Горький бальзам, или сумерки Балтийского Таиланда
Андрій Манчук // 23 квітня 2008
Рига вечерняя
Взлетая из рижского аэропорта, самолет красиво проходит над пляжами Юрмалы – так, что видны буруны и отмели в мелком море, окантованном темной лентой сосновой рощи. Юрмала, «взморье» – несколько дачных поселков на дюнах, отделенные от города лагунным руслом реки Лиелупе. Мы затемно приехали в Майори, где жил и умер поэт Янис Райнис, и я отправился бродить по пустынной улице Йомас. Всенощные огни ее фонарей отражались в витринах алкогольных бутиков с рижским бальзамом, лавок с янтарной дребеденью, и ресторанчиков, где догуливали подвыпившие шведы, а у дверей просили милостыню старушки. Мелкий дождь контрапунктом выбивал в памяти «Далекие аккорды синего вечера» Райниса, написанные им в вятской ссылке. Юрмала, с ее почти европейским колоритом, магнитом притягивала к себе советских буржуа – осторожную номенклатуру, втихую завидовавшую миллионерам «загнивающего Запада», и эстрадных шоумэнов из их культурной обслуги. Именно здесь открылось первое в СССР казино, где, под присмотром гэбистов, поигрывали по маленькому всевозможные лауреаты и заслуженные артисты, вместе с теневыми богачами Корейко – кооператорами и «цеховиками». Именно здесь оформилось явление современной русскоязычной попсы, которой до сих пор кормят по телевизору массы постсоветских обывателей – нередко прямыми трансляциями из знаменитого концертного зала в Дзинтари.
Эта публика и сегодня по старинке заезжает в Юрмалу, но давно предпочитает ей средиземноморские и тропические курорты, а потому Взморье переживает не лучшие времена. Его старинные, окруженные соснами особняки из дерева и камня стоят заброшенными через один дом – на них нет покупателей, которые бы выложили миллион долларов за участок земли. Спустившись с гряды дюн, чтобы окунуться в прохладное море, я наткнулся на пустующее здание необычной авангардистской архитектуры, с будкой охранника – некогда здесь помещался партийный горком. Возле него, в кабаке, развлекалась прибывшая из города рижская молодежь во главе с быстроглазым дилером, который сначала справился, прибыл ли я из Москвы, а потом без обиняков предложил «девочек» и амфетамины.
В начале нового, двадцать первого века Европа засматривалась скандальным фильмом шведского документалиста Пола Холандера с говорящим названием «Buy Bye Beauty». Она открывается диалогом режиссера с рижским таксистом, который предлагает на выбор туристу портфолио голых подростков обоего пола. Затем автор фильма снимает – в прямом и переносном смысле этого слова – работницу филиала шведского предприятия, которая подрабатывает на панели, бесплатно обслуживая полицейских. После чего режиссер фиксирует свой половой акт с другой юной рижанкой – прямо на глазах у ее жениха. Потом этот парень расскажет прессе, что они с подругой согласились на съемки из желания заработать на ремонт взятой напрокат машины.
«Я делаю с этой девчонкой то, что Швеция делает с Латвией», – говорит в камеру Холандер, потребовавший «привлечь к уголовной ответственности шведских бизнесменов, которые платят своим рабочим в Латвии нищенское жалование». Согласно его данным, европейские бизнесмены отхватили себе 70% от латвийского экономического пирога с острой подливой секс-бизнеса, занявшего место разоренной импортом промышленности. Издание «Бизнес & Балтия» писало, что в год Ригу посещает около 200-300 тысяч секс-туристов, и попутно представило не менее впечатляющие цифры доходов от производства порнографии, фактически легализованного на территории Латвии.
«Мы стали приобретать имидж европейского Бангкока. Низкий доход – вот стимул для занятий проституцией. За те деньги, которые одна женщина может заработать за час, проведенный с туристом, другая должна просидеть две недели за кассой в супермаркете», – честно заявила журналисту Frankfurter Rundschau сотрудница городской администрации Риги. Журналистка Инге Берзини, исследовавшая социологию латвийской проституции, подтверждает, что работницы секс-бизнеса одновременно заняты «в магазинах в качестве продавщиц, операторами бензоколонок или просто учатся». Страна, которая отменила празднование 8 марта, просто не оставила этим женщинам никакого иного выхода.
Прошлым июлем в Риге стартовала кампания «Стоп секс-туризм!», а эта табуизированная тема получила широкую общественную огласку. Показывая нам рисунок голого мальчика с афиши местной оперы, гид упомянул, что накануне пресса заподозрила в нем скрытую рекламу педофилии. Однако, рижских проституток стало меньше лишь потому, что многие из них покинули Латвию с вступлением в шенгенскую зону, переехав работать в более денежные места – в числе значительной части местной молодежи. А в начале апреля в Бельгии презентовали очередной фильм о Риге, как о столице европейского секс-туризма – причем, сама Латвия честно характеризуется в нем как «бедная страна с красивой архитектурой».
Мы ночевали в рижском отеле, где до войны размещался особняк знаменитой Эмилии Беньямин, издательницы крупнейших латвийских газет эпохи диктатуры Карлиса Ульманиса. По иронии судьбы, меня поселили в будуаре этой особы, известной своей скупостью, самодурством и невероятным влиянием на политику довоенной Латвии. Она меняла министров, травила неугодного ей тенора, отказавшегося петь у нее дома, а при недавнем ремонте из стен особняка извлекли бутылку с лаконичной надписью «Эмилия – свинья». Очевидно, ее оставили недовольные зарплатой строители. Судьба роковой дамы, закончившей жизнь в сибирской ссылке, весьма поучительна. После советизации Латвии ее не брали на работу даже собственные редактора, согласившиеся сотрудничать с новым режимом, который передал особняк Союзу писателей, скульпторов и художников. Позднее здесь размещался штаб Народного фронта, а в 1991 году здание досталось наследникам Беньяминов, и по иронии судьбы, оказалось проданным в руки иностранцев – чем возмущаются сегодня все те же латвийские патриоты.
Туманные сумерки Риги напоминают о давнем времени, когда поэт Янис Райнис со своей сестрой Дорой – будущей женой большевика Петра Стучки – отправился в Цюрих, на конгресс Второго Интернационала. Август Бебель вручил ему там марксистскую литературу и чемодан с двойным дном, чтобы перевезти ее в Ригу. «Из моего чемодана выросло социалистическое движение латышей», – шутил самый канонизированный поэт современной Латвии, воспевший «Великую крестьянскую войну латышей» – революцию 1905 года, – когда повстанческие отряды социал-демократов сожгли свыше четырехсот баронских замков. «Райнис среди поэтов по-своему стоит Ленина среди политиков и революционеров», – утверждал Стучка. «Идет решающая битва между капитализмом и социализмом, я могу быть только на стороне социализма», – отвечал на нападки критиков сам поэт. И его стихи, такие актуальные для страны, чьи горькие проблемы во всем похожи на социальные беды России и Украины, до сих пор пробиваются сквозь туман Балтийского Таиланда.
Я могу тоской по солнцу мучить,
Разжигать в груди горенье гнева,
Бередить немолкнущие боли,
Чтобы вы сопротивлялись ночи
И не верили господству мрака.
Андрей Манчук
фото отсюда
Обговорити статтю на Форумі »»
(3 голосів, середня оцінка: 4.33 з 5)
Loading ...
Вони безрукі, безногі чи безголові? Якщо ні, то чому б їм самим не шукати інших виходів? Держава - то “велика мама”, яка має платити за всіх?
23 квітня, 2008 о 10:102 akhavr: Во-во. І дійсно - який ще може бути у жінки вихід, крім як трахатись за бабло?
23 квітня, 2008 о 10:33Тетяна Монтян:
Займатись цим із-за і задля палких почуттів?
/me згадує натовпи успішних жінок, яких знає особисто… Чомусь всі вони аж ніяк не розраховували ні на яку допомогу з боку держави.
23 квітня, 2008 о 10:43Нам до життєвого рівня Латвії ще як до Москви рачки, а стаття просто брудний замовний пасквіль!
23 квітня, 2008 о 10:45Шановний Бакс Бані, автор залюбки візьме у вас брудні кремльовські гроші за цей замовний пасквіль.
