20 років тому у Вірменії теж були демонстрації - тоді тисячі людей вийшли на вулиці зі словом “Карабах” на вустах, і ті події закінчились тривалою війною. В результаті сусідній Азербайджан втратив бунтівну вірменську провінцію (Нагірно-Карабахську автономну область), а разом з нею частину своєї території. Цього разу люди вийшли проти фальсифікації виборів, тримаючи у руках символ спротиву - білу гвоздику. Але знову завершилося жертвами. Спочатку у Єревані, а потім - у Карабаху.

Змагання за стільчик…

У Вірменії, яку нині вважають кремлівським форпостом на Кавказі, 19 лютого відбулися вибори. Перший президент Левон Тер-Петросян (опозиційний кандидат) змагався із проросійськими Сержем Саркісяном (нинішній прем”єр) і Робертом Кочеряном (нинішній президент). Про перебіг виборів свідчать слова уповноваженого з прав людини у Вірменії Армена Арутюняна. Омбудсман каже: під час передвиборчої кампанії виникла нетерпимість у суспільстві, яка потім переросла у взаємну ненависть між кандидатами та їх прибічниками. Кочерян і Саркісян, які представляють войовничий карабахський клан, навіть називали свого опонента азербайджанцем. А це для вірменина - найгірша образа.

З результатом у 52% нібито перемогла нинішня влада у особі Сержа Саркісяна. Опозиція з цим не згодна і наполягає, що вона набрала 65% голосів виборців.

Міжнародні спостерігачі були вражені. Якщо вірити «New-York Times», особливо сильно їх зацікавили результати на деяких дільницях (наприклад, коли з 1450 бюлетенів “лише” 1449 було віддано за кандидата від влади, або коли чверть бюлетенів були визнані недійсними).

На додачу до явного фальсифікування виборів, кожен з жителів маленької кавказької країни мав що сказати тій владі «хорошого». Люди вийшли на вулиці, щоб показати, що так далі жити не хочуть. Хоча всі вони згодні і з тим, що у Вірменії не було кандидата, за якого варто було б голосувати і тим більше померти. І от у лютому вони влаштували мирний сидячий страйк на вулиці - за своє вкрадене право голосу в тому числі. Аж поки не прийшла весна…

Однак у повітрі запахло не весною…

А у перший ранок весни, за інформацією очевидців, вірменська влада підкинула заспаним опозиціонерам гранати та зброю. За свідченням очевидців, підкидали так, що гранати було видно неозброєним оком прямо у траві. Після чого мирну демонстрацію було розігнано - “за опір, вчинений при спробі обшуку”.

- Поліція заважала журналістам у здійсненні їх професійної діяльності, виконання якої дало б можливість отримання повноцінної та достовірної інформації, - заявив вірменський омбудсман. - Про це офіційно оголосили телекомпанії «Еркір Медіа» та «АЛМ».

Пізніше вже одного разу розігнані демонстранти знову зібрались під посольством Франції. Поліція запропонувала організувати ходу і провести мітинг в іншому місці. Демонстранти не згодилися.

В результаті «мирного» прохання провести мітинг в іншому місці у Єревані за офіційною інформацією загинуло 8 осіб, десятки було поранено. За неофіційними даними, загинуло більше 40 осіб, сотні людей поранено та заарештовано. Повідомляється також про те, що частина правоохоронців відмовилась стріляти у демонстрантів. Почались погроми, демонстранти палили машини. За свідченнями очевидців, зараз Єреван «пропах димом та кров’ю».

Домашній арешт кандидата від опозиції

Ввечері того ж дня президент Вірменії Р. Кочерян видав указ про запровадження надзвичайного стану на 20 днів. Діяльність інформаційних веб-сайтів «А1+» та «Лрагір» призупинено. Начальник Служби національної безпеки Вірменії повідомив омбудсмену причину застосування такого заходу: “провайдери цих сайтів знаходяться за кордонами Республіки».

В указі Кочеряна також зазначено необхідність «надання охорони першому президенту Вірменії», тобто опозиційному кандидату Левону Тер-Петросяну. В результаті чого фактично опозиційний кандидат опинився під домашнім арештом - і вийти з дому він може лишень тоді, якщо підпише заяву про відмову від охорони. А тоді держава Вірменія одразу перестане відповідати за безпеку його життя.

За даними омбудсмена республіки Вірменія, “обмежується право громадян на в’їзд до м. Єреван». А тих, хто вже перебуває в Єревані, “масово арештовують і приводять до відділків міліції”.

Після Єревану стріляти почали і в Карабахові

У вівторок зранку на території села Чілебюрт Тертеського району, що зараз фактичного знаходиться під контролем збройних сил невизнаної Нагірно-Карабахської Республіки, пролунали постріли, повідомляє сайт www.day.az з посиланням на начальника прес-служби Міністерства оборони Азербайджану Ельдара Сагіроглу.

До кінця дня і Азербайджан, і Вірменія обмінялись взаємними звинуваченнями у порушенні перемир’я, а тим часом від куль та осколків гинули солдати обох з обох боків. За непідтвердженими даними, до ночі кількість жертв зросла до 15 вірмен і трьох азербайджанців.

Офіційна вірменська влада заявляє про захоплення силами азербайджанської армії частини Карабаху. Тим часом азербайджанська влада говорить про спроби вірменської влади відвернути увагу міжнародної спільноти та власного населення від подій всередині країни.

А світ - мовчок…

Тим часом третя сторона, до якої апелюють і Вірменія, і Азербайджан досі - дві доби після розгону мирної демонстрації в Єревані! - мовчить. Керівники найвпливовіших держав світу приділяють увагу виборам Медвєдєва в Росії і намагаються не згадувати про два змучені багаторічним протистоянням народи.

Мовчать і наші політики. Можливо, дивлячись новини з Вірменії, вони задумались, до чого може призвести те протиставлення різних частин нашої країни, яке вони собі дозволяють у своїх промовах. Але чомусь мені здається, що вони в цей час займались черговим кульконадуванням. А між тим єреванський омбудесман попереджав про те, що зараз є таким знайомим і нам: «Значна частина суспільства відчуває себе відстороненою від влади, тотально не довіряє публічним інститутам, виборчому механізму, правосуддю та ЗМІ».

Звичайно, коли скандал в самій Вірменії та і в Азербайджані трошки приспаде, західні країни щось скажуть. Вірогідно, щось скаже і керівництво нашої держави. Але потім дуже швидко забудуть. Так само, як колись забули Східний Тімор, а скоро забудуть і про Косово. Це ж не красива “кольорова” революція. На відміну від португальської червоної гвоздики, яка потім покочувала майже усіма країнами «оксамитово-квіткових революцій», біла гвоздика ще довго залишатиметься у пам’яті вірменського народу квіткою скорботи.

фото звідси

Соня Носакісян

Обговорити статтю на Форумі »»