Як Тичина пам’ять втратив, або Хроніка “червоного” страху
Ігор Бондар-Терещенко // 23 липня 2008
Павло Григорович
Вельми показовою у справі “самовиховання” радянської інтелігенції залишається для нащадків дивакувата поведінка Павла Тичини під час процесу проти Спілки визволення України (СВУ), що відбувався у Харкові березнем-квітнем 1930-го року. Перед тим Тичина був цілком лояльним поетом, навіть кілька разів матюкнувся на засіданні ВАПЛІТЕ, щоби, значить, бути ближчим до народу. Оскільки мав неабиякий гріх перед новою владою: брата-священика, а також захалявну лірику з крамольним віршем “Чистила мати картоплю”, за якого отримав нагінку від Чубаря за “протягування націоналістичного дурману в літературу”. У нижчеподаній історії “чистити себе під Леніним” довелося самому поету.“Когда предполагается суд над Ефремовым и другими? – питався Сталін січнем 1930-го року в українського начальство в особі Косіора і Чубаря. – Мы здесь думаем, что на суде надо развернуть не только повстанческие и террористические дела обвиняемых, но и медицинские фокусы, имевшие своей целью убийство ответственных работников”. Сталін турбувався даремно: послужливі українці готові були розгорнути хоч які “справи” і написати будь-які “покаянні” (як М.Хвильовий) разом із “автоекзекуціями” (як К. Буревій). Тому вже в травні 1929-го року Києвом ширились чутки про харківські арешти серед столичної української інтелігенції. На той час було заарештовано академіка С. Єфремова, журналіста, критика й громадського діяча А. Ніковського, організатора й натхненника української православної автокефальної церкви В. Чехівського, директора зразкової української трудової школи В.Дурдуківського, мовознавця С. Ганцова, письменника М. Івченка, упорядника шкільних хрестоматій Іваницю, колишніх учнів школи Дурдуківського – Павлушкова, Матушевського й Бобиря, лікаря Барбара, колишнього українського соціал-демократа Гермайзе та багатьох інших.
Саме в цей час Павло Тичина зібрався був поїхати з Києва – “отого хутірця, де зелена нудьга”, на якому постійно жив уже кілька років – до столичного Харкова. Зупинившись, як завжди, у своєї приятельки, він по-панськи послав служницю повідомити про свій приїзд давнього чернігівського приятеля, письменника Михайла Могилянського. Той, натурально, одразу ж примчав, як завжди це робив за попередніх приїздів поета до Харкова.
Про що говорили давні друзі? Звісно, про свіжі чутки, себто насамперед – про арешти в середовищі інтелігенції. Тичина, який в силу своєї гіпертрофованої обережності намагався не занурюватися в політику, про арешти ще не чув, тож одразу збентежився, перемінився на обличчі, почав нервового соватись на стільці й раз-у-раз поправляти без потреби пенсне на переніссі. Підхмелений Могилянський, не зауваживши це діло, спитався було в приятеля: “Чи не знаєте, що за причина цих арештів? Ми ж з вами чудово знали цих людей, чи не так? От, скажімо, та сама Людмила Михайлівна, пригадуєте? Як ви тоді на її дні народження…”.
Звісно, Тичина знав Людмилу Михайлівну Старицьку-Черняхівську, але при згадці про неї несподівано аж підскочив на стільці й перебив колегу:
– Аж ніяк, пане товаришу! Я не був тоді в Людмили Михайлівни!
– Ну, може, саме тоді й не були, – не вгавав Могилянській, знову наливаючи, але Тичина відхилив чарку, тож довелося випити самому. – А втім, стривайте! Як же не були? Ви ж, пригадую, ще сиділи поруч із Ніковським.
Почувши прізвище Ніковського, колишнього члена уряду Директорії, редактора газети “Рада”, про чий арешт Тичина щойно дізнався, поет мало не зомлів, але, опанувавши себе, відкашлявся і мовив несподівано офіційним тоном:
– Ви помиляєтесь, Михайле Михайловичу, я на тому вашому збіговиську не був.
Махнувши рукою, Могилянський лише з розумінням усміхнувся, та й змінив тему розмови, списавши дивну поведінку Тичині на те, що йому прикро згадувати про своє перебування серед добре знайомих йому людей, наразі заарештованих. Але Тичина не вгамовувався. Помовчавши з хвилину, він знову завів своєї:
– Отже ж як погано виходить, Михайле Михайловичу! Ну чому ви не вірите мені, що я таки справді не був там!
– Добре, добре, Павле Григоровичу, – кинувся заспокоювати схвильованого поета Могилянський. – Я, мабуть, помилився.
– Ні, не “мабуть”, не “мабуть”! – аж скинувся Тичина. – Ви не “мабуть”, а “напевно” помилилися, Михайле Михайловичу! Помилилися ж, чи не так?