Сподіваюсь, ви хоча б не такий скупий, як дурний.
23 квітня, 2008 о 10:50Спасибо, посмеялся от души.
Манчук, вы к доктору не пробовали?
У него таблеточки есть, галоперидол называется - они купируют галлюцинаторный синдром.
Даже патологическим левакам, представьте, помогает!
23 квітня, 2008 о 11:212 akhavr: а ви самі вбачаєте бодай якийсь один спосіб для жінки заробляти гроші (такі шоб жити, а не виживати) ??? варіанти? тільки зважайте на те, шо у більшості наших жінок НЕМАЄ (!) мінімального стартового капіталу для ведення власного бізнесу і немає зв’язків у податковій для того, шоб та не вбила той бізнес на корню, якшо той вже якось спромігся статонути…
23 квітня, 2008 о 11:22Пане роботе, коли мені врешті видадуть брудні кремльовські гроші, то я одразу ж піду по ваші ігулки.
Бо ризьке екстазі - це справді банальність.
23 квітня, 2008 о 11:30до Руслана:
цілком з Вами згоден.
23 квітня, 2008 о 11:31Пане клоуне, у вас щось з орієнтацією в просторі геть повний швах.
Про гроші - то не до мене, то до вашого колеги, клоуну якогось іншого кольору.
Я-то вважаю, що ви цілком щирі.
23 квітня, 2008 о 11:44В тому-то і проблема…
руслан:
1. Власний бізнес - не єдиний шлях стати успішним. У кожного своя мета: кому - робота, кому - сім’я.
2. Багато з моїх знайомих успішних жінок є найманими працівниками. І при цьому задоволені і роботою і компенсацією.
3. Для старту власного бізнесу треба не так багато грошей, як більшість вважає. Ті, кого я знаю, знайшли стартові гроші зі звичайного джерела - FFF.
Резюме - було б бажання, підтримка знайдеться.
23 квітня, 2008 о 12:092 akhavr: … та в мене і в самого таких успішних знайомих вистачає, і про “було б бажання” я теж в курсі… але ж суть в тому, шо не завжди у людини є відповідна освіта (читай: шанс/можливість) для того, шоб знайти роботу, яка буде приносити бажані статки…. втім, це все безглузда розмова ні про шо… кожен виживає як може - хто мандою, хто головою, хто руками… власне, я за те, шоб люди мали нагоду мати відповідні/адекватні своїй праці статки… і взагалі мали (!) бодай якусь роботу…
23 квітня, 2008 о 12:40руслан:
Ну то чого дурні питання тоді задаєте?
Шанси і можливості є у кожного. Мало хто за ними полює.
А про освіту - не треба, тим більше зараз. Доступність якісної самоосвіти зараз висока як ніколи - потрібне лише розуміння чого хочеш, комп’ютер та інтернет.
23 квітня, 2008 о 13:002 akhavr: зрозуміло - проституткам треба комп і інтернет (!!!)
- я усьо пойняв))))) пасіб)
23 квітня, 2008 о 13:12Як же ж задовбали мене наші доморощені соціал-дарвіністи, хто б знав!
23 квітня, 2008 о 13:19руслан:
Це Ваш висновок, не мій. Могли б і розумніше себе вести.
23 квітня, 2008 о 13:192 Семен: а якого Х ти лізиш туди, де тебе шось задовбує !!!! чисто хвєнамєн задовбаних людей ))) - кумедні такі - лізе в гавно і скаржеться про то, шо йому шось бздить)))
23 квітня, 2008 о 13:26+1. Стилю пєрєдавіци газети “Труд” пєрєстроєчних часів дотримано, вище тільки “Ізвєстія” і “Правда”.
23 квітня, 2008 о 14:25Вам просто нема чого сказати по суті справи.
23 квітня, 2008 о 18:06kermanich:
По суті справи - Ви не відповіли на питання як “народ” буде приймати оперативні економічні рішення.
