НЄ ПО СЄНЬКЄ ШАПКА

Масштаб політичного діяча прямо пропорційний масштабу питань, які він «витягує» на принциповий рівень.

Марк Болдирєв

Чесно кажучи, я ніколи не сприймала таких, як Арсеній Яценюк – серйозно. В шкільні роки таких хлопчиків-цяць, як він, однокласники зазвичай ганяють пінками, а однокласниці – взагалі не звертають уваги. І навіть непересічний розум рятує таких діточок лише частково – допомагає уникнути зовсім вже відвертих знущань в обмін за дозвіл списувати домашні завдання.

Думаю, всі зі шкільних років пам’ятають пацанів – маленьких, худеньких, кумедних, яким, між тим, особиста відвага, гострий розум, позитивність та адекватність самооцінки дозволяли бути не лише загальними улюбленцями, а й навіть неформальними лідерами. Але це, звичайно, не про нашого спікера, який, вступивши у доросле життя, шаленими темпами кинувся надолужувати недоотримані в дитинстві моральні дивіденди, на які він, на його думку, безумовно заслуговував – адже ж він такий розумний!

Я дійсно щиро раділа, коли маленький Кролєг, з його «яскраво вираженою мозковою гіперактивністю на фоні затягнутого пубертатного періоду» - став спікером. Не тому, звичайно, що вважала його «пєлєвінською бєлошвєйкою», яка волєю судєб потрапила в публічний дім та займається там оральним сексом з коханим, що працює в цьому закладі водопровідником. Ні, ніяких подібних ілюзій я стосовно Арсенія Петровича не мала, тому що багато чого наслухалася про нього від людей, які з ним вчилися чи працювали, і всі ці люди одностайно характеризували його як типового політика, тобто, як казав той самий Пєлєвін – апріорі «б…дь та провокатора». Просто я щиро вважала, що він дійсно достатньо розумний, аби, на відміну від своїх колег по тераріуму українському політикуму, які живуть за принципом «все, відразу і негайно, а там – хоч трава не рости» - спробувати зіграти на перспективу, пожертвувати сіюсекундними тактичними дивідендами заради майбутньої Великої Стратегічної Перемоги. Перемоги як особистої, так і суспільної, здатної вивести Україну з тотальної управлінської кризи.

На відміну від абсолютної більшості інших українських політиканів, Яценюк чудово розуміє такі концепти, як пряма залежність розміру ВВП від рівня формалізації власності, знає, чому найкращими ліками від всіх видів корупції є повна відкрита кадастризація та реєстризація всіх видів власності, а особливо – землі, а також прекрасно віддає собі звіт в тому, що тільки дотримання формальних «правил гри», тобто голосування депутатів виключно власними картками здатне врятувати український парламентаризм як такий. Тому що він – дійсно надзвичайно розумний та високоінтелектуальний «кіндер-сюрприз» - можливо, навіть найосвіченіший та найрозумніший з усього українського політикуму. І я дійсно покладала на нього якщо не великі, то доволі суттєві сподівання.

Поки всі нормальні люди готувалися до зустрічі Нового, 2008 Року, я надзвичайно уважно стежила за Бюджетіадою-2008 та переживала одну з найбільших юридичних драм свого життя - мабуть, наступну після пріснопам’ятного рішення Верховного Суду України стосовно третього туру виборів в 2004. Можливо, мене знову майже ніхто не зрозуміє, як і тоді, коли я абсолютно точно в своїй статті «Законність справедливість: хтось з двох мав померти» спрогнозувала майбутній колапс судової системи, а надалі прогнозувала перетворення Ющенка в повного неадеквата та квазідиктатора, що докотиться до повного антиконституційного бєспрєдєлу та політичних репресій. Проштовхнувши ганебний Бюджет-2008, що брутально порушує Рішення Конституційного Суду, та дозволивши при цьому «багатостаночне голосування» (відновити в пам’яті Бюджетіаду-2008 по дайджесту стенограми можна тут – частини 1 ,2, 3 . Букафф багато, але воно того варте, якщо ви дійсно хочете оцінити нашого героя саме як спікера. )- Яценюк вбив будь-яку надію в наступні декілька років зробити якісний «перехід» від нині існуючого «дикого» парламентаризму – до більш цивілізованого. Він нівелював всі «плюси» дострокових парламентських виборів та посилив – «мінуси». Він, саме він – єдиний і неповторний - мав всі можливості не допустити цього. Такий шанс зазвичай випадає людині раз в житті, і ті, у кого вистачає снаги, завзяття, мужності та рішучості таким шансом скористатись – отримують реальну перспективу на майбутнє, навіть якщо пересічному спостерігачеві здається, що було зроблено фатальну помилку. Саме на такій точці біфуркації доля поставила Яценюка під час Бюджетіади-2008, а він - спасував. Це був той самий випадок, який чудово описаний в знаменитому одеському анекдоті: «Хто такий шлімазл? Це той, хто виграв в лотерею мільйон доларів, але… загубив лотерейний квиток!».

Спробую пофантазувати, що б було, якщо б Яценюк повів себе так, як мусив би згідно своєї високої місії, Регламенту ВР та Конституції України, та не дозволив би «багатостаночне голосування». Ситуація з бюджетом тоді розв’язалася б таким чином.

Коаліції довелося б зібрати всіх своїх членів в сесійній залі та влаштувати особистісне голосування на кшталт того, як за призначення Тимошенко прем’єром. Якщо б коаліції це вдалося (виключно своїми силами, чи то голосами, або з залученням представників інших фракцій) – честь їй і хвала, а також честь і хвала була б Яценюку, який показав би себе справжнім спікером, що пильно стежить за дотриманням «правил гри» та не дозволяє в парламенті, який він очолює – політичного чітингу. В цьому випадку політична та економічна відповідальність за бюджет лягла б на уряд, а також на тих депутатів (з числа «принципових» комуністів, зокрема), які також вирішили б за цей бюджет проголосувати.

Ну, а якщо б коаліції не вдалося б чесно «протягнути» Бюджет-2008 – значить, така ціна цій коаліції. Депутатам довелося б домовлятись про інші «формати та рамки» співпраці – але не підкилимно, як протягом всієї попередньої української історії, а хоча б частково – публічно та відкрито. Адже який ентузіазм викликало чесне голосування за Тимошенко! Скільки сподівань було на те, що нарешті(!!!) депутати припинять порушувати Конституцію та голосуватимуть виключно власними картками, та нестимуть політичну відповідальність за це – зокрема, у випадку чого отримуватимуть «люлів» на кшталт тих, що дісталися на долю Івана Плюща за його «утримання» від голосування за прем’єра!

Багато хто мені каже, що заради Бюджету-2008 можна було піти на будь-які компроміси. Ні, і ще сто раз – ні! Невже мало того компромісу (та його наслідків), на який пішло суспільство, сприйнявши «третій тур» без жодних засторог щодо того, що рішення Верховного Суду – незаконне? Невже досі не зрозуміло, що брехня та чітинг на такому рівні, що толеруються суспільством - це на порядки небезпечніше, ніж якийсь там жахливої якості Бюджет? До речі, Яценюк обіцяв, що «…1 березня ми будемо з вами розглядати вже Державний бюджет в новій редакції». Ню-ню, як то кажуть.

Всі сподівання зникли, «як з білих яблунь дим», через ганебну поведінку Яценюка, який, без перебільшення – знищив тендітні паростки справжнього парламентаризму! Вибачте за пафос, звісно, але з пісні слова не викинеш. Так, я стверджую, що сьогоднішня парламентська криза виникла саме через малодушні, антиконституційні дії Яценюка під час Бюджетіади-2008. Тому що депутати зрозуміли, що можуть нєвозбранно робити в парламенті все, що їм заманеться, без проблем і будь-якого суспільного осуду плювати на Конституцію та Рішення Конституційного Суду (нащо він взагалі нам потрібен, в такому випадку?!), бо зі слабким, малодушним, керованим спікером можна взагалі не рахуватись. І всі подальші неодноразові заяви Яценюка про те, що він ніколи в житті більше не допустить «багатостаночництва» - не здатні викликати нічого, крім саркастичної усмішки. З цього приводу згадується анекдот про зайчика, який звалився в лісі в яму, стрибає-стрибає, а вистрибнути не може. Сидить бідний зайчик та й каже собі: «Ось ще трішки пострибаю, а якщо не вистрибну, то піду додому за драбиною». Пізно, пане спікере, пізно! Пізно пити «Боржомі», якщо нирки відвалилися…

Як же могло таке статися з Яценюком, який подавав ТАКІ надії? Де поділися його перспективність, його непересічний розум та освіченість, його політична «чуйка», врешті-решт? Невже він не знав, не прорахував завчасно, до чого призведе ганебна Бюджетіада – як в плані його особистих перспектив як політика, так і для країни? Невже він всерйоз вірив у реальність здійснення неодноразово повтореної, в тому числі – і ним самим - мантри про те, що нібито до 1 березня країна буде з новим бюджетом, виправленим, доповненим, та таким, що не порушуватиме Рішення Конституційного суду від 9 липня 2007 року? Якщо вірив, то він – самовпевнений, самозакоханий, непередбачливий хвалько, розумові здібності якого були суттєво перебільшені. Якщо ж він сам собі не вірив, то він – такий самий брехливий та цинічний політикан, як всі інші – ті, від яких він так прагнув відрізнятись, та на контрасті з якими він і отримав свої величезні аванси.

