Справа про вбивство на Хрещатику за два метри житлової площі отримала своє продовження. Тепер ще одним її фігурантом стала суддя Умнова, яка винайшла дуже оригінальний спосіб покарати вбивцю…

Володя Бойко колись написав про цю суддю Печерського райсуду Києва таке: “…суддя Умнова, відома мешканцям Києва своєю винятковою правосвідомістю та загостреним вмінням відчувати запахи грошових знаків. Серед юридичної громадськості столиці навіть поширена чутка, що мадам (чи мадемуазель – автор не перевіряв) Умнова може з зав’язаними очима лише по запаху безпомилково відрізнити купюру в 100 доларів від 50-ти доларової банкноти.”За ці слова Умнова нібито збиралася подати на Бойка до суду, але Бойко публічно заявив, що в суді вимагатиме проведення слідчого експерименту – принесе купюри по 50 та 100 баксів, пов’язку на очі, і будь, що буде – якщо Умнова не відрізнить купюри за запахом, значить, він вибачиться, а якщо відрізнить – то які у неї можуть бути претензії?;)

Але це так, лише приказка. Казка – попереду.

Отже, ще 18 червня 2008 року в Пасажі, на Хрещатику, 15 – сталося неймовірне навіть для наших буремних часів вбивство. Дідусь 1934 року народження – Лопато Валентин Миколайович – підозрюється в тому, що зарізав, а потім ще й “відбив” кувалдою труп дідуся 1936 року народження – Ніжинського Георгія Петровича, а також серйозно поранив його друга-ровесника. Про причини цього вбивства можна в деталях дізнатись зі статті по лінку, а також з коментів під статтею.

З дня вбивства пройшло вже більше двох тижнів. Суддя Умнова вирішила, що нема чого Валентину Лопато сидіти в СІЗО, і прийняла рішення відмовити в поданні прокуратури про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Мотивувала Умнова своє рішення тим, що дідусь анітрохи не є небезпечним для суспільства, кишкорізом та кувалдою більше нізащо не махатиме, а також відсутністю будь-яких підстав вважати, що він ухилятиметься від слідства та суду, оскільки… повністю визнав себе винним.

Цей акт нечуваного милосердя (нечуваного – бо прості смертні, винні в крадіжці “умовного мішка дерті”, у Умнової зазвичай отримують санкцію на тримання під вартою без питань) відбувся ще 27 червня – якраз напередодні Дня Конституції, і з того часу про справу… нічого не чути! Достеменно навіть невідомо, чи подано прокуратурою апеляцію на постанову Умнової. Принаймні, станом на зараз, вечір 03-го липня – в Апеляційному суді Києва справи ще немає. Судді, яких я за ці кілька днів вже дістала проханнями “ну, гляньте, чи не надійшла” – сьогодні порадили мені мені спробувати дізнатись з “більш достовірних” джерел, чи дійсно прокуратори щось оскаржили, чи просто “їздять по вухах” довірливим потерпілим. Звичайно, можна було б подзвонити Умновій, але ще не факт, що вона мені скаже правду, та й боюсь не стриматись та наговорити їй багато чого такого, за що мене банять навіть на “Інфопроні”…;)

Що стосується відомства Югочки Луценги, то тут більш-менш цензурних слів теж не вистачає. Саму справу весь цей час до пуття так ніхто і не розслідував, бо вона була витребувана з Печерського РУ ГУ МВС України в місті Києві до УБОЗ УМВС України в місті Києві ще 28 червня “для вивчення”, і по сьогоднішній день ще було невідомо, повернеться вона назад чи залишиться в УБОЗі. Станом на зараз УБОЗ нібито залишає справу собі, і вона вже навіть “розписана” слідчому, з яким я навіть вже поспілкувалася, але він… ще справу не читав!

Питання – НАВІЩО все це робиться?!

Нє, я все розумію. Калиновські у нас їздить зі швидкістю 55 км на годину, всілякі нефедовичі та петросяни “рєшают вапроси с тєрпіламі”, і взагалі їм заважають кочки та бордюри… Але – намагатись “поховати” справу про ТАКЕ вбивство – це вже занадто навіть для наших слідчих та судових органів, які давно вже перетворилися з державного сервісу з розв’язання суперечок між громадянами – на галузь економіки, навіть не тіньової, а наскрізь чорної, яка, між тим, абсолютно легально функціонує, а ментівсько-прокурорсько-суддівські мафіозо – навіть не ховаються.

Потерпілі не можуть нічого вдіяти з усім цим бєспрєдєлом, бо є особами практично безправними з процесуальної точки зору. Санкція – це “мєждусобойчік” прокуратури та суду. Досудове слідство – це парафія слідчого, який може вирішити, що допитувати потерпілих та повідомляти їм про хід справи – зовсім не обов’язково. Суд (якщо до нього доходить) це знову “мєждусобойчік”… “Злодєї” зазвичай домовляються не з потерпілими, а з ментами-прокурорами-судами, бо з потерпілими домовлятись – жодного сенсу. Бо, навіть якщо домовитись з потерпілими, не “змочивши клюва” ментам-прокурорам-судам – справу все одно не закриють. То навіщо платити двічі?

Всі, кому я розповідала про цю справу, питали одне – “хто відпустив діда”? А почувши прізвище Умнової, з розумінням хитали головою…

Далі буде, ага.

Сімейство Лопато

На фото 90-х років зліва направо – дружина Лопато, сам Лопато, якась родичка, вбитий Ніжинський та дві його доньки. Тоді вони ще не намагалися поділити в натурі квартиру на Хрещатику…

Тетяна Монтян

Блог УП

фото звідси

Обговорити статтю на Форумі »»