Круглий стіл Київського медіа холдингу “Розширення культурного простору Києва шляхом розбудови муніципальних художніх інституцій” проходив у дружній невимушеній атмосфері білої зали Київської мерії. Зібрана творча громадськість, урочисто названа одним київським галеристом і куратором “умом художественной мысли Киева”, одразу дістала чіткий і недвозначний меседж від господаря зустрічі Казбека Бектурсунова. Мовляв, “ми – в жодному разі не київська влада й не маємо стосунку ні до чого, окрім художнього життя”.

Це не перша зустріч КМХ в особі радника мера і посутнього голови холдингу Бектурсунова з галеристами Києва і, судячи з усього, не остання. В результаті нещодавніх виборів київська влада дістала черговий, хоч і обмежений в часі, карт бланш. Він, утім, не гарантує ані спокою, ані довіри з боку мешканців. Тож самий час ще підналягти на піар, який завжди був сильною стороною команди Черновецького.

Звісно, мистецтво в українському суспільстві – далеко не найпростіший спосіб промоції. Особливо ж - порівняно із тимчасовими соціальними програмами для найзлиденніших. Однак саме через мистецькі програми можна достукатись до тих прошарків суспільства, яких ані пайками, ані грошовою допомогою, ані оновленням автобусного парку не купити. І не просто достукатись, а ще й зробити своїми спільниками, подразнивши грішми і створивши для них видимість активного впливу на культурне життя столиці.

Тож, коли Бектурсунов каже, що “в Києві культурної політики не було, а ми її створюємо, хоч якусь”, - він трохи кривить душею. Не якусь, а дуже мудру і далекоглядну. Київська влада руками своїх радників сьогодні вдало зловила момент. Вона користається з наслідків загальноукраїнської культурної політики. Наразі мистецька громадськість позбавлена чесних, відкритих і зрозумілих процедур отримання, зокрема, фінансової підтримки від національних і муніципальних джерел та впливу на формування культурної політики на будь-якому рівні. А отже, її можна зловити на банального зеленого “живця”.

А коли можна – чому б цього не робити. “Живцем” у випадку КМХ став спочатку конкурс художніх проектів, про який ішлося на минулому круглому столі наприкінці 2007 року, а тепер – муніципальна галерея “Лавра”. Це близько 700 кв.м. площі та 8 га прилеглої території на Печерську, поруч із Києво-Печерською Лаврою і навпроти Мистецького арсеналу. Обсяги площі (цитовані за словами щойно призначеної директорки “Лаври” Аїди Джангірової, колишньої піар-директорки КМХ, сестри Казбека Бектурсунова і дружини іншого активного діяча київського медіа-життя Дмитра Джангірова (згідно з інформацією “Телекритики”)) та сусідство з Мистецьким арсеналом мимоволі підсовує паралелі та асоціації…

І ось - можливості озвучені. Причому, виражені ці можливості у квадратних метрах площі. Після цього всі кокетливі намагання Бектурсунова розширити дискусію від проблем і можливостей самої лише “Лаври” до заявленого “Розширення культурного простору Києва шляхом розбудови муніципальних художніх інституцій” потонули у хвилях чи не одностайного захоплення ідеєю залучити “мистецьку громадськість” Києва до розбудови майбутнього центру художнього життя столиці, який має почати функціонувати в новій якості… вже з 1 вересня цього року.

Муніципальній галереї “Лавра” на користь підуть чи не будь-які перетворення. Православні виставки, ярмарки меду, килимів та українських самоцвітів радше пасують виставковому центру, а не муніципальній галереї, підтримуваній з бюджету. Під цим кутом зору прагнення КМХ в особі Бектурсунова і Джангірової перетворити “Лавру” на центр художнього життя Києва заслуговує на цілковите схвалення. Але не тільки, адже, на жаль, викликає ще й чимало запитань:

Чому питання реформатування “Лаври” постало тільки сьогодні? Чому раніше нікого не цікавило, як витрачаються бюджетні гроші, виділені на її підтримку? І про який бюджет ідеться, якщо зараз навколо неї такі бурхливі процеси?

Чому долею “Лаври” опікується Київський медіа холдинг, який, згадаймо, “в жодному разі не київська влада”? Причому, опікується такою мірою, що фактично перебирає на себе функції міського управління культури, представників якого, до слова, на круглому столі не було. Більше того, Казбек Бектурсунов особисто гарантує виконання всіх своїх обіцянок – а результати обговорення на круглому столі оформились саме як обіцянки.

Чому рішення створити громадську раду при галереї “Лавра” та при КМДА взагалі формулюється як персональна обіцянка радника мера і підкріплюється аргументами на кшталт “я слово тримаю, ви же знаєте”?

Які повноваження і реальні важелі впливу матиме подібний орган? Наскільки легітимними будуть його рішення? І – чи не найцікавіше – як його члени даватимуть собі раду з конфліктом інтересів? Адже коли членами такої ради стають всі ключові гравці художнього поля столиці, то, перепрошую, чи є в “Лаври” хоч якийсь шанс не перетворитися на своєрідний довготривалий варіант “Арт-Києва” (як це сталося з художньою частиною Гоголь-фесту)?

І чому, коли зайшлося про перетворення “Лаври” на культурний центр, до столу і до ради не запрошують представників з-поза галерейних кіл?

Жодне з цих чи інших можливих питань на круглому столі так і не прозвучало (чи тому, що якось дуже різко збіг час після того, як учасники одностайно прийшли до правильного рішення, чи тому, що ті, хто хотів їх поставити, сиділи надто далеко від модератора).

Однак, з огляду на попередні практики активізації художнього життя від КМХ – про які неодноразово згадував під час круглого столу Бектурсунов, - відповідь на останнє питання виглядає до болю примітивною і дає ключ до інших, геть не риторичних питань.

“Громадська рада” – це гарна наліпка на банці з павуками, котрі дбатимуть передовсім про власні інтереси й максимальне використання ситуації на свою користь, водночас, невсипним оком пильнуючи сусідів. І гарна легітимація для освоєння коштів під “художнє життя”.

Це початок створення системи “стримувань і противаг”, котра тримається на фінансових перспективах і ненав’язливому шантажі. Адже, як це було з минулорічним конкурсом проектів, хто не грає за нав’язаними правилами, того викреслюють – через “на диво слабкий проект” (оцінений ким? Як? За якими критеріями?). А хто забуває, як тримається слово, тому публічно нагадують, чому він(вона) і досі має своє галерейне приміщення в центрі міста за пільговими ставками оренди і хто саме минулого року за руку привів чиновників на Андріївський узвіз-вул. Богдана Хмельницького-деінде (потрібне підкреслити), коли погані райради (”Сам із жахом дізнався, що вони геть не підпорядковуються центру!”) виставили ті приміщення на аукціони.

Після чого геть не причетний до влади Київський медіа холдинг зможе з гордістю і легким серцем сказати - МИ. Як вже сказали: Ми придумали і провели Перший київський міжнародний книжковий ярмарок; Ми видали книжку “100 тисяч слів про любов”; Ми організували виставку в галереї “Колекція”.

І буде правий, адже в цих і не тільки цих проектах в нього немає партнерів чи співорганізаторів, чи, може, навіть ініціаторів. Є тільки підрядники, куплені виконавці.

У цьому сенсі круглий стіл із галеристами – це своєрідний тест драйв, прикидка ціни питання. Так, на жаль, сьогодні художнє середовище до цього надається якнайкраще. Але це тільки початок. Хто наступний?

Катерина Ботанова

фото звідси

Обговорити статтю на Форумі »»