Звісно, будь-який розподіл людей на групи і категорії є справою невдячною, а сам розподіл завжди є умовним і сумнівним. Тим не менш, в Україні можна виокремити принаймні дві яксраво виражені групи, в народі вони давно вже отримали свої назви – «східняки» і «западенці». При цьому перші часто з нерозумінням і осторогою поглядають на других, а другі так само здивовано і трохи скептично сприймають перших. Що б там не казали, але ці групи справді неоднакові - якщо говорити про типових представників цих груп.

Давайте казати відверто – принаймні, у сприйнятті жителів Сходу, типовий мешканець Західної України – це такий собі скупий, але хазяйновитий куркуль, який турбується лише про себе і завжди щось приховує. Звісно, «западенці» часто мають вищий рівень культури, файні традиції, але довіряти їм не варто.

В уяві західних Українців «східняк» - це проста і відкрита людина, але занадто ледача, змосковлена і безкультурна. Щось дуже близьке до москаля, але все-таки трохи українське, тому лише наполовину вороже.

Звісно, обидві змальовані позиції занадто упереджені, нав’язані пропогандою, суб’єктивні і радикальні… Однак, треба визнати: якась доля правди таки в них є.

Але давайте відійдемо від цих старих і заїзжених стереотипів та поспілкуємося… про нові і свіжі

Чомусь з загальної дискусії завжди випадає ще одна група – а саме, українці Центральної частини нашої країни. В той же час, саме вони визначають долю і напрямок розвитку України, бо вони є тим самим «середнім виборцем», голоси якого визначальні у політичному процесі.

Одже, «центровики». Думаю, для обох описаних вище груп вони є також чимось не до кінця зрозумілим. Мова, знов таки, йде про такого собі типового представника цього умовного регіону.

«Центровик» розмовляє двома мовами. Якщо родина російськомовна, то дітям неодмінно читають і українські казки, батьки якось особливо переймаються, щоб нащадки вільно володіли і українською мовою. Вони з подивом і з сумом дивляться на політичні баталії навколо «мовного питання», і ніяк не можуть зрозуміти, у чому ж, власне, проблема. Вони – щасливі люди! – йдуть в кіно, просто тому що там показують цікавий фільм, і зовсім не цікавляться, якою мовою сеанс. Але при цьому – неймовірно! – спитайте у російськомовних представників центральної України, яку мову вони вважають рідною – у ви почуєте у відповідь, що саме українську!

Вони з повагою і цікавістю ставляться до рідної літератури, відкриваючи для себе українських поетів і письменників. Однак не розуміють, чому їхні діти мають читати російську класику у перекладі, а не в оригіналі.

«Центровики», найчастіше, православні. Але, хочте вірте, хочте – ні, вони йдуть до найближчої православної церкви, не особливо цікавлячись, якого вона патріархату.

Ці дивні люди спокійно і обережно ставляться до власної історії. Цікавляться, але розуміють, що історія – поняття відносне, бо кожен пише свою. Вони при нагоді читають про УПА і навіть пишаються хоробрістю повстанців, але не йдуть на вулиці проводити марші. Вони вдячні своїм дідам, які воювали у лавах радянської армії і все ще святкують 23 лютого, хоча і без особливого фанатизму, та й 6-го грудня відзначити не забувають.

Мешканці центральної України назагал поміркованіші і не такі політично завзяті, як їх західні або східні сусіди. Вони навіть спокійно слухають своїх керівників, які перед виборами проводять спущену з гори агітпропаганду. Слухають, кивають, …і голосують по-своєму.

Тому, якщо ви хочете зустріти «справжнього типового українця», то не варто їхати до Львова або до Донецька – це, скоріше, два полюси. Їдте на Черкащину, або на Чернігівщини, або на Полтавщину – там ви почуєте не лише «чернігівський суржик», але й справжню літературну українську мову. Там ви зустрінете прихильників Януковича і Ющенка, які товаришують, тому що однаково скептично ставляться до своїх «обранців». Там ви напевно натрапите на зрусифікованого українця, який пишається своєю країною і по-справжньому любить свою, українську, мову, не примушуючи нікого розмовляти тільки нею. Там однаково ставляться до москаля і до поляка, - «аби людина була хороша».

І дякувати Богові, що саме ці українці є тим самим «середнім виборцем», голоси якого визначатимуть долю і напрямок розвитку нашої країни.

Олександр Сіромаха

Обговорити статтю на Форумі »»