Ложка дьогтю в Трипільському Колі

Націонал-патріотичні перевертні українського дозвілля

Нещодавно, 28-30 червня, під Києвом вперше пройшов еко-етнічний фестиваль “Трипільське Коло”. За ідею фесту організатори ставлять відновлення національних цінностей, традицій, здоровий спосіб життя без вживання алкоголю та тютюну. Але те, що залишилося не зовсім помітним на події, вважаю за краще викласти на розсуд читачів.

Враження від фестивалю двояке. Грошей на організацію витратили чимало – реклама на білбордах, в метро, на сторінках преси. Фантастична сцена з віртуозними водяними інсталяціями, українські музичні гурти - і все, що зазвичай супроводжує фестивалі. Трошки нагадав “Шешори”, але на відміну від “Шешор”, там справді практично не палили і не пили, публіка була досить цивілізована – приїздили сім’ями, з малечею, багато хто лишався ночувати в наметовому містечку.

Цілий день на території працювали майстерні, класи, школи танців, ярмарок тощо. Люди, вбрані в вишиванки та етнічний одяг, тішили око, в повітрі панувала гармонія, бажання розчинитися в красі та величі природи.

На “Трипільському колі”, це десь за 100 км від Київа, подалі від магазинів та цивілізації, в продажу був лише квас та фруктові напої. Ті, хто звик до вживання алкоголю та тютюну, трохи здивувалися - невже справді нема де купити? Щоправда, в одному з наметів ми все-таки помітили “нелегальне” пиво. Довелося посидіти та попильнувати за продавщицею. Його, наскільки ми зрозуміли, наливали для своїх – поряд за столиком сиділи представники міліції та торговці. На запитання “А чи є у вас пиво?” люди отримували відповідь “Нєт!І нє будєт!” Нам таки вдалося засікти дівчину за розливанням напою, вона одразу з переляку запропонувала налити та нікому не казати… Як це контролювати – насправді проблема, тим більше, якщо за столом сидять люди в погонах, ті самі, що мусять контролювати…

Але це все – дитячі забавки, порівняно із тим, що повсюдно і неконтрольовано з'являється на фестивалях, в магазинах, на мирних зібраннях. Гірше за все те, що туристи такі явища потім пов’язують з ідеєю фестивалю, списуючи все це на задумки організаторів.

Важко було не помітити на фестивалі прояви нацизму, змішаного з ксенофобією. Наприклад, продаються футболки. Придивишся уважніше - і можна помітити серед невинних написів нацистського орла з українською націонал-символікою. Невинні забави?

Серед натовпу, натрапивши на знайомого, почула від нього ще трохи цікавого. Серед майстер-класів він натрапив на кузню.

Коваль вправно виковував підкови на своїй майстерно спорудженій печі, але при цьому жахливо жартував. На питання, з чого зроблений ковальський міх, той відповів: “краще робити це зі шкіри жида, вони з нас знімають три шкури, чому б нам не зняти одну”. Або “на кому краще перевіряти зроблену підкову – на жиді” - і ще багато чого в такому дусі. Знайомий питав в мене, чи це тільки тут таке, чи всюди…

Але кульмінацією стала книжкова розкладка. Серед українських книжок - "Майн Кампф". Ми дістали камеру, щоб сфотографувати розкладку. Як тільки продавець це побачив, спочатку поклав руку на книжку, так, щоб не було видно назви, а при намаганні сфотографувати його почав прикривати обличча, немов би поправляє волосся. Але ми встигли його зняти. Людину ми впізнали, до речі. Як не дивно, цей чоловік активно бере участь в усіх націонал-патріотичних акціях, зазвичай під червоно-чорним прапором.

Заговорили з продавцем, той відмахнувся – “Ну і що?” Знайомий звернувся до міліціянтів, що проходили поруч – ті відповіли: “Ми на такое закрываем глаза”

Сфотографувати книгу таки вдалося. Продавці, судячи з усього, добре розуміли, що продають не журнал “Мурзілка”, а після такої уваги просто сховали книжку під прилавок.

Ніхто не каже про те, що “Майн Кампф” не варто читати, але місце її, мабуть-таки, не на прилавку етно-ярмарки поряд з “українською ендоекологією”.

Звісно, організатори фестивалю ні в чому не винні. Окрім, мабуть, того, що мусили б стежити за тим, що продається. Мабуть, не вистачило рук, тим більше, що цей фест взагалі стартував завдяки участі волонтерів. Адже фінансування від Мінкульту надійшло організаторам за тиждень до події - та й то вдвічі менше коштів, ніж планувалося. Частину грошей мінкультівці перерозподілили на програму Голодомору - кажуть організатори. Це їх не засмучує – за їхніми словами, фестиваль можна організувати на будь-яку суму, було б бажання. “Головне – донести до людей справжні цінності здорового способу життя, історію, культуру, мистецтво, музику, - все, що йде людині на користь. Голими руками створили цей проект – багато хто підтримав, працювали на ідею” – кажуть організатори.

Хочеться зауважити, що через таких перевертнів, як продавці на ярмарку, іноземці часто бачать в українцях - нацистів. Потім вони будуть розповідати про наші фестивалі, на яких відкрито пропагують зовсім не національні цінності, а відкритий нацизм. Виродків – одиниці, але це можна помітити всюди, вони маскуються в вишиванки і говорять про націоналізм і про речі, зовсім не пов’язані ані з традиціями, ані зі справжнім патріотизмом.

Своєю ложкою дьогтю вони паплюжать бочку меду, створену чималими зусиллями людей, яких потім звинуватять в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі.

Це зворотня сторона медалі, так би мовити. Бур'ян, який заносить вітром на молоді паростки - якщо не викорінити його зразу, потім буде все важче і важче…

Марія Лебедєва

фото Дмитра Бондаренка