“Чуть повыше чулка”, або Хроніка “червоного” терору
Ігор Бондар-Терещенко // 16 липня 2008
Хроніка “червоного” терору
Мы забирали жен себе
И к стенке ставили мужей.
П. Коган
Вождь пролетаріату В.Ленін називав пафос революційного терору прекрасним, уже в грудні 1917-го року закликаючи до жорстких репресій проти ворогів більшовизму, смертної кари і самосуду над спекулянтами. З часом це витворилось на уніфіковану ознаку “революційної” доби, і певний прошарок людей можна було поголовно винищити. Це не викликало особливих почуттів. Згадаймо, як професор Персіков у Булгакова цікавився, чи не можна розстріляти журналістів, які перебрехали зміст його відкриття, а його прототип Ціолковський взагалі пропонував знищити всіх нещасливих, щоби на Землі залишилися тільки щасливі. З часом репресії стали явищем буденним і всюдисущим.
“Знаете ли вы, что такое террор? – по-гоголівськи питався Ю.Олєша у 1930-их роках. – Это гораздо интереснее, чем украинская ночь! Терор – это огромный нос, который смотрит из-за угла. Потом этот нос висит в воздухе, освещаемый прожекторами, а бывает также, что этот нос называется днем поэзии”. Одеський класик мав слушність, терор міг бути де завгодно. Навіть в еротиці. Тогочасні арешти відбувалися за буденною, наперед відомою обивателю схемою. “Одягайсь на розстріл – крикнув хтось і постукав у двері”, – значив П.Тичина у збірці “Замість сонетів і октав”.
Словом, “ворогів народу” брали зазвичай “тепленькими”, себто вночі – роздягнутими, заскоченими за любовними утіхами. Щоби страх діяв на контрасті з родинним затишком і казенною невідомістю, як це було у випадку чи то з реального життя, описаного княжною І.Голіциною, а чи в оповіданні “Помеха” Д.Хармса. Пригадуєте? “У меня очень толстые ноги, – сказала Ирина. – А в бедрах я очень широкая. – Покажите, – сказал Пронин. – Нельзя, – сказала Ирина, – я без панталон. Пронин опустился перед ней на колени. Ирина сказала: – Зачем вы встали на колени? Пронин поцеловал ее ногу чуть повыше чулка и сказал: – Вот зачем. Но тут в двери кто-то постучал. Ирина быстро одернула свою юбку, а Пронин встал с пола и подошел к окну”.
Щоправда, в житті при арешті не стукали в двері, але ситуація бувала не менш “еротична”. “Дело было так, – значить І.Голіцина. – Уже заполночь раздался громкий стук в дверь с черного хода. Кто-то открыл, и вошли три или четыре сотрудника ГПУ. Даже не постучав, они вломились в пашу комнату, первую по коридору, как раз в тот момент, когда я начала раздеваться”.
Але чим був насправді більшовицький терор? “Українські мистці, священики, інженери належали до одного світу, а чекісти – зовсім до іншого, йому не гомогенного. Це й був результат ідеологічної, політичної сегрегації “в цій країні”, – обережно значить сьогодні історик С.Білокінь, забуваючи, як ще за часів грізної ЧК існував принцип побудови “нового” суспільства, виголошений легендарним М. Лацісом у газеті “Красный терор”. “Мы не ведем войны против отдельных людей, мы уничтожаем буржуазию как класс, – напучував він чекістів. – Во время расследования не ищите свидетельств, указывающих на то, что подсудимый делом или словом выступал против Советской власти. Первый вопрос, который вы должны задать: к какому классу он относится, каково его происхождение, каково его образование или профессия. Ответы на эти вопросы определят судьбу обвиняемого. В этом состоит значение и смысл красного террора”.
Будь-які інші розмови щодо природи терору були заборонені в реальному житті, тож лише в “незалежних” дев’яностих про неї знову заговорили. Згадаймо, як на початку 1990-х років наляканою “незалежними” процесами владою ще дозволялося називати, до якого саме “зовсім іншого” (С.Білокінь) світу належали як чільні, так і рядові співробітників ЧК-НКВД. На той час – який жах! – чітко вказувалось на, м’яко кажучи, “неукраїнське” походження радянської влади та її каральних органів, на суцільну інвазію “неукраїнців” у “пролетарських” урядах тощо. Так само рясно публікувались списки із справжніми прізвищами партійних лідерів, командармів, слідчих ЧК-НКВД і т.д., із зазначенням того, що цілі радянські уряди складалися з представників цього “іншого”, як обережно значить С.Білокінь, світу.
