ФІЛОСОФІЯ ПИВА

Сколько нужно котлет к обеду,
Сколько купить билетов в кино.
Это и есть простые числа,
И пока они в пределах десятка,
Можно им доверять вполне.

Л. Киселев

Весела каша в голові наших співвітчизників багато в чому обумовлена відсутністю школи ідентифікації, але не варто засуджувати їх за це. “Ми називаємо свій час утилітаристським, а самі не вміємо до пуття користатися ні однією річчю на світі”, – вигукував О. Уайльд. У набагато більшій мірі, ніж власними творами, сей достойник передбачив XX століття своїм ставленням до життя як гепінінгу. І то завдяки одухотворенню, ба навіть оживленню деяких речей! Адже за всі часи за речами закріплювалися лише стійкі ознаки стабільності, багатства, краси, і мало для кого вони були виразниками певних духовних почуттів.

Загалом лише обивателеві довколишній світ видається чимось простим і самозрозумілим. “Обивателі! Виходь грати на пиво!” – викликав у 1930-х Майк Йогансен мешканців письменницького Будинку “Слово” на дворовий футбол. Хіба вони розумілися на пиві? Не кажучи вже про футбол. Насправді ж бачення найзвичайнісінького предмета, наприклад, пивного кухля чи винної склянки, що стоять перед вами – дуже складна проблема, і все світове мистецтво за тисячоліття свого існування було боротьбою за предмет. Хіба що іноді світ міняє свої пропорції, тому, скажімо, стіл, а також усе, що на ньому, починають царювати, і решта всього на світі може уміститися під нігтем дитини. Навіть вітер, смуток чи національна ідея.

Дивно, що усе це трапляється саме сьогодні, коли, здавалося б, нас починають хвилювати проблеми, які донедавна були притаманні лише “суспільству споживання”, де кожна річ з функції перетворюється на знак. Наразі спостерігаємо, як разом із споживачем міняється структура самої речі: у функціональному плані більшість сьогоднішніх речей близькі до оптимальних, тому нині в них розвиваються здебільшого другорядні елементи – наявність прального порошку в пиві чи сальмонели в рибі, відсутність “золотої” подушечки в пачці з жувальною гумкою чи виграшу під кришечкою пляшки. Безперечно, усе це впливає на культуру наших стосунків із світом. Усі наші слова і жести завжди знаходяться в лапках і дужках, а кожному акту споживання передує хитка соціокультурна міфологія: найменші порушення рівноваги обертаються серйозними неврозами.

І тому не дивно, що коли бабуся на ринку хапає вас за рукав – “Синку, тобі не треба… Та ти хлопець чи дівка?” – то ви, з усіма своїми тату й сережками, кісками й ланцюжками, стрічечками й перснями – не знаходите одразу що й відповісти. Так і розводите розгублено руками. І не відробитись при цьому зневажливим “я не мужик, я – художник”, адже дискурс наразі не той. Словом, спроба знайти нейтральний модус ідентифікації була в останні десятиліття однією з найцікавіших претензій філософії. “Філософія схотіла бути пов’язаною із сучасністю, але насправді вона не повинна бути тісно пов’язана з життям, і саме цим давати йому перспективу”, – значив М. Бахтін. “Філософія виробляється не в лісах і не на лісових стежках, а в містах і на вулицях, у тому числі поміж усієї фальші, яка там існує”, – справедливо заперечував йому Ж. Дельоз.

Певним віддзеркаленням цих пошуків в сучасній культурі є те, що сьогодні вона вже не прагне відображати почуття, а виробляє нові. Схоже на те, що вся її діяльність спрямована на примус людини до постійного створення можливих і неможливих світів сьогодення. Наприклад, уявляти себе художником, не знаючи законів світобудови; прагнути увійти до майбутнього літератури великими епічними полотнами, забувши, що присутність смерті наприкінці шляху розвіює будь-яке майбутнє; свято вірити у народну мудрість, не звертаючи уваги на те, що у колективного підсвідомого не може бути ніякої мудрості, і все воно, по суті, лише адаптація протоплазмою індивідуальних пророчих інтуїцій, які вбивають таємницю шляхом заміни підсвідомого на побутову дотепність, реальну вигоду та міщанську обмеженість.

Вищезгадані вправи стають за найголовніші потреби в житті людини, і тому спілкування з бабусею на базарі чи з батьками вдома може мати найрізноманітніші наслідки. Наприклад, породити проблему адаптації, адже найбільші страждання приносить той, хто краще за всіх розуміє свого ближнього.

Тим не менш, наше сьогодення знаходить вихід. З одного боку, його можна розглядати як пост-сучасний досвід заперечення культури минулого: батьків, бабусь. Насправді ж відбувається переміщення в бік тих самих “колишніх” речей, але вже звільнених від прив’язаних обставин, чи пак історії наших стосунків з минулим, коли кожна річ навантажена життєвим досвідом, але не своїм, а нашим. Нашими знаннями, вихованням, культурним світоглядом. Отже це рух у бік “речі”, “культури”, “індивіда”, коли, якщо трохи помовчати, усі ці категорії “заговорять” самі.

Мабуть, історія подальших наших стосунків із світом буде розвиватися так, що чистий топологічний опис буття позбудеться пізнаваних міщанських асоціацій, відкинувши ідею розвитку, лінійної схеми часу, різноманітних детермінацій та ін. Утім, матиме рацію той, хто скаже, що ця феноменологія не має майбутнього, оскільки майбутнє вже наступило. От лишень не всі це помітили.

Ігор Бондар-Терещенко

(8 голосів, середня оцінка: 4.38 з 5)

 Loading ...