Еволюція, деградація чи проституція?

Вы сегодня кидаете страну в трагедию, голосуя за незаконный роспуск парламента. Цена этой трагедии - положить страну к ногам Тимошенко. Тимошенко, Турчинов, Балога, Гелетей, Пукшин – вот это все люди, которые сегодня управляют всем, что творится. И я сожалею, что Президент страны идет на поводу вот этой клики из 5 человек.

Стенограма засідання Верховної Ради, 25 травня 2007. В.Цушко

Одразу скажу, що мова у цій статті піде не про Василя Цушка. Наведена у епіграфі його заява важлива, але, швидше, у сенсі викривальному – як чітке окреслення кола відповідальних за ситуацію осіб. При цьому набагато важливіша дата, коли вона була зроблена – рік тому. Бо якраз там лежить точка відліку того, що відбувається у нашій політиці зараз.

Події весни 2007 року пам’ятають, напевно, усі. Короткий виклад їх суті зводиться до того, що, внаслідок протистояння між президентом і правлячою коаліцією, глава держави розпустив парламент. Цей «розпуск» тривав кілька місяців і ознаменувався безпрецедентним за своїм масштабом руйнуванням правових засад діяльності усіх гілок влади. Щоправда, навряд чи хоча б одну зі сторін конфлікту це цікавило, адже йшлося про речі ближчі до пуза – владу і гроші, які можна було отримати або втратити внаслідок перевиборів.

Як і в кожній ситуації, тут були ті, кому вона вигідна, і ті, хто хотів би її уникнути. До перших належали Ющенко та Тимошенко, незадоволені прольотом мимо влади через зраду Мороза у 2006 році, а до других – усі інші.

«Я переконаний у юридичній правоті і політичній необхідності такого рішення. Переконаний, що це рішення розуміє українське суспільство, розуміють відповідальні українські політики, розуміє народ. Отже вибори будуть», - причитав з телевізора Віктор Ющенко у 2007 році. Тимошенко теж вважала перевибори Верховної Ради справою корисною і богоугодною, спрямованою лишень на благо народу. «Ми вважаємо, що достроковi вибори – це демократична процедура, через яку проходили майже всi країни, знають, що це. Таке передбачено Конституцiями багатьох країн – достроковi вибори - i я не бачу в цьому нічого екстраординарного, крім здобуття стабільності», - казала вона «Голосу Америки».

Тоді Ющенко та Тимошенко грали разом, бо їхні інтереси збігалися. Але було б наївним вважати, що ці інтереси стосувалися нас з вами. Власне, у наведеній тут заяві Цушка саме про це і йдеться, щоправда, згадано трохи більше персонажів. Але навряд чи комусь всерйоз спаде на думку вважати Пукшина та Гелетея незалежними від президента державними діячами чи політиками. Те саме стосується і Турчинова, який може скільки завгодно вдавати з себе бозна яке цабе, але протів Юлі нєту дулі. Окрема ситуація – Балога, бо сьогодні (та й у 2007 році) не зовсім зрозуміло, хто ким керує: чи президент головою своєї канцелярії, чи навпаки. Собака крутить хвостом чи хвіст собакою?

Але повернемося до наших головних баранів. Сьогодні Вітя і Юля вже не разом. Точніше, вони ще ділять одне ліжечко і вкриваються однією на двох ковдрою, але вже кожен тягне її на себе з усе зростаючою силою. У державі лютує криза влади, у порівнянні з якою 2007 рік блідне і нєрвно курить у коридорі. Дійові особи – ті ж самі, от тільки змінилися декорації та костюми. Мова йде перш за все про «захист Конституції», яким прикривалися у 2007 році Ющенко і Тимошенко. Сьогодні політична доцільність змінилася і вчорашні захисники із завзяттям, гідним кращого застосування, крають нещасну Конституцію кожен на власний розсуд. Але вже відверто і не ховаючись, з демонстративним прагненням перекроїти її згідно зі своїми політичними інтересами. Президент пропонує надати йому повноваження, яких не було і в Кучми, а прем’єр взагалі мріє про декоративного президента.

Змінилося ставлення Юлі з Вітею і до питання дострокових виборів. Найбільш це помітно по президентові. Він, відчуваючи наближення неминучої розв’язки цього спектаклю, кардинально змінив думку щодо цього питання. «Я розумію, що сьогодні дуже актуальною серед певних політичних сил в тому числі більшості стало питання проведення дострокових парламентських виборів, на що я хочу сказати категорично ні!», - обурено гукає Ющенко. На його думку, Україні потрібен спокій. Але це називається подвійними стандартами. Бо у 2007 році він разом з Тимошенко, турбуючись про власну політичну вигоду, на «спокій» легко і невимушено поклав. А сьогодні, небезпідставно підозрюючи свою партнерку по коаліційному ліжку у шлюбній зраді, він так боїться втратити місце у коаліції з Юлею (а після виборів, можливо, і у парламенті), що готовий кістьми лягти на захист народного спокою, повторюючи, як мантру, слова ворожих йому «регіоналів» зразка 2007 року.

Зате Тимошенко за рік навіть набула апетиту до цієї страви. Вона добилася дострокових виборів до Київради та мера столиці, а також не виключає дострокових президентських та парламентських виборів. У цьому, треба визнати, вона виявляє хоч якусь послідовність, яка, однак, працює лише доти, доки «не доведено протилежне». Адже досі обставини складалися так, що вибори були і залишаються вигідними для лідера БЮТ. Але зі зміною обставин погляди людини теж можуть легко змінюватися. Це називається «політичною мімікрією», і вона характерна для усіх без винятку українських вождів та вожденят.

Що ж ми маємо нагоду спостерігати? Політичну еволюцію, деградацію чи – проституцію? Відповідь нехай кожен дасть собі сам.

…Наші лідери – це клініка. Банкова і Грушевського – це філіали «Павлівки». Мені, як оптимісту, лишається вірити тільки у це. Бо у такому випадку ще живе надія, що їх можна усіх разом пов’язати і зачинити. Бо якщо вони не божевільні - то вже точно цинічні і безпринципні шахраї та симулянти, здатні змінювати погляди на протилежні в залежності від кон’юктури та пристосовуватись до обставин. А тоді, як казала одна коняка з анекдоту, нам, ковбой, точно хана…

Олексій Бик

малюнок звідси