Дещо про справжню цензуру
Отар Довженко // 18 лютого 2008
Дещо про справжню цензуру
Кореспондент телеканалу СТБ Осман Пашаєв заявив, що керівництво не пропускає його сюжети з політичних міркувань. Це перша публічна заява про цензуру у ЗМІ такого рівня з початку жовтня. Розмов у кав’ярнях та курилках було чимало, але кидатись на амбразуру ніхто не поспішав.
Було приблизно так: Пашаєв, користуючись правом спецкора визначати собі теми самостійно, разом із журналісткою «Оглядача» Тетяною Чорновіл намагався зняти законспіровані маєтки Ющенка, Януковича та інших «шишок». Тема не нова, проте кружляти над «Межигір’ям» на вутлому аероплані ніхто дотепер не наважувався. Тож за свою авантюру журналісти заслужили потиличника і водночас медаль. Керівник інформаційної служби СТБ Олексій Мустафін не оцінив подвиг відважних повітроплавців. На його думку, це все «вже було». Мовляв, повертатись до теми палаців, нажитих чесною депутатською і чиновницькою працею, не варто, якщо вже журналістам не вдалося зняти нічого конкретного. Але це - офіційна позиція. У приватній розмові, стверджує Пашаєв, Мустафін не приховував, що причиною зняття сюжетів з ефіру були дзвінки з Секретаріату Президента (а от Мустафін це категорично спростовує). Що, в принципі, теж схоже на правду: про телефонні «темники» з Банкової щодо висвітлення діяльності глави держави доводилось чути й від журналістів інших ЗМІ. Більше того - бачити наслідки цих телефонних “порад” у кінцевому інформаційному продукті.
Ця історія симптоматична насамперед тому, що служба новин СТБ – одна з найдемократичніших на українському ТБ (якщо вважати демократією спроможність рядових працівників впливати на редакційну політику). Є інші, де журналістам не спаде на думку воювати за право на життя запропонованої ними теми, якщо редактор сказав «ні». І Мустафін - попри те, що за часів пізнього кучмізму був одним з уособлень «темників», - належить до порівняно чистоплотних керівників, ментально і психологічно ближчих до колективу, ніж до роботодавців.
Такий керівник, отримавши згори директиву (або прохання) щодо цензурування тих чи інших тем, не спускає її вниз, а викладає перед журналістом на стіл, запрошуючи розділити відповідальність за її можливе невиконання. І журналіст, вислухавши його аргументи, зазвичай погоджується: «ми» (він і менеджер) не маємо іншого виходу, окрім як виконати «їхні» (найвищого керівництва, власника, ще чиїсь) побажання або, принаймні, піти на компроміс. Тільки у крайньому разі доводиться стукати кулаком по столу: «як я сказав, так і буде». Мустафін, енциклопедично ерудована людина, висловився витонченіше (цитата неточна, зі слів Пашаєва): «За британською конституцією королева має сплячі повноваження, які за певних обставин прокидаються, і тоді вона може правити без парламенту. В мене теж є такі повноваження, і вони прокинулись».
Найпотужніша цензура – це цензура особистих стосунків. Ніяким тиском, погрозами, безапеляційними розпорядженнями не досягнеш того, на що здатне добре слово. Обмеження свободи слова в переважній більшості випадків відбуваються внаслідок розмови «по-людськи», тиску на жалість і людяність, апелювання до корпоративної і професійної солідарності, штучно викликаного відчуття вдячності і почуття обов’язку, а якщо треба - згадок про минулі «грішки», які нейтралізують принципову позицію. Якщо менеджер більш-менш розбирається в людях, йому досить легко маніпулювати підлеглими, не вдаючись до примусу. Нічого не треба викреслювати – підлеглі підправлять, перепишуть і видадуть в ефір все, що треба, самі.
Повстати проти формалізованої, «виробничої» цензури теоретично можливо – і навіть є шанси, що сміливцеві за це нічого не буде. Є маса методів обминання цензури саме у виробничій площині. Але, якщо ти повстаєш проти цензури особистих стосунків, тебе навряд чи зрозуміють і точно не підтримають колеги (так сталося й цього разу – до заяви Пашаєва ніхто не приєднався). На тлі постпомаранчевого нігілізму аргументи, які можна протиставити такій цензурі – професійні стандарти та соціальна місія журналіста – звучать по-донкіхотськи наївно. У будь-якому разі керівник завжди вповноважений сказати, що твій матеріал – сирий, неякісний, недоречний, а ти плутаєш цензуру із власною некомпетентністю. А ти ніколи не можеш бути впевнений на 100% у власній компетентності – якщо ти, звичайно, хороший журналіст 
Отар Довженко
Обговорити статтю на Форумі »»
(11 голосів, середня оцінка: 4.82 з 5)
Loading ...
Є два чинники за яких кожен журналіст абсолютно без революційних запалів має оприлюднювати факти цензури. По-перше, краще мати вискоий поріг соромязливості, щоб потім знову у масовому порядку не просити вибачення з екранів власних телеканалів за все “гівно”, яким годували глядачі чи чітача. По- друге, це наша капіталізація, наскількі якісні наші матеріали і їм довіряє більша частина споживачів, нкастількі наше імя дорожче коштує на ринку. Зокрема мої доходи на каналі у прямій зеалежності від частки програми “вікна” за виміром GFK, тому будь-який цензор (на каналі чи в секретаріаті президента) це крадій моїх грошей
18 лютого, 2008 о 17:57А вот это - очень и очень круто. Молодец!
