Підписатись на RSS

Досвід створення малого бізнесу в Україні. Частина третя

Станіслав Давиденко // 3 вересня 2008
33.jpg

Досвід створення малого бізнесу в Україні. Частина третя

Частина 3. Безрадісний кінець під дією набутої карми

Читайте також частину першу і частину другу

Погана карма нашого бізнесу відчувалася не лише через постійний стрес від невдоволених клієнтів, з якими ми навчилися давати собі раду, а й через погіршення стосунків з москалями. В певний момент нам запропонували зрізати зарплати вдвічі - мовляв, трабли в головному офісі в Москві. Також перестали платити за офіс, а на питання, де тримати товар, відповідь була дуже розмитою та неясною – що хочеш, те й роби, але будь-якою ціною скороти витрати.

Пішов товариш - він не витримав постійної брехні людям, впарювання їм часто непотрібного мотлоху, постійних вибачень за техніку, що ламалась або невчасно приїздила. Типовий випадок – досить відома ІТ фірма переказує нам 20000, і ми протягом місяця її “маринуємо”. Вести діалоги про своєчасні поставки вже не міг ніхто. Люди з матюками щодня нам звонили – чи давайте обіцяний ваймакс, чи повертайте гроші. Ми чекали поставки з Москви. А Москва просто забула про це замовлення. Ми брехали клієнту, а москалі, як виявилось - нам. Витримувати таке ставлення протягом довгого часу виснажливо. З часом від колишніх радісних перспектив не залишилось нічогісінько.

З інституту офіс перемістився на ту ж квартиру, в якій ми починали, тільки залишилася в ньому лише одна людина – старенький добрий дідусь з радіолокації, який непогано навчився користуватися комп’ютером, але досі вів всі відомості ручкою в зошиті. На нього було написано довіреності в усі можливі органи, рахунки… тощо.

Зима стала останнім ударом – прем’єр Тимошенко вирішила боротися з контрабандою. Хто займається хай-теком, пам’ятає цей період – купити нічого не можна було, ніхто не міг нічого завезти в Україну. Вантажі стояли на митницях, і знайти новий ноутбук деякий час було просто нереально. Вартість “передач” на Москву і назад зросла неймовірно – якщо раніше передати один чорний кульок коштувало 19-20 доларів, то на початок 2008 ця сума зросла до 80-100 доларів. Працювати в таких умовах було неможливо.

Одним із символів остаточного розвалу нашого бізнесу стала ще й підпільна інтрига. Наша молода і тиха секретарка в певний момент самостійно вступила в комунікацію з Центром, всіляко очорнила київську структуру і сказала, що може все зробити краще. Москва зраділа і вирішила пограти в конкуренцію. Секретарка від нас звільнилася - і скоро на московському сайті вже було вказано два офіційних представництва в Україні. Однак конкуренція двох видів організації процесу продаж неможлива за умов відсутності товару. Тому обидва офіси ледь зводили кінці з кінцями.

Через півроку навіть старому інженеру набридло морозитися від клієнтів по майже всіх позиція (в Москви теж, схоже, були труднощі – майже всі працівники позвільнялися, і директору самому доводилося возити передачі на вокзал). Стало ясно, що жодних перспектив нема. Офіс молодої секретарки закрився за три місяці до цього, проіснувавши менше трьох місяців. Мабуть, теж далися взнаки відсутність поставок і фінансової підтримки – на самозбезпечення з продажу нашій колишній працівниці так і не вдалося вийти.

Щастя протривало без двох місяців два роки. І закінчилось. Залишилось лише кілька комп’ютерів та невраховнаих шматків дорогих засобів зв’язку. Ми часто питали себе, чи можна було щось змінити? Чи можна було взяти готову запропоновану москалями модель, але зробити її більш дієвою? Якщо москалі такі ригідні, то чи не могли б ми самі це все робити два з половиною роки тому? Врахувавши все, ми дійшли до висновків, що стартовий капітал для самостійного бізнесу мав становити десь тисяч 30-40 доларів. На ці гроші ми готовим каналом отримали б з Тайваню контрабандою техніку, яку б за два-три місяці розпродали з прибутком в 130-160%. Може, треба було взяти кредит? Втім, час минув. На сьогодні для такого старту вже треба б було тисяч 150-200 – сегмент ринку престав бути чимось особливим, ним заволоділи вже більші компанії, конкуренція зросла.

Такий-от, друзі, досвід малого підприємництва.

Станіслав Давиденко

фото звідси

Обговорити статтю на Форумі »»

7 коментарів на запис “Досвід створення малого бізнесу в Україні. Частина третя”

  1. павлуха:

    дуже цікаво, дайош продовження!

  2. Hammer::

    +1

  3. руслан:

    в натурі хочеться продовження)

  4. whocares:

    Да, приблизительно таким до 1998 и занимался. :)

    Геморройное дело, хотя и веселое.

  5. окей_долос:

    яке продовження. казочці кінець.

  6. Автор:

    та да, діло веселе, бували дуже дивні ситуації, але все якось розрулювалось, поки не вмерло.

    Продовження…. Хм, бабла нема, раніше займалися ще зборкою компів, нущ ось зараз невигідне це діло, хоботні більше ніж прибутку…

  7. Автор:

    А взагалі було дуже неприємно людям щось парити часто знаючи, що насправді дати легальних документів ми не можем, і обманювати народ сроками поставки. От не хочеться знов продажами займаться. Кармічно погане це діло, особливо, а без цього в продажах майже ніяк, коли доводиться людей просто розводити, продавати їм не те, що вони хочуть, а те, що залежалось на складі….

Залиште коментар

Підписатись на коментарі