на загальних зборах у відповідності до внеску кожного в економію.

Оскільки працюють все-таки «наші радянські люди», які далеко не завжди схильні підкорятись всім без виключення вимогам по охороні праці, вчитися виробничій дисципліні їм довелося на гіркому досвіді. Якийсь представник датського потенційного замовника кілька років тому надав перевагу конкурентам, пояснивши, що, на його думку, від заводу, на якому нехтують безпекою, марно сподіватись якісного та своєчасного виконання робіт. Після цього роботяги вирішили, що втрата замовлення не варта рідного роздовбайства, і стали цілком європеїзованими.

Ось вона – баржа для рибоводства:

Вона стоїть собі серед моря, навколо неї– сітка радіусом приблизно 100 метрів, в якій живе та нагулює вагу в холодних та прозорих норвезьких фйордах лосось. З цієї баржі рибу годують – або взагалі автоматично, або – вручну. Але, за словами менеджера заводу, баржі «без автоматики» в основному замовляють країни «третього світу» - останнє таке замовлення було з Чілі. Коштує така платформа замовнику приблизно мільйон євро - +/- в залежності від вишуканості «начиння». На питання, яка ж у цяцьки собівартість – менеджери відповідати відмовились, скромно зауваживши, що заробляють на цих платформах дуже навіть непогано. Навіть не сумніваюсь, ага. Ось вона, вже пофарбована, майже готова – залишилось лише вставити вікна та змонтувати навісне обладнання, і – в море!

Менеджер з маркетингу поділився проблемою – замовлень значно більше, ніж завод здатний виконати. Бо небажання «бруднити руки» - це загальносвітова тенденція, на жаль, а ті, хто бруднити руки готовий – в більшості випадків не мають достатніх для сучасної «тіпо брудної» роботи технічних знань, бо професійно-технічна освіта – «в загоні». «Клята реклама переконує молодь, що краще бути нещасним офісним планктоном, ніж щасливим роботягою», - сказав цей менеджер.

Ну, і наостанок - їдальня для зварювальників. Безкоштовна і нереально смачна, всілякі там "Пузаті хати" відпочивають.

І, авжеж, риторичне питання.

Чому у нас не можна робити все те, що роблять естонці???!!!

Доколє??? Доколє у нас продовжуватиметься розруха – і в головах, і, як наслідок – в клозетах?!

Тетяна Монтян