Бідний Могилянський, мотнувши головою, зовсім розгубився: кого з них так разюче зраджує пам’ять? Посидівши з чемності ще трохи й поколупавши виделкою в тарілці, він чемно попрощався з набурмошеним Тичиною і подався геть. Насправді ж чимдуж чкурнув до тієї самої Старицької-Черняхівської.
– Слухайте, Людмило Михайлівно! – загукав з порога Могилянський. – Ну скажіть мені хоч ви заради Бога, а то я вже боюсь за психічний стан нашого дорогого Павла Григоровича! Чи був у вас Тичина в день вашого народження?
– Аякже! – здивувалась господиня. – Звичайно, був. Он-о на буфеті й подарунок його стоїть. Правда, гарна ваза? А ось тут за столом він сидів між Сергієм Олександровичем і Андрієм Володимировичем.
– Себто Єфремовим і Ніковським? – про всяк випадок уточнив гість.
– Саме так, Єфремовим і Ніковським, – підтвердила Старицькa-Черняхівська. – А чому ви питаєте?
Украй спантеличений Могилянський розповів про дивну поведінку Тичини, його несподівану “забудькуватість” і знову побідкався щодо психічного стану поета.
Насправді ж психіка в Тичини була цілком нормальна. Просто поет застережливо “заслабнув” на патологічну боязкість, чи пак безпам’ятство, враз одмежувавшись від своїх заарештованих приятелів, їхніх сімей, днів народжень і решти смертельно небезпечних на той час речей. Невдовзі таке відчуження стало в СРСР не “поетичною” примхою, а цілком буденною нормою соціальної поведінки.
Ігор Бондар-Терещенко
Обговорити статтю на Форумі »»
(8 голосів, середня оцінка: 4.13 з 5)
Loading ...
…але Тичина ще напише після того білого вірша про голодомор (про матір-дітовбивцю і таваріщєй в погонах).
23 липня, 2008 о 13:31ну, а забудькуватість … це як прояв інстинкту самозбереження. я тичину не виправдовую, але коли яйця щемлять, бо тиски відчувають, то геройство плавно переходить в метеоризм. І не нам судить людей того періоду…
А взагалі гарна стаття
2 руслан
Дякую за добре, але малослушне слово. Автор нікого не засуджує, а просто інформує про інший бік “червоного” відродження. Що ж до яйців у тисках, то це особисте. Хтось після цього в метеорологи, а хто в УПА:)
23 липня, 2008 о 14:05Якщо Ігор Бондар-Терещенко зможе за все своє життя написати хоч щось варте єдиного рядка із Сонячних кларнетів - вважаймо він не дарма перетворював їжу в лайно. Але це наврядчи.
23 липня, 2008 о 15:07Автор - реінкарнація Могилянського чи святого духу, який був присутній при цій розмові? Звідки такі знання про думки і фізичні реакції тіла Тичини.
Ще зрозуміло, коли подібні “твори” пишуть в жіночому глянці… але щоб чолов*яга пропонував такі речі для “Прискіпливого огляду народних обранців”. Чи його соціалістична партія дятлів веде ;-)))
23 липня, 2008 о 15:08Merde!
23 липня, 2008 о 16:092 Привіт від Бузини
ІБТ уже написав, хоч іще живіший за всіх живих:)
http://poetry.uazone.net/ibt/
Що ж до реінкарнації, святого духу чи знання про фізичні реакції тіла, то не треба бути ні тим, ні другим, ані третім, аби відчути запах “червоного” лайна))
23 липня, 2008 о 16:372 Шура
< Merde!
Приємно познайомитись - ІБТ))
23 липня, 2008 о 16:38Якщо Ігор Бондар-Терещенко зможе за все своє життя написати хоч щось варте єдиного рядка із Сонячних кларнетів - вважаймо він не дарма перетворював їжу в лайно. Але це наврядчи.
23 липня, 2008 о 16:48-Бузине с приветом и с чем-то облущенным:
Вот! Каждый мнит себя поэтом: и Бузина ( как есть” с приветом”!) с душонкой куцей и больной свой череп лысый и пустой в искусство вздумал погружать… Но ЧЕМ ему соображать?????????
23 липня, 2008 о 17:01Бузина, замість марно “наїжджати”, ліпше напишіть щось, “варте хоча б рядочка сонячних кларнетів” для Інфокорну, тоді й будемо знати, що це за фрукт такий “Бузина”. Бо ІБТ ми вже знаємо, а від бузини - поки-що тільки мерда.
23 липня, 2008 о 17:042 Sadhak
Радий, що вже знаєте, чого чекати від ІБТ)) Але не думаю, що дізнаєтесь чогось від Бузини, оскільки це клоун. Себто клон, вибачте. На ім’я “Привіт з Криму”, себто “Привіт від Бузини”, якщо зауважили.
