Пополудні прокидався Генсек
Ігор Бондар-Терещенко // 5 липня 2008
Пополудні прокидався Генсек
Как называется страна?
Дались вам эти имена!
Я из страны, товарищ,
где нет дорог, ведущих в Рим,
где в небе дым нерастворим
и где снежок нетающ.
Л.Лосев
…Що доброго було в тоталітаризмі? Здавалось би, нічого. Майже нічого. Хіба що оце транс-персональне відчуття, яким наше минуле славилося – “разом навік”. “Я, ты, он, она! Вместе – дружная семья!”, – співала Софія Ротару. А тут парад, демонстрація, салют, луна-парк приїхав, або ще який-небудь Тарапунька. А ще – прапори, гучна музика, репортажі з Далекого Сходу і ажіотаж на трибунах, коли “наші” забивають гол…
Між іншим, про спорт. Пополудні у застійних сімдесятих, а саме – близько п’ятої вечора, відпочивши після обіду, прокидався генсек, і якщо якийсь хокейний матч був ним пропущений, одразу телефонував на телебачення, щоби гру ввечері повторили. Мовляв, на прохання трудящих. І показ матчу повторювали, приречено знявши з ефіру, скажімо, “Клуб кинопутешествий”, терпляче очікуваний протягом місяця цілою країною. І вищезгаданий “хокейний” ажіотаж знову повторювався! Не те щоби він був такий вже першосортний. Просто, крім нього, не було на що спертися. Зате в журналі “Ровесник” – навіть у 1960-их – іноді друкували статті про рок-музику. “Биг-бит ливерпульских окраин”, пригадуєте? І сонце вставало на сході.
До речі, саме через ці статті, що вряди-годи з’являлися у згаданому органі ЦК ВЛКСМ, автор сих рядків познайомився із своїм найкращим інститутським приятелем. “– Чому я так люблю “Бітлз”? – А чому я так люблю “Пінк Флойд”? – ці теми були основними у наших нескінченних розмовах на лекціях з якого-небудь теормеху чи історії КПРС. Ну й, зрозуміло, “нерадянська” література того злиденного радянського часу: Хармс, Булгаков, Ремарк, Кортасар і чомусь поет Анатолій Жигулін. Мабуть, як згадка про дисидентську сутність цих невловно-неформальних відправ: “Раз под осень в глухой долине, / Где шумит Колима-река, / На склоненной к воде лесине / Мы поймали бурундука”.
Для чого це згадується? Просто спогади – це ніби осмислення минулого, коли вже більш-менш очевидний сенс, коли замість незграбного намацування та просування наосліп, дивишся відсторонено на те, що сталося і відбулося, наче на якусь річ. Тоді вже стає зрозуміти, а не лише відчути, добре воно чи погане, а головне – чому вийшло саме так. Можна пояснити, яке воно, те минуле, і що означає для тебе, сьогоднішнього, розумієте? Ну й пустити на самопас. “А весной, повздыхав о доле, / На делянке под птичий щелк / Отпустили зверька на волю. / В этом мы понимали толк”, – віршував з цього приводу Жигулін.
Ясний май, що ці відправи невід’ємним чином були пов’язані з легендарним пивним чи винним дискурсом студентської пори. Загалом найулюбленішим питвом тих часів був портвейн. З одного боку, це пояснювалося його відносною дешевиною, а з іншого боку – безперечною міцністю. Він сприяв розміреному ритмові спілкування, не вирубаючи людину різко й цілеспрямовано, як, скажімо, горілка чи коньяк, і не викликав нудьги, як сухе вино чи пиво. Це була золота середина, потрібна для темпераментної, молодої, зацікавленої розмови.