18 лютого, 2008 о 18:10А то бухтеть по курилкам у нас все горазды.
> Найпотужніша цензура – це цензура особистих стосунків.
100%.
18 лютого, 2008 о 18:21Османчєг, ми з тобою. Ми тебе любимо, і ти це знаєш
18 лютого, 2008 о 20:19По великому рахунку все ок. СТБ не найбільш цензурований в країні канал. На інших - ситуація гірша. Найогидніше явище самоцензура. Під час Майдану люди швидко забули про всі інформаційні маніпуляції відчизняного тв. НЖодна людина не понесла професійної відповідальності за порнографію, яка тривала в країні з 1997 до 2004 року у новинах. Одні канали просили про індульгенцію ефірі, інші - лізли на сцену Майдану. Але чи повірять вдруге? Власники і менеджери телевізій самі вбивають свій бізнес. Через розвиток інтернету вже не можливо сховати інформацію. 5-7 мільйонів українських користувачів мережі достатньо, щоб 20-25 мільйонів людей дізнавалися протягом 2-3 діб будь яку приховану і зацензуровану інформацію. А це означає, що рекламні потоки підуть в мережу і горітиме тоді синім полумям все вимірювання часток ДЖієфкейом. Частки можливо збереджуться, але рейтнг день від дня падатиме. Наше ТВ саме себе перетворює в старого імпотента, який хизується лише товстим гаманцем…
18 лютого, 2008 о 21:33Найкращий телевізор - той, що на сміттєзвалищі.
18 лютого, 2008 о 23:27Tar:
19 лютого, 2008 о 1:35стопудова!!!
А може до заяви Пашаєва ніхто не приєднався тому, що для цього не було причин? А, Отаре?
19 лютого, 2008 о 12:49Когдо ще цензурують на СТБ?
Прізвища, теми?
І до чого тут соплі тіпа “Османчик, ми з тобою”?
Пашаєва звільняють?
Позбавляють премії?
Він як ходив в улюбленцях Мустафіна (який його і привів на СТБ), так і ходить. А всі ці розмови про цензуру - “понти для прієзших”!
Сильно цензурують на регіональних телеканалах.
19 лютого, 2008 о 15:34СТБ - це регіональний канал?
19 лютого, 2008 о 18:38Найпотужніша цензура – це цензура особистих стосунків. Ніяким тиском, погрозами, безапеляційними розпорядженнями не досягнеш того, на що здатне добре слово.
стопудово! на собі шось таке відчував.
19 лютого, 2008 о 19:05воно настільки м”яке шо й не скажеш, чи бил лі мальчєг - але він таки був
2 Спостерігач. Мені здається, проблема не в тому, позбавляють Пашаєва премії, чи ні. Проблема у самому підході до новин. Гаразд, про палаци політиків показували-розказували вже не раз. Але в даному випадку журналісти повелися досить сміливо: знімали з повітря маєтки, до яких по-іншому доступу не отримаєш. І навіть якщо в них вийшов відеоматеріал не дуже - все одно, підхід цікавий. А мотивувати недопуск цього матеріалу тим, що, мовляв, “вже було” - так це не причина. Було, і ще скільки буде! Чи, можливо, ми самі готові підтримувати нові і нові хвилі політиків, які за наш кошт споруджуватимуть собі все нові і нові мега-маєтки? Мені здається, заборона такого матеріалу до ефіру - це і є випадок “самоцензури”, про які пише Отар - навіть якщо жодних директив “згори” не було. А те, що Осман ходить в улюбленцях у Мустафіна, як ви стверджуєте - то ж кожного з нас хтось любить, а хтось, на жаль, і недолюблює.
19 лютого, 2008 о 19:18а хто вам сказав, що мова йде про маєтки, знять “згори”?
19 лютого, 2008 о 20:18Насмілюсь нагадати: у своєму матеріалі Отар Довженко характеризує як один з прикладів цензури, коли журналісту Пашаєву на каналі СТБ не дозволили надати сюжет для ефіру. У сюжеті мало би йтися про маєтки високопосадовців, зняті згори на аероплані. Отже, сказав мені про це Отар Довженко
19 лютого, 2008 о 20:42Нічого Ви не зрозуміли. За дорученням редакції матеріал знімали “на землі”. Кореспондентів затримали. Потім - на вимогу СТБ - звільнили. Але відзнятий матеріал був нецікавий, і це визнав сам Пашаєв. Пашаєв це визнав. І попросив дозйомку. Редактор відмовив. Тоді він сказав, що готовий його доробляти коштом і зусиллями “Обозу”. Йому сказали - це його особиста справа, але й матеріал тоді буде “обозівський”. Вже ПІСЛЯ цього були і польоти, і публікація в “Обозі”
20 лютого, 2008 о 0:27А невидане в ефір відео на youtube є?
23 лютого, 2008 о 20:30