Чи не першим моїм твором для цього сайту був огляд стану інформаційного суспільства в деяких країнах світу. Отже, нічого дивного немає в тому, що мою увагу привернуло повідомлення про ініціативу “Звільніть наші дані”, яка триває в Британії вже два роки. Ініціатива спрямована на відкриття всіх урядових даних для всіх британців, які платять податки.

Для початку – національний скандал

Отже, 9 березня 2006 року британські журналісти опублікували в газеті Гардіан статтю «Віддайте нам наші діаманти Корони».

В ній йшлося про стан національного приниження, в якому перебуває британська картографічна галузь. От в Америці, писали журналісти, на Google Maps присутня найрізноманітніша географічна, топографічна і навіть реєстрова інформація. А у нас не тільки майже нічого нема – те, що є, зробили ті ж таки американці. І це при тому, що різні власне британські організації, близько 400 департаментів, ще з 1858 року збирають схожу інфу. Навіть більше – мапи з ризиками підтоплення, цінами окремих будинків і земельних ділянок. Ці підбірки даних журналісти назвали новими діамантами корони, які, замість надати у вільний доступ для блага Британії, уряд приховує, посилаючись на закон про володіння авторськими правами. Бо сьогодні права на всі зібрані дані належать лише кільком урядовим організаціям – найдавнішому збирачу земельної інформації Ordnance Survey, Британському гідрографічному агентству, агенції Highways Agency, яка опікується дорогами, і навіть Европейському центру середньотермінового прогнозування погоди.

Всі вони збирають про британців дані. То чому люди, платники податків, не можуть отримати доступ до них? - питав автор статті. Адже, зазначалося далі, хоча ці організації формально комерційні, значна частина їхніх прибутків – до 50% – надходить з уряду, а туди – з податків. І при цьому організації ще й беруть з зацікавлених осіб гроші за доступ до даних. Словом, ганьба.

Аргументи

Керуючись цією інформацією, Гардіан розпочала кампанію під гучною назвою “Звільніть наші дані”. Заявлена мета була простою – переконати уряд не застосовувати закон про копірайт щодо “необхідних” національних даних, зробивши їх доступними для будь-кого. Тоді йшлося переважно про географічну і похідну від неї інформацію. Проте, далеко не кожному британцю запропонована ідея була зрозумілою.

Перше: держава не має займатись бізнесом, стягаючи плату за свої дані. Державні структури надто негнучкі, щоб встигнути за комерційним сектором. Якщо навіть Microsoft не може дати собі ради з геоінформаційними службами, наскільки це буде важко британським урядовим агенціям з їхньою запорпаністю в паперах?

Друге: Уряд не має також платити за збір і надання найкращих можливих даних. Бо і так Агенція національної статистики збирає найточніші дані про британське суспільство і економіку, які жодна комерційна структура самостійно зібрати не зможе. А банки і дрібні комерційні компанії збирають лише ті дані, які корисні лише їм в їхньому пошуку прибутку.

Факти

А далі було ще цікавіше. Через рік після початку кампанії, в березні 2007 року, з’ясувалось, що навіть різні державні структури просто не можуть придбати одна у іншої зібрані дані. Бо ціна на них – занадо висока!

Розгрібаючи цю купу бюрократії, Гардіан описувала, як Департамент охорони довкілля і Департамент сільского господарства подали до уряду скаргу, в якій писали, що умови ліцензування даних не дають їм можливості виконати зобов’язання перед Евросоюзом і партнерськими організаціями, надавши їм необхідну інформацію.

“Жертви” бюрократії навіть намалювали мапу Британії, вказавши дільниці, ціна доступу до інформації про які занадто дорога для них. Так що, завершувалась скарга, деяким урядовим користувачам фактично відмовлено в доступі до даних.

160 мільйонів на бюрократію

Ще роком пізніше британським державним службовцям взагалі стало непереливки: до бюджету-2008 додали підрахунки, згідно з якими загальні витрати на подолання подібного “тертя” між різними державними структурами вже склали 160 мільйонів фунтів.

Причому, писала газета, ці витрати не просто “можна зменшити”. Можна навпаки, отримати чотирикратний прибуток, просто відкривши доступ до даних! Адже якщо дрібним компаніям не буде потрібно гатити на доступ гроші, вони їх кудись інвестують – ну, хоча б у різні галузі британської промисловості.

“Два роки тому – зазначалось в статті Гардіан – ми знали, що зробити урядову інформацію відкритою і безкоштовною для використання приватними особами, благодійними і освітніми організаціями та підприємцями – правильна річ. Чого ми не знали – наскільки конкретно Британія може збагатитись в результаті”.

Урядовців прорвало?

Але це був лише початок. Звернувши увагу на бюджетні дані, Скарбниця і Кабінет міністрів замовили економістам Кембріджа огляд того, чим обернеться співробітництво державних структур з неурядовими, навіть приватними інтернет-сайтами. Навіть з тими, (який вияв прогресивної думки!;)) які “наповнюють” самі користувачі.

Йшлося не тільки про мапи, а й про всі статистичні дані, які наявні в уряду!

Мова йшла навіть про те, щоб надати дані абсолютно безкоштовно. Принаймні про це йшлося в огляді під назвою “Сила інформації”:

Щоправда, уряд був обережним – висновок про те, що “ще дуже багато роботи” треба зробити перед тим, як вирішувати майбутнє інснуючої фінансової моделі. Але цікаво те, що цей висновок – відповідь дуже бюрократизованої системи на неурядові ініціативи і дії журналістів. До кінця року дослідження вже обіцяють завершити, і хто знає – може, американський приклад зрушить з місця інформаційну галузь чи не найбюрократичнішого європейського уряду. Принаймні, представники ініціативи “Звільніть наші дані” заявляють, що на досягнутому зупинятись не будуть аж ніяк.

Антон Сухоносенко

малюнок звідси

Обговорити статтю на Форумі »»