Чужих дітей не буває?

На завчасно оголошену та належним чином розпіарену прес-конференцію з приводу спроб закриття «Світлого Дому» зявилося … аж двоє журналістів – Ольга Городня, заступник головного редактора газети «Профспілкові вісті», та Анатолій Бондаренко – редактор відділу політики журналу «Український тиждень» (треба було канапок нарізати - більше пришло б). «Канал чесних новин», як неважко здогадатись – в проведенні прямої трансляції відмовив.
У Отця Олександра, на аналогічну прес-конференцію якого в Одесі за кілька днів до того зявилися представники ВСІХ одеських ЗМІ, які надалі об’єктивно висвітлили її перебіг (але, на жаль, без узагальнень стосовно того, що ситуація зі «Світлим Домом» - типова) – це викликало подив та сум.

Тим не менше, він у відведений для прес-конференції час поспілкувався з цими двома журналістами, а надалі продовжив бесіду вже в сусідньому кафе.
До честі УНІАНу, рахунок Отцю Олександру був виставлений лише на 200 баксів, а не на 400, як зазвичай.
Про що свідчить вищеописана ситуація? З одного боку – про те, що місцеві проблеми дійсно (і це – прекрасно!!!) цікавлять місцевих журналістів (а значить, і їх читачів, і навпаки), але вони не можуть і не хочуть робити узагальнення, не бажають пояснювати своїм читачам, що їхні місцеві події – це лише конкретні прояви загальнодержавних тенденцій. З іншого боку – що столичні ЗМІ не бажають висвітлювати «провінційні» скандали, навіть такі гучні, як неодноразові спроби «Хоружівської братви» закрити реально діючий, ефективний дитячий притулок, і вже тим більше (як і їхні одеські колеги) нездатні зробити якісь узагальнення – ЧОМУ так відбувається, та проаналізувати причини подій та глибинну мотивацію бєспрєдєльщиків.
Любі журналісти! Можливо, ви не в курсі, але в нашій країні квітне махрова дискримінація дітей за ознакою наявності – відсутності батьків. Так, дитина, яка не є сиротою, з 10 років вправі самостійно обирати, з ким з батьків їй жити, а з 14-ти – може від свого імені позиватись в суді у сімейних справах. Діти-сироти, натомість – повністю позбавлені права обирати собі опікунів чи піклувальників і є фактично власністю держави в особі її чиновників, які мають практично необмежені можливості робити з цими дітьми все, що їм заманеться. Будь-які спроби зазіхнути на цю монополію державних чинуш над цими знедоленими дітьми жорстко присікаються – як відомо, в позові з вимогою закрити «Світлий Дім» йшлося про порушення ст. 52 Конституції України.
З точки зору будь-якої нормальної людини, така ситуація є абсурдною. Але – не з точки зору чиновників, які «сидять» на бюджетних грошах, що виділяються на дітей, позбавлених батьківського піклування. Не кажучи вже про те, що у беззахисних дітей можна нєвозбранно відбирати майно, їх можна використовувати в порнобізнесі, в трансплантології, можна дозволяти усиновлення виключно за шалені хабарі та т.і.
Зрозуміло, що кожен, хто, як Отець Олександр, доводить наочним прикладом, що до знедолених дітей можна ставитись як до маленьких ЛЮДЕЙ, а не лише як до об’єктів та джерела прибутку – стає смертельним ворогом СИСТЕМИ, що йде корінням в пріснопам’ятні часи, коли в дитбудинки потрапляти «діти ворогів народу».

Дитбудинки повинні бути закладами, відкритими для громадськості – з метою суспільного контролю та безперешкодної благодійності. Навряд чи хтось знущатиметься з дітей, якщо в будь-який момент може приїхати «делегація небайдужих», яким дитина зможе довірливо розповісти про свої проблеми, поскаржитись, пожалітись… Слід безумовно заохочувати «сімейних» дітей до матеріальної, а головне – емоційної допомоги сиротам. Багато сімей, як свідчить навіть моє особисте, не репрезентативне, але показове опитування - хотіли б час від часу відвідувати дитбудинки, для виховання в дітях милосердя та здатності співпереживати, дружити та розуміти біль ближніх своїх. Мої сини, які часто підчисту згрібають вміст холодильника, аби погодувати своїх «неблагополучних» друзів, кажуть, що ці «відморожені босяки», від яких шарахаються добропорядні обивателі – кажуть: «Жратва – це фігня, ми її легко можемо вкрасти, а ось те, що ви з нами дружите – це реально круто!»
Шановні благополучні обивателі! Не думайте, що ці проблеми вас не стосуються і ніколи не стосуватимуться. Просто уявіть собі, чи хотіли б ви, щоби ваші діти, у випадку, якщо ви раптом загинете в катастрофі чи просто помрете від серцевого нападу чи від раку – потрапили в українські сиротинці, в пазурі «державної опіки» в тому вигляді, якою вона є зараз. Зробіть щось корисне, не зволікаючи – відвідайте найближчий дитбудинок з кульком фруктів та відкритим серцем, або просто дайте хоч трохи грошей тим, хто бере на себе організацію (як dblo lj, lenusha_1980) громадської допомоги знедоленим.
Ми будемо регулярно апдейтити цю статтю координатами таких, як ЖЖ-юзер dblo, а в перспективі – зробимо окремий підфорум для тих, кому болять ці проблеми. Отже, якщо ви знаєте якісь неформалів, що займаються чимось подібним – кидайте координати в коменти або пишіть на форум.
Бо чужих дітей дійсно не буває. Це правда, а не беззмістовне гасло. Відчуйте це серцем, будь-ласка.

Тетяна Монтян

фото звідси

ЗІ. Як стало відомо, під тиском громадськості позов проти "Світлого Дому" було відкликано.

Відео (грудень 2007-го):

Музичний супровід до статті: