Національна телекомпанія – граблі для Ющенка

Призначення керівником Національної телекомпанії України Василя Ілащука – ще один печальний симптом хвороби нашого Президента.

Ми вже ніби призвичаїлись до того, що його «кухарки» - улюблені співачки, придворні режисери, особисті лікарі, прес-секретарі і просто секретарі, - матеріалізуються на міністерських, губернаторських та інших керівних посадах. Хто завдає менше шкоди (про користь мовчу) – порядний і патріотичний дилетант чи професійний казнокрад – питання філософське.

До категорії «кухарок» належав і колишній президент НТКУ Віталій Докаленко. Його заяві про звільнення за власним бажанням, - судячи з відсутності дати, написаній у день прийняття на роботу, - щиро зраділа НТКУшна «голота», яку Віталій Вікторович ні в що не ставив. Овації телевізійної пенсіонерії заглушили голос розуму, який нагадував, що збереження керівної посади НТКУ в межах «президентської» вертикалі суперечить закону і здоровому глузду.

Про закон, звичайно, юристи з Банкової можуть посперечатись. Хоча після того, як Ющенко публічно віддав розпорядження «писати заяви» двом аж ніяк не своїм підлеглим через горезвісний «фак» на адресу Яценюка, шукати законних підстав у його діях – наївно. Але поставити на чолі телединозавра із величезним штатом, власним виробництвом, складною бухгалтерією і хитросплетінням економічно-корупційних відносин із приватними компаніями людину без менеджерського досвіду - і то лише тому, що ця людина припала до серця главі держави на якійсь гламурній тусовці… Утім, справжнього начальника на Банковій таки шукають, і вже зробили пропозицію очолити НТКУ кільком визнаним фахівцям у сфері управління медіаактивами. Та менеджери, на відміну від телеведучих-конферансьє – люди практичні й розважливі. Тому очолювати державну телекомпанію вони згодні лише за умови, що вона буде ліквідована, майже трьохтисячний колектив – розпущено, а керівник отримає карт-бланш на кадрові та організаційні рішення у підприємстві, яке буде збудоване на місці НТКУ. Бути ж капітаном корабля без вітрил і з великою пробоїною у днищі ніхто з професіоналів не хоче.

Звісно, ліквідувати НТКУ ніхто не дозволить, як і перетворити на громадське телебачення – незважаючи на всі президентські ініціативи та інші демонстрації доброї волі. Закон «Про телебачення і радіомовлення» передбачає формування громадської ради, до якої входять 9 осіб від ВР, 4 – від Президента України та 4 висуванців громадських організацій, що спеціалізуються на медіа. Громадська рада визначає і вносить на розгляд Верховної Ради кандидатуру на посаду президента НТКУ; ВР, затвердивши кандидатуру, подає її Президентові, який призначає (але чи зобов’язаний призначити? Знов-таки, всі карти в руки юристам з Банкової) керівника державної телекомпанії. Ідіотизм теперішньої ситуації в тому, що громадська рада не сформована – восени 2006 року «антикризова» більшість відмовилась підтримати проект постанови про затвердження її складу. Але закон вимагає призначення і звільнення президента НТКУ саме за її поданням. Можна прогнозувати, що Президент не зважатиме на ці юридичні тонкощі. От візьме - та й призначить нового президента національної телекомпанії Указом, коли настане час. Опозиції в нас нема, а правозахисники трохи побунтують – і змиряться.

Докаленка свого часу призначили як людину, цілковито лояльну до «сім’ї». Однак, щойно вітер повіяв із біло-блакитного боку, - НТКУ перейшла під контроль очолюваного регіоналом Прутніком Держтелерадіо, - президент компанії закрутився, як флюгер, намагаючись догодити і нашим, і вашим, не образивши попутно й себе. Щойно зійшовши з цих грабель, Президент, напевно, хотів би бачити на чолі НТКУ когось «свого». І… знову призначає людину «з вулиці», керованість якої не гарантована абсолютно нічим, крім, знов-таки, заяви про звільнення без дати, - чи ж не симптом?

фото звідси

Отар Довженко

(Поки що немає оцінок)

 Loading ...