По мірі впровадження політичної “незалежності” у щоденне, наукове та просвітницьке життя згадані “ганебні” акценти щодо походження “начальства” в СРСР, а також в ЧК-НКВД-КГБ, потроху зникали з широкого обігу. Натомість з точністю до навпаки стали звинувачувати українців, які у період Другої світової війни брали участь у збройному протистоянні СРСР на боці Німеччини. Сьогодні ці звинувачення претендують на “офіційну” позицію, яку нав’язують “незалежній” владі деякі видання. От лишень з культурного обрію (як допіру питання з “жидівським” походженням апарату ЧК-НКВД) ці звинувачення не зникають, а продовжують транслюватися на широкий загал.
З приводу ж того, що, як значить С.Білокінь, в СРСР в основі класового поділу “лежала сегрегація (лат. segregatio – відділення)”, за якої влада відділяла позитивних від негативних, своїх від чужих (наче за Ціолковським!), варто буде нагадати про заборонену в СРСР (ще за часів Пролеткульту) науку євгеніку, яка вивчає і розробляє шляхи і методи активного впливу на еволюцію людства, удосконалення його природи тощо. Звісно, займатися цим життєтворчим ділом за часів мертвотного соцреалізму можна було лише в контексті вирощення ідеологічного гомункулуса. Натомість масове мистецтво тоталітарної доби сповідувало й вимагало від своїх творців простіших методів досягнення пролетарської ясності в голові. Себто без жодних історичних відступів вглиб спадкових форм “буржуйського” формалізму, авангардизму чи ще яких опортуністичних впливів західного мистецтва формувати нову породу “нових” людей методом відстрілу “старих”.
Ігор Бондар-Терещенко
Обговорити статтю на Форумі »»
(10 голосів, середня оцінка: 3.2 з 5)
Loading ...
зараз у цих “других” тактика інша. Із бесіди з головним раввином (obkom.net.ua/articles/2008-07/14.1636.shtml)
16 липня, 2008 о 12:17“Да, в революции принимали участие многие евреи, которые уничтожали людей. Сегодня для еврейского народа это очень стыдно. Но они не действовали как евреи. Это люди, которые отказались от своего еврейства.”
2 serda
Дивно, але клятий Гітлер чомусь саме за це “еврейство” не любив євреїв. А не за те, що вони евреї))
16 липня, 2008 о 12:35Да уж товарищи “Пипеткирсы” и могут кричать на весь мир про холокост и ненавидеть Гитлера, хотя их идеи несильно отличаются. Да вы почитайте Ветхий Завет, там же восновном кровопролитие, причем бессмысленное и жестокое и дворцовые перевороты. А в Украине кто реально управляет экономикой, политикой, культурой…? Несложно догадаться?
16 липня, 2008 о 12:39Дяка авторові за статтю. На жаль, ця “діжка дьогтю”, про яку всім довкола добре таки відомо, ще не залишилася повністю в минулому.
16 липня, 2008 о 12:462 Sadnak
Таки да))
16 липня, 2008 о 12:49автору +1
16 липня, 2008 о 13:19serda:
Бгг… Це мені нагадало як виправдовувало МВС одного свого кадра: “Міліціонер не міг зчинити злочин, оскільки в той час він не був виконуючим обов’язки. А в формі і при табельній зброї він опинився випадково”
16 липня, 2008 о 13:312 Андрій Хаврюченко
< А в формі і при табельній зброї він опинився випадково.
16 липня, 2008 о 14:20І так тричі. Плюс один контрольний))
“…мы уничтожаем буржуазию как класс”
16 липня, 2008 о 22:26через 90 лет они вернулись и мстят рабочему классу той же монетой…
2 трудовой
Про те, хто куди повернувся (або взагалі нікуди не йшов), напишу згодом, щоби не кидатись наразі словами на кшталт “перформативна контрадикція”))
16 липня, 2008 о 23:19ІБТ:
… і благодарні масси супроводять сіє неумолкающімі аплодісментами
впрочім, як всігда ! ::)
16 липня, 2008 о 23:42“Ленин любил, чтоб стол был хорошо сервирован, с салфетками там, ножами. А ел мало, потому что срать не любил и в других этого не ценил”
17 липня, 2008 о 0:24(с) Е. Шестаков
2 ИЛЬИЧИАДА
“- А ведь ты, Ильич, от кондрашки помрешь! - говорил Ленину лесник. - С чего бы это? - Дык шея у тебя больно короткая и толстая. Видать, покушать ты мастер”.
(с) А. Беспалов
17 липня, 2008 о 6:092 ИЛЬИЧИАДА
До речі, як і все в ІБТ, історія з язикатим лісником мала продовження:
“Владимир Ильич увёз в Москву сына лесника Лёшу. Мальчик прожил в столице три дня”.
_____________________
(с) Дубинская Л. Подмосковье. Музеи, Мемориалы. Памятники. - М.: Московский рабочий, 1985. - 288 с.
