Муха в бурштині, або Хроніка “червоних” новобудов
Ігор Бондар-Терещенко // 19 липня 2008
Муха в бурштині, або Хроніка “червоних” новобудов
Як смішно всі внизу
Голівки задирають –
З балкона я стругнув.
Ю. Позаяк
Так уже виходить, що протягом численних своїх письменницьких мандрів авторові сих рядків завше випадало кантуватися на маргінесі, себто у найвіддаленіших місцях рідних і не дуже – міських мегаполісів. При цьому завжди здавалося, що саме в центрі повинно відбуватися щось важливе. Натомість тут…Час побіля вичерпаних усіма столицями світу слобідських “свердловин духовності” тягнеться повільно. Зміна царя у першопрестольній і районного депутата на місцях обертається лише млявою чехардою кіосків і незначною реорганізацією роботи місцевої пивної. Відстані, розраховані “прорабами перестройки” на “світле майбутнє”, пригнічують і вражають. Джерелом “червоної” архітектури такого “авангарду” на приміських колгоспних полях завжди було ліве мистецтво. Його основа – “на твой безумный мир один ответ – отказ”. Добре, звичайно, якщо в музеї висить картина Пікасо і відмовляється від світу – це її особиста справа. Якщо ж таким самим чином поводить себе забутий Богом мікрорайон, то життя у ньому перетворюється на суцільну пригоду.
Свого часу авторові довелося саме через це розлучитися з близькою людиною: дівчина не знала, не хотіла і боялась харківської Салтівки, куди люди вростають наче в бурштин – безвиїзно. На цих вулицях краще жити, ніж гостювати. Тут можна спокійно зустріти старість і померти, що й зробив авторів дід, багатолітній політв’язень, завсідник численних висилок і пересилок, завітавши до онука на пару-трійку днів з Галичини. Ось чому автор намагається жити повсюди, хоча від долі не втечеш.
Зазвичай барліг “неформального” письмака чи художника знаходиться на найвищому поверсі експериментального хмарочосу, обов’язково поблизу об’їзної траси, куди його занесла нещаслива доля. Загалом урбаністична архітектура – це життя навпаки. Якщо, скажімо, існує місто – всесвітньо знана слобідська столиця – не буде міста, а буде дезурбанізація. Але якщо основою урбанізованого пейзажу є приватна хатинка, де й місця лише для молитов, – не буде хати. Буде монстр-хмарочос посеред колгоспних полів, відданих владою аборигенам під городи, аби на мітинги не ходили.
З висоти свого поверху, своєї, мовити б, соціальної ніші, дивиться мистець на свій перебудований край. Здається, на тій висоті вже немає Бога, проте повітря бракує також для пекельного смутку. Так, з десяток мільйонів молекул озону. Зимно, темно і самотньо. Він курить на кухні, підпираючи спиною своє минуле, в якому Светоній, Монтень і обов’язковий Стефаник. Таке враження, що одного дня він вистрибнув за борт, а корабель Революції пішов собі далі, причому досі не знати, хто з них порятувався – люди на кораблі чи мистець на кухні? Буває, хтось із пасажирів, що, наче дітлахи за манною кашею, так і залишилися з помаранчевими слинявчиками на грудях, приходить до нашого мистця. Мовляв, половина людства на землі живе з надіями на краще! Але мистцеві цілком досить цієї половини, тож, зачинивши двері за метушливим гостем, він спішить дослухати нескінченного Сальваторе Адамо і додивитися бійку горобців на підвіконні. Здається, сьогодні він уже свято переконаний, що українська культура має тільки одне майбутнє – своє минуле.
“ – Культура культурна, – гукає він по телефону на запрошення до чергового “круглого столу”, – тільки тому, що вона мертва, не варто її відроджувати! Усі ми ще встигнемо стати “культурою”, натомість “живим” життям – вже ніколи!” І розливається нудьгою другий том Монтеня, і знову має слушність циганкуватий Дерида, коли значить, що ми живемо в “кінці кінця”, і що сей постмодернізм ніколи не скінчиться.