23 липня, 2008 о 17:17Ігор Бондар-Терещенко написав паскудну фантазію. Основна тема - патологічна хлороба недолугих поетів - жаба до успішних колег по цеху. Тичину обожнювали. ІБТ знає два-три друзі-собутильники - чому б не плюнити в минуле (тим більше, що Тичина не зможе відповісти - на відміну від колег-сучасників). Шлях торований Бузиною та іншими Геростратами.
Але Бузина хоч якісь джерела під свої марення іноді підставляє… тут же чисте паразитування на відомих прізвищах.
24 липня, 2008 о 16:412 Привіт від Бузини
А в Києві дядько, привітальний Ви наш! “Тайна історія України-Руси” О.Бузини мало чим різниться від “Української Якбитології” Д.Шурхала, оскільки “альтернативна історія” джерел не потребує. Натомість “паскудна фантазія” ІБТ, як Ви пишете, родом з його родинного листування з Б.Антоненком-Давидовичем. Спритність рук, жодного шахрайства! Щоби роздушити “червону” гадину, взагалі досить підкутого чобота розуму:)
24 липня, 2008 о 17:32-Бузине с тем же”приветом”: Какой типаж в Вас пропадает!!!-” мой бедный Йорик “- отдыхает. Итак, ОлесСь ,Вы - напросились ( и в памяти вновь воскресились!) : я расскажу, как для меня ВЫ появились ( нет, точнее будет так: ” свалились”).
ЯВЛЕНИЕ НАРОДУ
Как на пятом на канале Бузину всем показали..Кто-то смех сдержать не смог, а иных поверг он в шок:
24 липня, 2008 о 17:38У “экскремента” от Творца лилсЯ из пасти без конца пока словесный , но …понос. И смрад сей вызвал токсикоз .
А только ” мурло-мудаченко” полил ” сужденья” о ШЕВЧЕНКО , спасался зритель от НЕГО
КТО КАК МОГ!!!! -Меня –рвало…
Кто хочет жить с душою мертвеца ( эй,Hammer!!!), иметь повадки подлеца ,
Так в назидание тому прошу явить Олеся Бузину.
2 Мика
“Даже картина “Явление Бузины народу” и та покосилась набок, потерявши в этом виде большую часть поучительности, которую в ложил в нее художник”.
24 липня, 2008 о 17:54Тож не в коня Ваш ліричний корм, Мико, оскільки цей автор не Олесь Бузина, пришестя відміняється))
Чому б вам не запропонувати ваш твір журнальчику “Караван” - там дуже полюбляють такі “історії” - потрібно лише додати чогось еротичного (доречі, у Тичини того еротичного було до крайності).
Але проблема залишається. Якщо всі матеріали Інфопорну базуються на одному джерелі плюс багата фантазія автора - то чи варто сприймати цей ресурс, як “огляд роботи”, а не як “чутка і марення”.
24 липня, 2008 о 18:202 Привіт від Бузини
Не можу запропонувати свій твір журнальчику “Караван” тому, що вже надрукував його в Інофпорні. Що ж до того, на чому базуться “всі матеріали” цього сайту, то це питання до його керівництва))
24 липня, 2008 о 21:24ІБТ, можливо Вам треба було б написати другу, документальну версію вашого оповідання. Де за допомогою цитат (і, можливо, також фотографій) довести міру подібності до реальності художнього твору. (Це б допомогло “декому” зрозуміти, що це не зневага Тичини, а саме, як і написано у заголовку, “Хроніка “червоного страху”" )
24 липня, 2008 о 22:042 sadhak
Дякую за пропозицію, друже, але це хоч і маловідомий, але реальний факт біографії Тичини. У викладі ІБТ це, можна сказати, одна велика цитата. Що ж до міри подібности… “Какая там “быль”, - гукали в Довлатова. - Это правда!”))
25 липня, 2008 о 8:54-ИБТ: Это правда, что Вы находитесь в рядах соцпарии?
26 липня, 2008 о 13:232 Анонімний
Неправда. ІБТ ніколи не був у рядах жодної партії.
26 липня, 2008 о 13:44Кто хочет жить с душою мертвеца ( эй,Hammer!!!), иметь повадки подлеца ,
Так в назидание тому прошу явить Олеся Бузину.
**********************
Some are born to sweet delight; some are born to endless night. (c) William Blake
26 липня, 2008 о 14:24-Hammer: Взять строки у поэта- не самому писать.Запомнить их при этом - не значит осознать. А сладость наслажденья и ночка без конца НЕ светят при рожденьи бездушного юнца.
28 липня, 2008 о 17:03Мика:
Your name is Nobody. He Who Talks Loud, Saying Nothing.
28 липня, 2008 о 17:20