Авантюра дострокових парламентських виборів 2007 року завжди характеризувалася певною долею сумнівності у плані відповідності до закону. Але прихильники розпуску парламенту доводили, що у цьому конкретному випадку ціль виправдовувала засоби. Тобто – для досягнення справедливості можна трошки переступити через закон з тим, щоб більше цього ніколи і нікому не вдавалося робити.

Але ж відомо: хто вкрав копійку – вкраде і руб. Відтак, любі друзі (с), хочу повідомити вам прекрасну новину. Те невеличке порушення закону було не останнім і потягнуло за собою, можливо, наймасштабніший і наймасовіший злочин в історії українського парламентаризму.

Суть його полягає у тому, що в Україні після виборів 2007 року НЕ ІСНУЄ ніякої коаліції. До таких висновків мене привів виступ народного депутата від НУНС Олеся Донія у прямому ефірі телеканалу ICTV. У запальній суперечці з БЮТівцем Андрієм Портновим Доній відкрив страшну і захоплюючу правду. Вияляється, коаліційну угоду між БЮТ та НУНС підписували лише двоє народних депутатів – голови фракцій. А рядові народні обранці підписували лише згоду на входження до коаліції.

Тепер давайте звернемося до тексту законів. Стаття 83 Конституції України каже, що «засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України». 1 квітня цього року Регламент Верховної Ради визниний Конституційним судом таким, що не відповідає Конституції України, оскільки не є законом. Але парламент натомість ухвалив Тимчасовий Регламент, і продовжує ним керуватися. Згідно з ст. 61 ч. 3 Тимчасового Регламенту Верховної Ради, коаліція формується після проведення депутатськими фракціями консультацій. За результатами проведених консультацій за особистими підписами голів відповідних депутатських фракцій, або за рішенням депутатської фракції одним із заступників голови депутатської фракції, укладається Угода про коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді. Тобто, здається, нічого тут такого немає, Тимошенко з Кириленком підписали угоду – отже, закону дотримано і коаліція у парламенті все ж існує. Але ч. 4 тієї ж ст.61 Тимчасового Регламенту ВР говорить ось що: до коаліційної угоди додаються списки членів депутатських фракцій, що сформували коаліцію, з особистими підписами народних депутатів. Списки членів депутатських фракцій є невід’ємною складовою коаліційної угоди.

Висновок – простий, як «колумбове яйце». Оскільки списки членів фракції є обов’язковим додатком до коаліційної угоди, але їх немає, - отже, коаліційна угода не є дійсною, бо суперечить регламенту Верховної Ради. Але ж якщо нема коаліційної угоди – виходить, нема не тільки затверджених засад роботи коаліції, а і її самої просто не існує. Бо коаліція вважається сформованою з моменту офіційного оголошення про це головуючим на пленарному засіданні на підставі поданої до апарату Верховної Ради коаліційної угоди.
Отож ми стали свідками найбільшого в історії України (а можливо – і всього світу) політичного ідіотизму. Півроку у парламенті працює і приймає закони коаліція, якої немає. Немає, бо її члени так поспішали допастися до корита, що навіть забулися дотриматися формальних вимог закону.

Звісно, можна посилатися на вже згадане тут рішення Конституційного Суду, згідно з яким Регламент не відповідає Конституції. Однак тут є два важливі нюанси. По-перше, до ухвалення КС свого рішення Регламент був дійсним - і на момент формування коаліції теж. А по-друге - Конституційний суд сам працює за своїм регламентом, що теж не є законом. Отже, маємо правову колізію, коли КС сам визнав, що працює на основі документів, що не відповідають Конституції. Але це тема для іншої статті, ми ж повертаємося до наших воістину баранів.

Які ж наслідки може мати для України загалом і для нашого політикуму зокрема описана тут ситуація з парламентською коаліцією? Якщо коаліції не існує, значить немає жодних законних підстав для роботи самого парламенту. Адже усі терміни формування коаліції після виборів 2007 року давно вже минули. Нагадаю, перше засідання Верховної Ради шостого скликання відбулося 23 листопада 2007 року. Отож до 23 грудня, згідно закону, у парламенті мала виникнути коаліція депутатських фракцій. Оскільки цього не сталося – Раду мали б розпустити. Отже, усі її рішення від 23 грудня і до сьогодні є недійсними. Серед них – доленосні для держави рішення, як, наприклад, Закон про державний бюджет та рішення про призначення уряду.

Парламент затвердив склад Кабінету Міністрів Тимошенко 18 грудня. Однак, вже менше ніж за тиждень минув граничний термін формування коаліції, і уряд мав іти у відставку. Отже, через недбалість та юридичну неосвіченість наших політиків ми зараз маємо уряд, який не має права працювати. Відповідно, усі його рішення – незаконні, у тому числі і видача компенсацій за вкладами Ощадбанку СРСР, і підвищення соціальних виплат, і «газові угоди» з Росією і багато-багато іншого.

Окремо варто звернути увагу на те, що депутати і члени уряду ось вже півроку як незаконно користуються усіма передбаченими законом пільгами, отримують зарплатню (і немаленьку), їздять на авто та літають за державний кошт. Вони отримують квартири, відпустки, безкоштовне медичне обслуговування і так далі. Але не мають права на це, бо це – незаконно.

Вони порушують закон, а отже – є злочинцями. І мають понести відповідальність. Це, можливо, наймасовіший злочин за участю вищих посадових осіб держави, який тільки бачив світ. І його причиною стали нахабство, цинізм та жадібність тих, кого у нас прийнято називати «народними обранцями».

Але почалося це все не з них. Бо ігнорування законності в угоду абстрактної справедливості почалося ще раніше – під час третього туру президентських виборів 2004 року. Потім ця тенденція продовжилася під час розпуску парламенту 2007 року. Отож президент Віктор Ющенко хоч і може розпустити діючий (незаконно) парламент у будь-який момент, все ж повинен відповідати за руйнування законодавчої системи України разом із цими депутатами.

Олексій Бик

фото звідси

Обговорити статтю на Форумі »»