Мандри й міжнародна політика

Як мандрувати, якщо мандрувати хочеться, а грошей мало? Ну звичайно, по-дикому: автостопом, “фантомасами”, місцевими автобусами і без детальних попередніх планів. Тут завжди вступає в силу обернена пропорція між часом і грішми (чим менше часу, тим дорожча дорога). Але що значно цікавіше - вступають в силу непередбачувані чи непередбачені обставини. І подорож перетворюється на пригоду.

***

У нас двох часу було небагато, та й особливого бажання повністю покластися на автостоп цього разу не було. Але ми таки думали проїхати до Грузії по землі й лише потім податися, якщо захочеться, навколо Чорного моря. Але не вийшло.
Поїзд від Києва довозить тебе до самого Адлера - на кордоні Росії й Абхазії. Цим шляхом користуються безліч небагатих мандрівників і туристів - власне, я й сам їздив ним кілька років тому і без проблем потрапив до Абхазії. Але тепер склалося по іншому.
Ми доїхали маршруткою до р. Псоу й офіційно виїхали з Росії. Залишається пішки перейти річку й потрапити до Абхазії. Цікаво, що там жодних печаток у паспорті ніхто не ставить, оскільки офіційно країну, наскільки мені відомо, не визнає ніхто. Втім, це не заважає їй існувати де-факто.
Зокрема, й не пускати на свою територію тих, кого пускати не хочеться.
- Куди їдете?
- В Очамчирі, і потім у Грузію.
- Що-о? Ви що, зовсім новини не дивитесь?
Взагалі-то не дивимось, але це справа інша. Звісно, ми чули про чергове напруження стосунків між Грузією й Абхазією, проте не думали, що це якось стосується громадян третіх країн. Але абхазці думали по-іншому.
- А ось ваш президент підтримує Грузію.
- А нам що до того, кого підтримує наш президент?
- Ну, він же ваш представник, ви його обирали.
Звісно, довго сперечатися з прикордонниками сенсу нема. Лише доти, поки це розважає. Тобто хвилини три. Словом, ми ще спробували запитати, чи можемо ми тоді “просто побути” в Абхазії, але звісно, ні: по-перше, “я вам уже не вірю”, а по-друге, ми ж із ворожої країни.
Власне, я навіть не засмутився. Просто цікаво було. Втім, довелося повтикати на Кавказ з моста, перейти річку назад і вже через півгодини в’їхати назад до Росії.
А якщо так, їхати треба далі - й увесь прикол мандрів без планів у тому, що ти створюєш плани на ходу. Ми вирішили повертатися до Сочі, шукаючи обхідних шляхів.
Як виявилося, вони таки є. Вже на той самий день було заплановано відплиття парому до Туреччини. Власне кажучи, є навіть “ракети” до Батумі - тобто на територію Грузії. Але раз уже так склалося, ми вирішили змінити плани й Грузію відкласти на наступну мандрівку. Ми взяли найдешевші, палубні квитки без кают.
Але паром того самого дня не йшов. Відплиття перенесли на ранок. Коли ж ми нарешті сідали на нього, то російський прикордонник згадав нам незлим тихим словом:
- Таааак, а что ви дєлалі в Абхазіі?
Кажу ж, відміток невизнана республіка не ставить, тож за паспортами незрозуміло, потрапили ми в Апсни чи ні.
На паромі разом із нами опинилися: пара автостопщиків з Одеси, які їхали до Сирії й теж не змогли потрапити до Туреччини по землі. Крім того, двоє польських мотоциклістів, які так само обламалися проїхати своїм ходом до Ірану. Ну і грузини. Квитки на згадану вище “ракету” Сочі-Батумі розкуплені на три тижні наперед - тому люди, що їдуть кількасот кілометрів з Росії до Грузії, сідають на корабель до Туреччини, й потім лише повертаються назад.
Отака хоботня з цією міжнародною політикою для тих, хто мандрує.

Артем Чапай

Далі буде: “Курдистан” як слово-табу та Бюджетна Туреччина

Тож прощавайте, прикордонники - бажаю вам, щоб вас було поменше:



Ми їдемо з цього порту далі:



Й сидітимемо на палубі з вертолітним майданчиком цілу дорогу:



А на Кавказ дивитимемося цього разу лише з відстані, з моря:

Зате я вперше в житті побуваю у відкритому морі:

І нас супроводжуватиме стадо дельфінів:

Які підпливатимуть прямо під ніс корабля:

(3 голосів, середня оцінка: 5 з 5)

 Loading ...