Поки Ангела Меркель їде до нас з візитом в Україну, «копнемо» та подивимось, чи є у німців насправді чим поділитись. Звісно, що є, але заважаючи на деякі події, то у нас цього «добра» більше, ніж у них.

Для пересічних українців мінімальний розмір заробітної плати - тема завжди актуальна, нею постійно маніпулюють політики…

Чого донедавна не можна було сказати про Німеччину. Фіксований державою розмір зарплати ще міг асоціюватися з Німеччиною до розвалу. В смислі розвалу стіни. Але не з сучасною ФРН. Втім, часи міняються, реалії – теж, як завжди, когось змушуючи пристосовуватися. І навіть не дуже у «форматний» спосіб.

Перед новим роком Бундестаг підтримав закон про мінімальний розмір зарплати працівників пошти. А не так давно федеральний уряд прийняв рішення про розширення списку галузей, в яких має діяти вимога щодо мінімального розміру. От такий занос вліво. В бік планової економіки. Звісно, це не могло не викликати шквал критики.

Голова федерального об’єднання роботодавців назвав це неприйнятним втручанням в те, що називається автономією. Під автономією мається на увазі процес розробки та прийняття ухвалення угод між роботодавцем та трудовим колективом. Один представник Християнсько-демократичного союзу навіть розкритикував свою рідну коаліцію за повернення до часів планової економіки.

До речі, як і в Україні, в Німеччині теж є свої внутрішньо-коаліційні «виразки». Так само є і міністр внутрішніх справ, риторика якого далеко не «коаліційна».

Ситуація конфліктна, а тому суперечки тривають. Звісно, праві проти втручання уряду і встановлення ним своїх мінімальних «планок». Їхня позиція досить зрозуміла – справедливість оплати праці має визначатися ринком, а не урядом.

З іншого боку, ліві торочать по-своєму – мовляв, відкиньте свою застарілу ідеологію та відкрийте очі на дійсність. А в дійсності німці мають 17% низькооплачуваних працівників із числа всіх зайнятих. Тобто, це категорія населення, якій зарплатні на життя типу не вистачає, через що держава ще й виплачує їм допомогу. Субсидує, іншими словами, свою робочу силу. Цікаво, звичайно, якої національної приналежності люди, що становлять ті 17%, але про це в статистиці не згадується.

Таким чином, жирного «зайця» хотів поцілити уряд. Можливо, навіть двох. І малозабезпеченим догодити, і зайву статтю видатків з бюджету на соціалку «викреслити». Але це так, лише особисте припущення. З бюджетом у них все нормально. Умудряють ще й зробити видатки меншими від запланованих та скласти бюджет на наступний рік.

Експерти впевнені, що ухвалення закону про мінімальний розмір оплати може негативно відобразитися саме на ринку праці. А думка така, що роботодавці після введення мінімалки (читай: підвищення існуючих ставок), звичайно ж, намагатимуться уникнути збільшення витрат. Тому скорочення штату може розглядатися ними, як один з варіантів виходу із ситуації. І скоріш за все, як варіант №1. А це може загрожувати втратою роботи більш ніж одному мільйону людей.

Взагалі ж, німецький уряд зараз унадився до того, що наш всі ці роки ніколи не припиняв практикувати. Тут би їх всі наші нинішні і попередні П-люди наділили досвідом. І про тарифи, і про ставки, квоти-пільги… Та що там мінімальна зарплата? Показали б, як «розписати» прожитковий мінімум, якщо вже на те пішло.

Але це так, сміху заради.

Німці – вони на те і німці, щоб усе аліс гут було. Хоча, можливо, вкотре буде цікаво поспостерігати за пробуксовуванням соцполітики на транснаціональному маслі. Що, в принципі, вже і відбувається.

Із цілком зрозумілих причин зараз Німеччина стала жорсткіше ставитися до імміграції некваліфікованої робочої сили. І навпаки – до кваліфікованої. Але це окрема тема…

Руслан Гетьман

фото звідси

Обговорити статтю на Форумі »»