Улюблений Мандельштам з Аполлінером забувалися, як правило, після другої. Ненабагато старший за віком, але значно мудріший приятель плутався в рядках Саші Чорного і Козьми Пруткова після третьої. Але вже після п’ятої з привокзального мороку, Лопанського туману чи холодногірської мряки верхи на трьох акордах з’являвся Висоцький: “Идут по Украине солдаты группы “А”. Ну а трохи пізніше – високочолий і завше трагічний Девід Боуї із заключною фразою “Життя на Марсі”: “Здається, це все”. “Ні, не все! – ревно заперечував приятель. – А ось я знаю тут одне місце…”
Пригадується, як за десять хвилин по такій розмові ми вже сиділи в хаті чергового жертовного її мешканця, і невгамовний приятель по-свійськи прикурював від склеєної із сірників хатки-сувеніру. Хатка спалахнула, господар пополотнів і приречено поплентався на кухню. “Краще швидко згоріти, ніж згаснути повільно!” – гукнув йому навздогін приятель, щосили розкурюючи цигарку, запалену з боку фільтру.
Вже сьогодні достеменно можна ствердити, що саме з таких подробиць і складається виноградне м’ясо життя, і що “коварство и любовь” завжди існували не лише в п’єсі Шіллера, але й на ностальгійній території радянських комуналок під хвацькими більшовиками, які лише одного не врахували у своїх глобальних планах розбудови світу. А саме – що живі люди, міщани, обивателі - незнищенні, як зелена травичка під асфальтом, із своїм особистим життям, бажанням нафарбувати уста, поїсти, випити пива, закурити “Біломор” і заодно вже кинути жінку з дитиною.
Ось чому комуністи потерпіли на слобідських теренах поразку, а вищезгаданий авторів приятель живе собі й досі. Деякий час він за інерцією захоплювався літературою й мистецтвом, а потім навіть працював на кафедрі психології при академії міського господарства. Але що це було за викладання! Пригадується, Яновський спитався у Шестова: “Почему вы читаете лекции по писаному?” Шестов відповів: “Нет сил смотреть на лица”. Ще мій приятель робив, гадаю, чимало чогось іншого. Наприклад, тримав власний меблевий салон.
Зустрічаючись з ним, ми одразу тікаємо кудись до найближчого ганделю, без огляду на невідкладні справи – зрозуміло, що його. Розмова зазвичай починається зі згадки про таку собі суму боргу, на що приятель нетерпляче кривиться, мовляв, прощаю – забудь, аміго! “Краще, – просить, – розкажи, про що твоя нова п’єса. Вона хоч смішна? А то у нас тут нас останнім часом якось зовсім не смішно”. “Ну-у, – починаєш поважно, відсьорбнувши чогось грайливого й шипучого. – Якщо згадати, що ж доброго було в тоталітаризмі…”
Ігор Бондар-Терещенко
Обговорити статтю на Форумі »»
(4 голосів, середня оцінка: 3 з 5)
Loading ...
+100
5 липня, 2008 о 12:54І пару салатиків, пжлста))
5 липня, 2008 о 13:09“Идут по Украине солдаты группы “Центр”….
5 липня, 2008 о 16:53Лирика:грусть и тоска о прожитых годах…
5 липня, 2008 о 17:11Ностальгирует, товарищ…
5 липня, 2008 о 19:33Радий, що “ностальгія” з “лірикою” всім сподобалась. Бачу, не стареют душой ветераны. Себто читачі))
5 липня, 2008 о 19:40-ІБТ:
6 липня, 2008 о 14:10Чего тоскуешь,старина?Налей себе стакан вина
И улыбнись,товарищ!
Давно уж солнце! Перед ним растаял снег и белый дым…
Лишь луч Красы не тающ.
2 Мика
Де мені вина розпивати,
6 липня, 2008 о 15:41коли сніг летить пелехатий
в кришталевій кулі у Міки,
коли знову болить довіку
чи то серце, а чи оте,
що всередині ІБТ))
2 ІБТ:
6 липня, 2008 о 17:09Вот сдался тебе этот снег!Бери пример ,товарищ,с тех,кто лет не замечает.
У них и души молодых ,и соловьи поют для них ,и детский смех не умолкает…
Ну посмотри в окно же ты: закат нежнейшей красоты …Природа засыпает. А утром вновь придет рассвет—-и было так уж тыщу лет.
