Справедливість – я…

Юля Тимошенко залишається вірною своїм принципам навіть попри невдачі, які переслідують її останнім часом. Серед цих принципів найголовніший «справедливість - Я, і за неї варто боротися». Відповідно, коли справедливість, як її розуміє Тимошенко, вступає у конфлікт із законністю – остання мусить померти. Бо що таке закон у порівнянні з красою, розумом та популярністю Юлії Володимирівни?

Очевидно, така доля спіткає і рішення Конституційного суду від 22 травня, яким КС визнав неконституційними деякі норми закону про державний бюджет на 2008 рік, що звужують чи ліквідують пільги та соціальні гарантії для громадян України. Про це «Інфопорн» писав учора. Це рішення суперечить нинішнім інтересам Тимошенко, а тому воно, зрозуміло, не має права на існування. Хоча ще рік тому аналогічне рішення КС вона називала перемогою.

Але часи змінилися, і змінилася позиція, з якої Юля Володимирівна розглядає соціальну справедливість. І це вже, до речі, вдруге. Якщо влітку 2007 року вона називала практику скасування соціальних законів через держбюджет «антисоціальною», то з поверненням на посаду прем’єра сама одразу ж вдалася до такого прийомчику – коли ухвалювали бюджет-2008. Зараз ситуація повторюється, але не тому, що відбулися якісь зміни – навпаки, через те, що жодних змін не відбулося. Минулорічне рішення Конституційного суду так ніхто і не виконує, отож він мусить ухвалювати його вдруге - що і сталося 22 травня. Очевидне безглуздя такого стану речей навіть не потребує пояснень чи коментарів. Бо Конституційний суд – це найвища судова інстанція, і його рішення не підлягають оскарженню та є обов’язковими до виконання. Тому голова КС Андрій Стрижак абсолютно доречно порадив Тимошенко виконувати рішення суду, а не коментувати його.

Але, як я вже казав, Тимошенко мислить зовсім інакше, і закони, в тому числі і логіки, тут безсилі. «Хочу, щоб ви знали, яка брудна і безпрецедентна боротьба на знищення ведеться з урядом, і Конституційний Суд, який представляє сьогодні політичні сили, на жаль, ухвалює замовлені політичні рішення. У Конституційному Суді об’єдналися ті люди, які представляють Президента країни і Партію регіонів. Практично, там спрацювала широка коаліція», - заявила вона, коментуючи рішення КС. І з нею не можна не погодитися. Таки справді, Конституційний суд давно дискредитований політиками усіх без винятку мастей, в тому числі і завдяки зусиллям Юлії Володимирівни. Тепер вона розцінює рішення Конституційного суду як загрозу бюджету, зокрема видаткової його частини. Це теж щира правда, адже необхідність додатково викласти 129 млрд. грн. за загальних видатків у 232,372 млрд. грн. – з таким, як кажуть, не живуть. Але найголовніше питання – хто ж винен?

Відповідь на нього слід шукати у передвиборчих обіцянках усіх без винятку політичних сил, що пройшли до парламенту. Напередодні дострокових виборів усі вони, як один, малювали перед очима завороженого електорату захоплюючі картини всенародного щастя та благоденства, які спіткають українців одразу ж, як ті правильно проголосують за обіцяльників. У прагненні переплюнути одне одного у щедрості за рахунок бюджету (а значить і за рахунок платників податків), вони обіцяли золоті гори. Бо бути щедрим за рахунок інших дуже легко. Це все дуже нагадує давню «розводку»: дай мені сто гривень, і я навчу тебе, як «розводити» лохів… І Юлія Володимирівна не відставала від своїх конкурентів. Підвищення допомоги при народженні дитини, виплати компенсацій вкладникам Ощадбанку – цих двох пунктів було б досить, аби поховати наш і без того хирлявий держбюджет. Бо хоч турбота про демографічну ситуацію і потрібна, все ж одних обіцянок, і навіть прагнень, тут замало – потрібно ще придумати, звідки брати на це гроші. Відверто кажучи, такий план у Тимошенко був – доходи від приватизації державних підприємств могли частково покрити заплановані витрати. Щоправда, це дуже нагадувало спробу зарізати курку, яка несе золоті яйця, аби добряче пообідати. Однак президент уперся рогом, і Одеський припортовий завод та «Укртелеком» так і не були продані, і не тільки вони. Отож грошей, зрозуміло, немає.

Відтак Тимошенко стала заручницею своїх же обіцянок. Звісно, приймали їх усі разом, усім парламентом – хтось здуру, а хтось заради «западла» для уряду. Але відповідальність за все лежатиме лише на Юлії Володимирівні. І нічиєї вини, окрім її власної, тут нема. Бо коли ти обіцяєш золоті гори, мусиш пам’ятати: люди схильні вірити у казки. Тому надалі обов’язково постане вибір: або взятися виконувати апріорі нездійсненні обіцянки, або постати перед усіма брехуном. І те, і інше для політика, який претендує на все державний масштаб популярності, смертельно. Тому Тимошенко, яка по самісінькі зябра замішана у цій давній і всезагальній популістській авантюрі, так нервово намагається перекласти відповідальність з себе на інших. Звідси народжуються усілякі змови, про які вона говорить. І хоча змова проти Юлії Володимирівни, швидше за все, була, Тимошенко у ній винна анітрохи не менше, аніж безпосередні учасники…

Олексій Бик

картінка lj sabeloff

(9 голосів, середня оцінка: 4.89 з 5)

 Loading ...