Саме для того, аби перевірити, що ж насправді з себе уявляє пан Яценюк – і як особистість, і як політик, я і погодилася представляти інтереси людини, на яку він публічно, в кращих традиціях молодшої групи дитячого садочку «Червоний Капелюшок», за влучним висловом Володимира Бойка – поскаржився татусеві Ющенку. «Ябєда-корябєда, сольоний огурєц…» - не буду продовжувати і так добре відому всім з дитинства дражнилку ;) Проаналізую краще поведінку Яценюка ПІСЛЯ того, як громадськості стали відомі пікантні обставини «справи про фак середній палець» - те, що протокол про нібито скоєне Олексієм Кожею адмінпорушення був складений «заднім числом»; те, що місцем нібито створення аварійної ситуації був зазначений неіснуючий будинок; те, що потерпілим по справі є співробітник УДО Ярослав Шуть, а зовсім не сам Арсеній Яценюк, як він про те стверджував; те, що номер принаймні одного з автомобілів супроводу спікера є «двійником» номера звичайного мешканця Броварів.

Здавалося б, в такій ситуації, коли всі без винятку ЗМІ донесли до читачів-слухачів-глядачів ці смажені факти в усіх деталях; коли очевидно, що громадська думка аж ніяк не схвалює твою поведінку як чоловіка, і навіть Леонід Кравчук глузливо зауважує, що не варто ганьбитися та розповідати всьому світові, що тебе кудись послали – треба б попуститись, влаштувати «розгон» тим, хто тебе так бездарно підставив, та визнати очевидне… Саме так зробила б на місці Яценюка будь-яка розумна, передбачлива людина, що дбає про свою репутацію та перспективи.

Що ж робить Яценюк? Він продовжує «лізти в пляшку», погрожує Кожі, роблячи неприпустимі у вустах чиновника такого рангу натяки, що він «щось» знає про нібито якісь чи то проступки, чи то навіть злочини екс-«кобрівця», заявляє про якихось п’ять свідків, які «всім все про Кожу розкажуть», а головне – підтримує без перебільшення злочинну заяву Гелетея про те, що нібито згідно Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» є допустимим та нормальним для всіляких там автомобілів супроводу – «розсікати» на тачках з номерами-«двійниками».

Кумедність та безглуздість таких заяв очевидна для юридично «просунутої» публіки, а «не просунутій» - журналісти дуже швидко розтлумачать це на доступному її розумінню рівні. Що, власне кажучи, вже блискуче зробив той самий Володимир Бойко в своїй трилогії «Синдром Яценюка: ні рожі, ні Кожі» (частини 1, 2 та 3 Я не вірю, що Яценюк, котрий вихвалявся особисто мені в прямому ефірі передачі «Свобода Слова» своїм червоним дипломом з правознавства - не здатен освіжити в пам’яті відповідні статті Кримінально-процесуального Кодексу України, Кодексу про адміністративні правопорушення чи пошукати в Законі «Про оперативно-розшукову діяльність» підтвердження того, що Гелетей збрехав. Я навіть переконана, що Яценюк саме так і зробив, але… чомусь продовжує нести оголтілу ахінею!

То що ж це з ним? Що сталося з його непересічним розумом? Хто він – незрівнянний цинік чи самозакоханий бовдур, у якого «падає планка» та відшибає мозок, логіку та здоровий глузд, якщо зачеплене його самолюбство? Чим, як стверджують злі язики, і скористався Балога, «розвівши» Яценюка разом Ющенком та Луценком на всі ці дурниці, а сам при цьому залишився осторонь. Правда, Балога навряд чи розраховував, що «побічним ефектом» його провокації зі «спалення» Яценюка як перспективного політика та розгоном «Кобри» - стане привернення уваги громадськості до того, що країною «розсікають» 133 000 нерозмитнених чи навіть крадених автомобілів, на яких їздять різноманітні «недоторкані» з фальшивими чи чужими номерами, а спіймати їх можна лише в тому випадку, якщо вони скоять якусь ДТП. Що доводить, з іншого боку - непередбачливість Балоги, який так і не зміг піднятись вище свого «законного» мєстєчкового рівня.

Особисто я поки що не зробила остаточних висновків, на відміну від Бойка, який б’є Кролєга нижче пояса пояснює поведінку Яценюка виключно банальним «комплексом маленького члена» важким дитинством та синдромом хлопчика-відмінника. Я ж шукатиму відповідь далі ;) Бо повинна з’ясувати хоча б для себе, хто ж є «по життю» спікер українського парламента Арсеній Петрович Яценюк.

ЗІ. Цікаво, чи знав Яценюк, «наїжджаючи» на Олексія Кожу, що той сам виховує 11-річну доньку, з якою він залишився після загибелі дружини в автокатастрофі? Якщо не знав, то це означає лише те, що навколо нього – суцільні вороги та лакеї, і немає жодної людини, яка просто_казала_б_йому_ПРАВДУ.

фото звідси

Тетяна Монтян