Черновецький — обміняй Майбах на велосипед!

Після кількох велонаїздів, проведених в Києві, влада знову почне традиційний велоз’їзд. Чиновники будуть замилювати очі та заговорювати зуби — мовляв, пам’ятаємо, зробимо, не забудемо, тільки досить нам нагадувати. А в результаті - “Велонаїзди” доведеться організовувати мало не щотижня. Аби дійсно таки не забули. Адже не так вже й багато потрібно для того, аби зменшити кількість машин на дорозі на користь велосипедистів.

“Їздити на велосипеді по місту — це самогубство” - почув я на першому «Велонаїзді» під стінами МВС. Як дістався до Софіївської площі цей розумний чоловік на велосипеді, особисто для мене лишається загадкою. Адже поки що велосипед навіть не можна возити в громадському транспорті. З метро просто намагаються виставити. У той час як пункт правил проїзду метрополітеном, в якому чітко прописана заборона проїзду в нетверезому стані, геть не виконується — в метрополітені все більше бидла з пляшками в руках. Натомість велосипед — під забороною. Виходить алогічна ситуація — люди, серед яких є і працівники метро, протестують проти спорту та здорового способу життя на користь пияцтва.

Насправді ж нічого не зміниться на дорогах навіть і після облаштування велодоріжок. Культура водіння геть не та. Проводимо паралель з Європою — там завжди велодоріжки та смуги для аварійного транспорту вільні. Але й депутати, до речі, навіть Європарламенту, часто їздять на роботу на велосипеді. У нас пішоходів збивають і на тротуарах — це вже буденна ситуація, коли йдеш по тротуару, а ззаду тебе несеться який-небудь “Лексус” і сигналить, що є сили. В цьому випадку пішоход думає “От роз’їздились”, а водій керується тим, що критично не вистачає місця на дорозі. Звісно ж не вистачає — тому розумні люди і пересідають на велосипеди, а не ганяють по тротуарах. Тому при думці про українські дороги перед очима стоїть відгороджений величезним парканом коловий трек. А для велосипедистів — можна взагалі рити вузькі тунелі, але і тоді є ймовірність, що тоді їх збиватимуть байкери.

Культура водіння просто відпочиває, коли наростає боротьба літрів, кінських сил і габаритів. Як у дитячому садку “пацани” міряються “піськами”, дівчата - “сосками” - так і на дорозі. Коли правила дорожнього руху не діють — працюють правила “габаритів”. Чим більший звір — тим більше прав, за винятком хіба що тролейбусів.

“Україна зміниться, коли люди перестануть купувати речі для понтів, а почнуть купувати для зручності,” - якось сказала моя хороша подруга-фотограф, яка любить подорожувати усією Європою. І це дійсно так.

Одного разу, стоячи на світлофорі, до мене під’їхав в дупу п’яний водій задрипаного “Іжа”, прокричав “велосипедисти — нафіг з дороги” і закрив (точніше, в його випадку — закрутив) вікно — аби я йому не встиг нічого відповісти. І подібним людям навіть не доведеш, що велодоріжки — це не тільки безпека велосипедистів, а й їхня власна. Адже ніхто не хоче сідати за грати через неуважність, а збити велосипедиста може будь-який водій.

Я їжджу на велосипеді на роботу. Маршрут величенький. Втім, виходить набагато швидше, аніж на метро. Я вже не кажу про громадський транспорт, який постійно стоїть в заторах. Тобто, крім того, що це спорт — це ще й швидкість та маневрованість пересування в місті, компактність та дешевизна. І єдине, що стримує багатьох пересідати на велосипед — небезпека. Без проблем поїде Черновецький по велодоріжці на своєму “Майбаху”. Але й тут є вихід — запропонувати міському голові обміняти своє шикарне авто на двоколісного друга. І лише після цього до міського голови може прийти розуміння того, як насправді небезпечно їздити, ходити та й просто жити в Києві.

Богдан Логвиненко

фото звідси

(15 голосів, середня оцінка: 4.53 з 5)

 Loading ...