Загалом, коли дивишся зі свого харківського акрополя на далекі вогники, які одиноко мерехтять у темряві, наче золоті зуби у страдницькому роті Паніковського, то розумієш, що серце Європи і твій дім – тут, і що без цього не було б тебе і всього того, що ти любиш. Загалом тут усе якось інакше. Сидиш собі, не маючи потреби в жодному з жителів планети, сидиш, дослухаючись до нічних шерехів та розмов за стінами фанерної долі, де, можливо, буяє життя, а ти, бляха-муха, все одно сидиш, наче інвалід після чергової спроби суїциду. Про погоду надворі дізнаєшся з відблисків на шибці, про настрій подружки – з хлюпотіння води у ванній, про ставлення Гондурасу до Парагваю – з мерехтіння на стелі телевізійних тіней. Таке бачення збирає докупи усе разом, витворюючи образ епохи індивідуалізму – супроти політики global village, чи пак “тотального села”.
Автора дуже легко звинуватити в соціальному песимізмі, хоча мова лише про максимальну полісемію: якщо існує вільний підприємець, то чому вільні художники в очах закону – ніхто? Тунеядці, яких саджати поки що не велено. Сучасних мистців взагалі можна розділити на тих, хто намагається навести лад в усьому світі, і тих, хто наводить лад у самому собі. При цьому самовільне “вигнання” не означає німоту. Мистецтво – це ґрунт для самого себе: воно живиться не соками життя, а спогадами і фантазіями. Наприклад – про неуявленне Ріо де Жанейро, де цілу ніч можна проговорити з приятелем про Фіхте з Вермеєром, жодного разу не обмовившись за партію “Снікерса”. І де слово “мистецтво” тісно пов’язане зі словом “свобода”, яка, у свою чергу, не пахне поп-корном і бананами.
Ігор Бондар-Терещенко
Обговорити статтю на Форумі »»
(5 голосів, середня оцінка: 4.2 з 5)
Loading ...
Наважусь перефразувати радянського класика: “як коротко, сильно і … отимістично пише ця людина”
19 липня, 2008 о 15:41Отимістично тому, що культура наша все ще жива, якщо через урбаністичний асфальт вибиваються такі трохи зів’ялі але з рідним запахом квіти
2 serda
Це часом не “Квіти зла” Бодлера? Утім, ні. Адже у Вас вони “з рідним запахом”. Тоді це точно “Будяк та коноплиночка” Гребінки. Що, в принципі, одномайственно:)
19 липня, 2008 о 16:56Якщо Ви поділяєте думку, що «перебуваючи в пеклі, можна марити про білосніжні вершини» то це скоріше Бодлер. А до мене, признатись, чомусь вчепилась асоціація з “Зів’ялим листям” Франка
19 липня, 2008 о 18:42Поділяючи думку “мухи в бурштині”, тут більш доречний “Мій Ізмарагд” Франка, а якщо вже Вам до вподоби фігове листя асоціяцій, то краще “Кленові листки” Стефаника:)
19 липня, 2008 о 19:58“Слова тихі, невиразні говорили, що кленові листочки розвіялися по пустім полю, і ніхто їх позбирати не може, і ніколи вони не зазеленіють.” У Вас інший настрій Вже не “бути - не бути”, а ” вільний художник - невільний” (хоча й ціною можливого перетворення в муху)
19 липня, 2008 о 23:35тю ! ля !
20 липня, 2008 о 1:13і салтовці вже досталося від творців
залік !
2 serda
Тоді вже краще “Володар мух” Голдінга, ніж “Останній листок” О.Генрі
20 липня, 2008 о 5:552 Лорд
В смислі, отменить нельзя помиловать?:)
20 липня, 2008 о 18:26ІБТ:
В смислі це був спамер. Видалив.
20 липня, 2008 о 19:47Так і знав! Адже спамери не роздають оцінки гуманітарним статтям, а гендлюють тією гуманітаркою. В смислі, віагрою:)
20 липня, 2008 о 20:01Не знаю, что до увядших цветочков с листочками, -мне то не ведомо ,поскольку ученых книжек мы отродясь не читаМши ( дабы не подвергать невинный мозг воздействию инородных суждений о бытие земном, а иметь наглость лично судить да не соглашаться, ибо,по моему хлопскому разумению, полная свобода предполагает не только и не столько свободу движений, но свободу мысли). А посему, не обращая внимания на ” бесконечный постмодернизм ” ( очень странно !) , глядя снизу вверх, замечаю и наблюдаю только за индивидумом в его среде обитания,за его привычками ( по-моему,именно они и есть окаменелости ,но не сам хозяин). С любопытством знакомлюсь с его психологическим портретом, с его прошлым,отложившим отпечаток на нрав. Почему-то выводов у меня больше, чем сам прочитанный рассказ ( и “+” и “-” ).Возможно, некоторые из них ошибочны ( я не психоаналитик). Не рискну их перечислить: перспектива стать объектом гнева льва -не вдохновляет ( даже, если затем он , с присущим талантом, ярко и красочно опишет эту трапезу).