Вечность не умирает.
Прошу прощения за “брак”.А всё в действительности так: я, товарищ, не писатель,а лишь неважный подражатель .(К тому ж, и стихов не читаю:от них от скуки умираю).
6 липня, 2008 о 17:31І сокиру вміє гострити,
6 липня, 2008 о 19:10і жінку вміє любити,
і самогон синьо горить,
і сало водиться,
а пече. Пече, не перестає.
Які ж тут стіхи, Миколо?
Напомнило мне одну соседскую старушку, которая, сидя на лавочке, вздыхает: калбаса была по 2.20, вареная!!! А небо было синее, намного синее, чем сичас, а люди красивше и добрее. Скажите, г-н ИБТ, а вы случайно не являетесь поклонником классической китайской философии?
7 липня, 2008 о 11:07Олег:
“Идут по Украине солдаты группы “Центр”…. К величайшему Вашему позору: по Украине шли солдаты группы “Юг” , а не как не “Центр”- это севернее!
7 липня, 2008 о 11:272 Locksmith4: Давно так не смеялся))) Зато теперь знаю ваш возраст
7 липня, 2008 о 11:352 summersalmostgone:
А до чого тут вік героя тексту? Це ж не вік автора, шановний діалектику)) Чи Ви вірите в переселення душ?
2 Locksmith4
По-перше, “позора” тут ніякого нема, бо в текстах Висоцького, якщо знаєте, існують “різночитання” і “варіянти”. По-друге, Україною могли йти будь-які “солдати”, проте в Харкові співалося саме про “солдатов группы “А”. Або “группы “Центр” - як кому подобається))
7 липня, 2008 о 13:102 summersalmostgone
А мені Ваш коментар нагадав іншу старушку. Каже мені: - Дивний у Вас кіт. Півгодини дивився мені у вічі, і хоч би мигнув! Відповідаю: - Хто ж із Вас дивний? Кіт, який пише, як сам знає, чи старушка, на ім’я summersalmostgone, яка читає його тексти, сама не знаючи нафіга))
7 липня, 2008 о 13:142 summersalmostgone
А мені Ваш коментар нагадав іншу старушку. Каже мені: - Дивний у Вас кіт. Півгодини дивився мені у вічі, і хоч би мигнув! Відповідаю: - Хто ж із Вас дивний? Кіт, який пише, як сам знає, чи старушка, на ім’я summersalmostgone, яка читає його тексти, сама не знаючи нафіга))
7 липня, 2008 о 13:142 Анонимный, ИБТ: Внимательнее, внимательнее читайте - о возрасте я говорил совсем по другому поводу, так сказать, не вам и не касательно лирического героя стаьи.
7 липня, 2008 о 14:29А что касается классической китайской философии - то я имел в виду постулат о том, что “золотой век” остался в прошлом, и человечество все дальше удаляется от него, деградируя)))
Тоді вибачте)) Бо гадав, що красивого двадцатидвухлетнего записали в старушки)) Що ж до філософії, то не знаю, як у Китаї (був лише в Тибеті)), але в Україні її нема - саме лише філософування: від Памфіла Юркевича до Вячеслава Медвідя))
7 липня, 2008 о 15:30ИБТ,во ты такой: милый,добрый и простой,опыт есть уж за плечами, ты красивыми словами излагаешь свой рассказ и стихи рифмуешь враз плавно так и о-очень мило,но……становится тоскливо: “грусть-печаль и все былое”…А когда будет смешное? Вот и друг тебя просил,чтоб слегка развеселил.Я с тобою не тягаюсь ( где уж там!!!),а лишь пытаюсь,чтоб о печали ты забыл,счастлив был и не грустил!
7 липня, 2008 о 19:16P.S.: Ты–ХОРОШИЙ!!!!