23 квітня, 2008 о 18:21Я звертався не до Вас. А Ваше питання відноситься до іншої дискусії. Аби Ви знайшли на нього відповідь я дуже раджу Вам цей невеликий доробок вчорашнього іменинника: http://www.magister.msk.ru/library/lenin/lenin007.htm
23 квітня, 2008 о 19:06Здається в Ризі крім , вибачайте, бл*дєй і простітутів більше нічого не бачив. хоча там є чимало цікавого і повчального в порівнянні з Києвом-наприклад чистіше в декілька раз на вулиці, не кидаються в очі на кожному кроці суб”єкти з непевної якості продуктами, що продаються прямо з землі і мінімальна пенсія 240 латів(480$), а не здається ьіля 500 гривень як в нас.
23 квітня, 2008 о 23:50Так що хотілося б щоб автор все-таки розповів чи бачив він хоч щось крім секс -індустрії латвійської столиці бо в нас і своїх б… вистачає.
kermanich:
З Вашого коментаря ніфіга не видно до кого Ви звертались. А моє питання фундаментальне для будь-яких “лівих” статей.
В якості пояснення чому “доробок вчорашнього іменинника” повне наївне теоретизування Ви приймете повне зібрання творів Мізеса?
Якщо ні, то будь-ласка поясніть коротко, зрозуміло і своїми словами. Бо саме так Вам доведеться пояснювати тим людям, які власне будуть приймати рішення.
І?
24 квітня, 2008 о 1:11Я читав фон Мізеса - “Запланований хаос”, “Лібералізм у класичній традиції” - бо я фаховий соціолог та просто освічена людина.
Але чи читали ви тоненьку книжечку “Держава та революція”, де стисло розкриваються марксистські погляди на “проблему державного управління”?
Якщо ні, тоді вам не цікава ця тема, а цікаві самі лише форумні балачки. І хамський тон у коментарах не допоможе вам це приховати.
24 квітня, 2008 о 5:48Путь Кролєга:
Рига - чудове місто, як, зрештою, і наш Київ, чи навіть Москва. Але соціальні проблеми у Латвії нічим не ліпші за наші. Бабусі жебрують (певно, від високої пенсії), а в спальних кварталах насрано так само, як в їх вітчизняних аналогах. Та й центр подекуди здається меньш охайним за наш.
В мене немає жодних антилатвійських настроїів, але в мене нема й ілюзій відносно європейського раю, по якому я чимало подорожував. Рай - він для багатих і в Києві рай. А для бідака і в Парижі життя - не малина.
І я писав вам не про “блядєй”, а про нещасних жінок, які змушені заробляти на життя на панелі - певно, знову ж таки, від дуже хорошого єесівського життя.
24 квітня, 2008 о 5:57kermanich:
Зараз відкрита, перечитую (останній раз було ще в університеті).
Вам, як освіченій людині, вже вкотре повторюю - мене не цікавить “проблема державного управління”. Я задав досить чітке питання і хочу почути на нього чітку відповідь:
- Є декілька тисяч людей, емоційно слабко пов’язаних один з одним (підприємство, село, мікрорайон міста, et cetera). Як їм всім швидко і адекватно приймати оперативні економічні рішення?
Вам питання зрозуміле?
24 квітня, 2008 о 11:51Дай боже врешті-решт дочалапати нещасній україні до такого “нещасного” єесівського життя , як в латвії!
24 квітня, 2008 о 15:36А в Ригу я знаю. на відміну , від Вас авторе добре і дозволю собі не згодитися з більшостю висновків Вашої статті.
Так алкашня і бл..во є скрізь, але все ж Рига еуропейське місто і таким, на відміну від нашої столиці, була ще при совку.
Можливо Вам потрібно з”їздити туди ще раз і подивуватись людям, які з голими руками стояли в 1990 році на барикадах проти озвірілої російської воєнщини і здобули таки, хоч і з кров”ю незалежність не з високих кабінетів, як в нас!
І не бачу нічого поганого в тому, що кордони Латвії відкриті для подорожів цілим світом, в тому числі в цьому році буде встановлено безвізовий режим із США.
А бл..і і алкашня це наносне! Повірте, латиші не азіати і немає чого рівнять Ригу з Таїландом чи Бангкоком!
kermanich:
Перечитав цю маячню. Наївність повна.
Моє питання залишається в силі. Воно Вам зрозуміле?
24 квітня, 2008 о 22:48