21 липня, 2008 о 17:032 Мика
Це й не дивно, коли спершу, як Ви, сп’янієш, начитавшись про бензин з фемінізмом на Інфопорні, а потім - сюди, де озон: франсуа і вапше:) За трапезу не бійтеся: лев пьяниц не любил, сам в рот не брал хмельного, но обожал подхалимаж:)
21 липня, 2008 о 17:34У льва оказалось плохое обоняние .. А хороший художник - неважный психолог.(что и присуще мужским особям ) . Приятно наблюдать ошибки “великих и ужасных”.
21 липня, 2008 о 17:502 Мика
Це не лев, це собака Міхалков (про “зайца во хмелю”. Натомість ІБТ не “великий и ужасный”, акі Гудвін, а просто скромний “аццкій критик”:)
21 липня, 2008 о 19:20Тем ни менее , еще ни один человек в мире не связывал меня со спиртным ( даже образно ). Забавно!. Представляю, как смеялись бы мои знакомые. Я, в отличии от Вас, даже не знаю, где находятся пивные ларьки и для чего они вообще нужны. К тому же, не менее забавный вывод о “подхалимаже”. Смею огорчить: не приходилось эти заниматься и не собираюсь этого делать впредь.В жизни я использую иное: внешность и острый язык.Как правило, это помогает.
21 липня, 2008 о 20:12Что же касается ИБТ , то он великий художник с ужасным характером, да еще и капризен, как ребенок ( кстати , как и Михалков).
2 Мика
У всьому винний Міхалков, вибачте. Точніше, не винний, а пивний:) А “внешность и острый язык” - це посильнее “Фауста” Гете? Ибо уже написан “Вертер”.
21 липня, 2008 о 21:22-ИБТ: Вновь о” приятном”? Первое: презент в виде извинений Михалкова в несвойственной ему манере. Второе: сравнение с “духом отрицания” ( все ж лучше,чем с “зайцем во хмелю”) .Вероятно я заблуждаюсь, предполагая ,что ОН ДАВАЛ внешность ,а не обладал ею сам по наследству от предков, которые не связывались с кем попало.Да и использовал не “острый язык”, а скорее “острый ум”. Повторю: мудреных книжек, тем более о слабых, безвольных юнцах В., не читаю. Предпочитаю ” самостоятельно ковать себе душу , а не украшать ее позаимствованным добром”, жить, говорить и думать, как МНЕ хочется. Казалось, что человек, написавший фразу: “Сидиш собі, не маючи потреби в жодному з жителів планети”, это понимает.
22 липня, 2008 о 16:01По сему, если Вас что-то не устраивает, поступайте проще : не публикуйте комментарий неугодного лица ( банальный, испытанный способ других сайтов). Или же скажите прямо :”Мне не хочется, чтобы вы писали” .Уверяю: подействует молниеносно.
P.S.: Слова одних - мобилизуют, слова иных - приносят боль. Одни в нас разум формируют, а от других на ране соль.
2 Мика
Да-а, художника обидеть легко. Тим паче, якщо він, як Ви кажете, “великий художник с ужасным характером, да еще и капризен, как ребенок”. Тому ось Вам від ребйонка презент:
http://sumno.com/content/view/2567/1/
Ну а від не мальчика, но мужа, скажу, якщо просите: “Мне хочется, чтобы вы писали”:)
22 липня, 2008 о 16:12Миру мир, чи мир умир?
-ИБТ: Презент прочитан: едко и художественно. Нравится!
22 липня, 2008 о 16:33А ИБТ только к женщинам такой , али ВООПЧЕ ?
2 Мика
Нравится? А то я волновайся, бо ІБТ ж однолюб. Себто “только к женщинам”, як Ви слушно зауважили:)
22 липня, 2008 о 16:50- ИБТ: ” когда я играю с кошкой, неизвестно, кто кого больше развлекает”????
22 липня, 2008 о 17:072 Мика
Або хвіст крутить собакою, або кішка гуляє, як сама хоче:)
22 липня, 2008 о 21:18-ИБТ: Мне не понятно. Кошка пошла спать.
22 липня, 2008 о 23:36