Дякую, Ви прям как Аріна Родіоновна! Слов нет, одні вираженія))
7 липня, 2008 о 21:35И все же хотелось бы знать. Эта статья - просто зарисовка из жизни или же автор имел некую скрытую цель? Если имел, то хотелось бы узнать - какую)))
8 липня, 2008 о 11:28Ви, summersalmostgone, повторюєте коронне запитання всіх тутешніх авторів: что сказать-то хотел? Да шо хотів, те й сказав! Натомість Вам скажу: так, автор имел и скрытую цель, (і всіх на світі), але Ви її вже назвали: “просто зарисовка из жизни”. От лише з чиєї?
8 липня, 2008 о 15:00Ну, так это же очень важно в этом конкретном случае))) Ассоциативные рефлексии автора, согласитесь, имеют совершенно другой смысл, чем статья на определенную тематику.
8 липня, 2008 о 16:58о чом ці всі коментарі ??????? люде, як ви не спроможні догнать музу ІБТ, йдіть скачайте собі тепузиків і дивіться по вечорам - там все просто й зрозуміло, на рівні рефлексів.
ІБТ! прогресивна ЄВР-о’ПЕЙС ька громадськість прівєтствує і чекає на продовження
8 липня, 2008 о 17:042 Hammer: Уважаемый, дело не в “догонянии” музы ИБТ, а в сути. Если он пишет для себя - так зачем публикует? А если для читателей - так лично мне хотелось бы понять, что автор хотел мне сказать. Это ведь не кросс-ворд, в котором подсказка портит сам смысл процесса.
8 липня, 2008 о 17:132 summersalmostgone
Може, ІБТ й пише для себе, але ж, будучи опублікованим, будь-який текст уже належить читачу. Я розумію, що, не “ожидая милости от природы” (власної освіти, виховання, догоняння), “взять его - Ваша задача”, але ІБТ - не мічуринець. Тому, аби не підказувати у крос-ворді, він пропонує бук-кросінг: не зміг догнати - передай другому. Hammer’у, наприклад))
8 липня, 2008 о 17:192 ІБТ: Говорят, если автор за минуту не может пояснить суть своего творения трехлетнему ребенку - он шарлатан)))
8 липня, 2008 о 17:29Лично мне ваше эссе скорее понравилось. Однако я не уверен в том, что мое восприятие полностью охватывает то, что пытался сказать автор.
2 summersalmostgone
Не лякайте мене, пжлста, бо про трехлетнего ребенка тут уже лепетав автор на ім’я Бородай. Невже це знову Ви, дядьку? Що ж до Вашої “неохватности”, то згадайте Козьму Пруткова: нельзя объять неІБТное)))
8 липня, 2008 о 17:40Ну, необъятность вашего текста - это преувеличение, имхо. Она из того же разряда, что и смысл, например, “Черного квадрата” Малевича. Даже бессмысленные вещи при достаточно пристальном внимании находят объяснение. Хотя смысла им это не добавляет.
8 липня, 2008 о 17:55А о ребенке - это вообще-то сказал Эйнштейн (хоть и несколько иначе), а не Бородай))
2 summersalmostgone
По-перше, мовлено було, що про ребенка саме ТУТ уже казав Бородай. По-друге, мова не про необъятность текста, а про неІБТность автора, про якого, нагадую, тут:
http://www.proza.com.ua/news/12-07-2005_1_11ae.shtml
http://www.politikhall.com/?page=authors&a_id=14
Ну а по-третє, про все інше нехай Вам тов. Hammer розказує, він уже не трехлетній ребьонок))
8 липня, 2008 о 19:382 summersalmostgone
На це Вам нічого не відповість золота рибка. Бо писал до вечера, а читать нечего. Чи то модератор не пропустив комент із лінками, а чи то автор - турОК. Облом-с((
8 липня, 2008 о 19:45Тогда тот же вопрос к уважаемому Хаммеру))
9 липня, 2008 о 10:392 summersalmostgone
“Давайте, давайте спросим у попугая!”)))
9 липня, 2008 о 12:11