17 липня, 2008 о 7:01ИБТ, вы- опасный дяденька!!! Как змий на эмблеме Минздрава: яд, лекарство и коварство. Отрывки,цитаты,фразы различных деятелей разных эпох разумно подобраны, интересно переплетены, красочно оформлены и хитрО поданы,да так, что заставляет работать воображение. Извините, но в итоге не получается статья( обычно они очень быстро забываются). Хочешь- не хочешь, а рисуются картины, вызывающие абсолютно разные реакции. Об одной думаешь:”Это мы уже видели: ужастик с участием творческой “элиты”.Отталкивающее зрелище, доводящее до тошноты.” Другая - лирическая живопись- вызывает необъяснимую нежность и желание сделать что-то хорошее. Третья- зарисовка эволюции “красного” террора с изображением собирательного образа мистических злодеев носо - шариковых и элито-преображенских жертв, застигнутых в момент пикантных сцен ” чуть повыше чулка”.Этакая смесь трагедии и сарказма, прошлого и реального.Плюс небольшая эротическая шалость.
17 липня, 2008 о 11:51Любопытно, с чем можно столкнуться в следующий раз ? С омерзительной и пугающей картиной из ада? Или с очаровательной сказочной страной, где Добро в серебристых тонах побеждает мрачное Зло? Помоему, от Вас можно ожидать всего. Но читать все равно хочется. Даже несмотря на то ,что своей ссылкой на “Политик Hall”, Вы уничтожили прекрасный милый образ седовласого старца ИБТ с необыкновенно добрыми и грустными глазами ( получилось ,как в песне М.Бернеса :”…все Вас знают,а я так вижу в первый раз.”) и несмотря на огромное желание надерзить Вам за это.
2 Мика
Я не дяденька, я - художник! А художника обидеть легко)) Тому, “несмотря на огромное желание надерзить”, краще розслабтеся и отримуйте суто Бартівське “задоволення від тексту”. Тим паче, що “читать все равно хочется”, а значить далі буде. І білка, і сюрчок, і картинки з виставки, а також з чудового радянського пекла))
17 липня, 2008 о 12:09Олекса Довбуш, вбивши пана Золотницького “щоб людей не мучив”, скарав на горло ще й його дружину та сина-немовля. Див.
17 липня, 2008 о 12:20Грабовецький В.В. Олекса Довбуш. - Львів, 1994. - С.253.
Про Уманську різню Гонти й Залізняка я вже не кажу. То який був терор: червоний, білий, жовто-блакиний чи ще якийсь? Чи це все єврейськи вигадки?
- ИБТ: Читать - буду. Дерзить - не знаю. НО старичка все равно жалко.
17 липня, 2008 о 12:312 Пролетар
Цілком може бути, що й “еврейські вигадки” на кшталт згадок на німецько-фашистські концтабори, де зараз музеї поробили, “чтобы помнили)) Але наразі можу сказати точно, що стаття саме про “червоний” терор. З “неукраїнським” обличчям))
17 липня, 2008 о 12:352 Пролетар
Цілком може бути, що й “еврейські вигадки” на кшталт згадок на німецько-фашистські концтабори, де зараз музеї поробили, “чтобы помнили)) Але наразі можу сказати точно, що стаття саме про “червоний” терор. З “неукраїнським” обличчям))
17 липня, 2008 о 12:352 Мика
Жалко птичку, а се лев, а не собака)) Старий Богдан Бойчук, дізнавшись про красивого двадцятидволітнього ІБТ (а не “старичка”, яким його уявляв за статтями) теж зрадів можливости “дерзіть”. Відтоді не помолодшав))
17 липня, 2008 о 12:39Мне нравится всё семейство кошачьих. К собакам отношусь без любви ,но с состраданием. Что касается молодого-красивого льва, а главное скромного, - почитаем -посмотрим.
17 липня, 2008 о 13:25“Что такое интернационализм? Кто должен быть интернационалистом? Конечно немецкий рабочий. Он должне быть “братом” китайского кули, малайского паравозного кочегара, неграмотного русского сплавщика леса; все эти люди, видите ли ближе ему , чем его немецкий работодатель.
Дорогие друзья, не возражайте, вам действительно десятки лет рассказывали эти басни, и вы верили им. На самом деле существует только один интернационал, да и то только потому, что он постороен именно на национальной основе - это интернационал еврейских биржевиков и их диктатуры”.
Адольф Гитлер.
Зізнайтеся, пане Ігор Бондар-Терещенко, Ви не в цього автора часом навчилися робити висновки?
17 липня, 2008 о 13:31Зізнаюсь, не в цього. Може, в цього?:
17 липня, 2008 о 14:02“Ми живемо в епоху криз і катастроф, революційних катаклізмів і воєн, про революціонізуючий сенс яких говорить Гебельс. І саме це стає умовою для відродження української поезії” (В. Петров).
Красный террор был ответом на белый террор, гораздо более страшный и кровавый. Учите историю, господа
21 липня, 2008 о 11:322 Геген
Дружок, в Україні бєлого терору не було, помилилися сайтом:) Та й в Росії це теж якось інакше називалося. Наприклад, національно-визвольним рухом.
21 липня, 2008 о 11:46