Повернення додому

Один рік – здавалось би, невеликий термін. Але коли повертаєшся в країну після року перебування за її межами, різко кидаються увічі зміни, яких не помічаєш, коли споглядаєш процеси повільно зсередини. Думаєш, що там може статися за рік – а змінилося насправді багато чого. Рідний брат забув, як звуть мою дружину, мером кияни дружно залишили те створіння, що й було, відбулося економічне зростання та духовне падіння. Спробую поділитися тим, що вразило в перші дні по поверненню з сонячного „закордону”.

Культурний шок почався в Борисполі з традиційного – шум, гам, сморід погано очищеного бензину, барижні таксисти, які називають нереальні ціни… Коротше кажучи, все “як удома”, рідна хата в „центрі Європи”.

На будинку (новобудові, до речі) за рік утворилося кілька нових тріщин, а підступних консьєржок-стукачок повним складом замінили на нових. Спільний коридор між квартирами посвідчив, що у сусідки прогресує паранойя. Коридор зачиняється ззовні на замок, який самотня економістка раніше закривала на один поворот, а тепер – щоразу на три. Боїться мабуть чого… чи що… відгородилася від світу трьома дверима, шістьма замками і сидить за ними, труситься…. А може - є чого…

На форумах читав гнівні історії про „понаєхалі”. Думав, борзіють кияни, з жиру бісяться. А пройшовся по вулицях – і сам злякався. Якісь дивні обличчя, дивні люди ходять - і всі пом`яті, неголені, понаїхали звідкись, чи що. Виглядають ще нещаснішими, ніж були всього кілька років тому – навіть американський Інститут соціальних досліджень при Мічиганському університеті в своєму “рейтингу щастя” поставив українців аж на 94-е місце з 100 досліджуваних країн. Навіть в Іраку живуть щасливіше – його населенню дослідники “дали” 92-ге місце.

Паління – окрема тема. На київських зупинках завжди палили - і з подивом дивилися на рідких сміливців, що просили злісних курців відійти вбік. Але зараз таке враження, що реклама цього наркотика досягла досконалості і знаходить доріжку в легені кожної четвертої статеводієздатної істоти на вулицях Києва. Палять тепер нахабно, усвідомлюючи всю безвихідь своєї екзистенції - з безнадією на обличчях і підсвідомим розумінням самовбивства в очах.

Ціни викликали навіть не шок, а жах. Вони вразили – і дуже неприємно. Інфляція чи там світова криза – але продукти коштують в Києві, як у Каліфорнії, а бензин ще дорожчий. Мабуть-таки світова криса, чи криза - чи елементарна українська жаба. Бо те, що коштувало рік тому долар, зараз коштує два, - а сам долар майже не впав. Може, це прояв халатності уряду, а може - загальносвітова тенденції до знецінення бумажок, що звуться „грошима”. А може і те й інше, та ще й масонська змова „золотого мільярду” - і ще купа чинників, про які проста людина ніколи не дізнається, попри всі зусилля журналістів.

Особливо цікавим феноменом виявилися народні “шифри” – скільки я себе пам`ятаю, вони притаманні українській культурі, особливо жіноцтву. Однак зараз складається враження, що суспільство пронизане ними, що кожен намагається тримати при собі навіть найменші задуми і плани. І не дай боже їх комусь розповісти, особливо близьким родичам – точно не вийде. Питаю, чого ж так? Кажуть – от є хороший друг\подруга\сусідка, але помічено – щось розкажеш – як наврочиш, не збудеться, і так на кожнім кроці. Чи то всі одне одному “роблять”, чи якось змінився тонко-енергетичний клімат, але народ став свідомий негативних сторін ефекту “мислєй ізрєчьонних” і всіляко їх уникає.

У маршрутці кажуть “сначала платім патом праходім”. В автобусах кондукторші якось аж ненависно парять квиточки і злісно матюкають зайців. Ті, хто квитки не купує і не боїться контролю, в свою чергу злісно сварять кондукторш, втягуючи в дискурс оточуючих. Виміри експертів університету “Лубна” показали - карма КиївПасТрансу від всього цього стрімко погіршується.

А ще видно неозброєним оком, що населення втомилося від політики. Все більше людей розуміє порожність і ілюзорність політичних ігор і політичної пропаганди. І це добре. Якщо можливе якесь роздупління на національному рівні, то воно дуже болісно й повільно, але відбуваєтсья.

Що ж таки змінилося? Наче й нічого – ціни ростуть, політики граються в “тіатр і гестапо”, заробітчани заробляють і пропивають зароблене, журналісти користуються ерзацом свободи слова, – і всім пофіг на демонічні сили, які не сплять і роблять свої темні справи, а надії на щось краще для України залишається все менше й менше…

Славко Агеєв

плакат звідси

(4 голосів, середня оцінка: 4 з 5)

 Loading ...