Розібратися в тому, що відбувається на українському газовому ринку, досить складно. І не тому, що структура ринку занадто складна, а тому, що інформація про економічні зв’язки між основними гравцями просто не публікується. Збирати факти доводиться по краплині з різних джерел, такі документи, як річний або квартальний звіт Росукренерго або Укргаз-Енерго, здається, взагалі не існують, принаймні для “пересічного українця”.

Події останніх днів знову підняли газову проблематику на поверхню, а з нею необхідність аналізу: що ж собою на сьогодні являє газовий ринок України і про що домовилися у Москві два президенти. Давайте спершу спробуємо розібратися, як функціонує газопостачання та забезпечення внутрішнього ринку сьогодні. Відразу хочу зазначити, що цифри дуже приблизні, але загалом передають стан речей.

Україна споживає близько 80 млрд кубометрів газу щорічно (включаючи технічні потреби на обслуговування газотранспортної системи). З цих 80-ти приблизно 21 млрд покривається за рахунок власного видобутку, решту необхідно імпортувати, невеликі нестачі можна компенсувати за рахунок використання газу, що міститься у підземних сховищах газу (ПСГ).

У 2007 році Україною законтрактовано 58 млрд кубометрів середньоазійського газу, які Газпром лише транспортує територією Росії і “передає” компанії Росукренерго (РУЕ). З цих 58 млрд Україні належить 55 млрд, решта призначена для реекспорту – саме на останньому робить величезні прибутки РУЕ. Звісно, фізично газ поступає трубами через Росію до України і далі – до споживачів, тобто функції РУЕ фактично обмежуються лише “сидінням на трубі” і отриманням прибутків. А точніше – відбиранням частини прибутків у Національної акціонерної компанії “Нафтогаз” і перерозподілом їх на користь Газпрому і компанії Raiffaiseninvest AG, кожна з яких володіє по 50% РУЕ. Якщо участь Газпрому в РУЕ можна пояснити залежністю поставок газу від цього російського монстра, то 50%, які належать панам Фірташу і Фурсіну, не мають жодних логічних пояснень, окрім одного – особиста зацікавленість когось з учасників переговорів у 2006 році, на яких з’явилося РУЕ. Тобто – або вищого керівництва Росії, або України. Оскільки фінансові інтереси російських можновладців опосередковано представлені участю Газпрому, можна лише здогадуватися, з ким ділиться Фірташ надприбутками від реекспорту газу.

Цікаво, що за словами Олега Дубини, голови правління Нафтогазу (dt.ua), лише за січень РУЕ примудрилося відправити на експорт 1,5 млрд кубометрів газу, внаслідок чого, за словами Дубини, і виникла українська заборгованість за січень (500 млн доларів). Справді, оскільки ці 1,5 млрд є “понаднормові”, вони, теоретично, належать Газпрому, який, як відомо, завжди готовий “підстрахувати” нестачу поставок зі Сходу власним газом за ціною 314 доларів за тисячу кубометрів. Але на практиці все виявилося ще цікавішим – як з’ясувалося, вже з листопада ми споживаємо “незаконтрактований газ”. Контрактів на купівлю газу між Нафтогазом і ще одним посередником Укргаз-Енерго (УГЕ) просто не існує. Відповідно, не купила цей газ і компанія УГЕ, яка стоїть між РУЕ і Нафтогазом, і належить на 50% кожній з цих фірм. Це дає підстави Росії звинувачувати Україну у “крадіжці” – ми справді вже декілька місяців споживаємо некуплений газ. Зрозуміло, що про відсутність контрактів було відомо і старому українському уряду, і Газпрому ще в листопаді, але “вибухнуло” це саме після повернення Тимошенко, заявки про приєднання до плану дій по вступу в НАТО і напередодні візиту Ющенка до Кремля.

Решта несподіваних боргів України (ще біля 1 млрд доларів) виникла за схожою схемою. Частину спожитого Україною у 2006 році газу оприбуткували лише заднім числом в 2007 році, тому Газпром хоче отримати гроші за цей газ за цінами 2007 року, тобто по 130 доларів, а не по 95.

Такі “несподіванки” можуть і будуть виникати у будь-який вигідний Росії момент, поки Україна не наведе лад на власному газовому ринку і не відмовиться від непрозорих схем газопостачання.

“Наводити лад” взявся Віктор Ющенко. Він був змушений перехопити цю ініціативу в Юлії Тимошенко, яка є голосним лобістом усунення РУЕ з газового ринку України. З суперечливих і половинчастих новин у російської столиці стало трохи зрозумілим, про що домовилися два президенти. Згідно зі старою схемою (малюнок 1) постачання газу відбувалося так:

1. Газпром продає “середньоазійський” газ РУЕ по 179 доларів за тисячу кубометрів, заробляючи на транспортуванні територією Росії. РУЕ належить на 50% Газпрому і на 50% Фірташу + Фурсіну (Raiffaiseninvest AG).
2. РУЕ експортує частину газу до Європи, заробляючи мільйони, а основний обсяг перепродає Укргаз-Енерго. УГЕ на 50% належить РУЕ (тобто, опосередковано на 25% Газпрому) і на 50% Нафтогазу.
3. УГЕ перепродає туркменський газ далі – промисловим споживачам, тобто обслуговує той сегмент ринку, де можна робити прибутки.
4. Нафтогаз обслуговує теплокомуненерго та домогосподарства, які отримують газ за заниженими цінами, тобто на цьому прибутків не зробити, а через погану оплату – лише збитки. Крім того, на Нафтогазі висить технічне обслуговування газотранспортної системи, яка перебуває на балансі доньки Нафтогазу – компанії “Укртрансгаз”.

Не треба бути генієм, щоб зрозуміти, що саме ліквідація двох абсолютно непотрібних посередників – РУЕ і УГЕ – і є єдиним шляхом до підвищення прозорості на ринку газу. Україна в особі Нафтогазу фактично “добровільно” віддає більшу частину свого прибутку цим двом фірмам, а фактично – Газпрому і пану Фірташу. Водночас усі збитки “залишили” Нафтогазу. Тим самим НАК запрягли у боргове ярмо, яке, судячи з усього, рано чи пізно мало призвести до банкрутства і такого бажаного продажу української газотранспортної системи.

І от на зустрічі в Москві Віктор Ющенко (за інформацією, оприлюдненою головою Газпрому Міллером) домовляється про довгоочікуване усунення обох посередників і… створення двох нових. З єдиною різницею, що РУЕ-2 і УГЕ-2 будуть належати на 50% Газпрому і на 50% Нафтогазу. Фактично, сторони передерибанили частку Фірташа. Але хіба не зрозуміло, хто тепер буде правити бал в обох анонсованих фірмах? Заможний Газпром, від якого залежать поставки газу, чи збанкрутілий Нафтогаз?

Звісно, певний позитив для України є – зі схеми видаляють Raiffaiseninvest AG, частина прибутків якого переходить до Нафтогазу. Але навряд чи це суттєво покращить його фінансовий стан, адже 50% прибуткового сегменту українського газового ринку відтепер опосередковано контролюватиме Газпром, який найбільше виграє від цих домовленостей. А всі збиткові транзакції і технічне обслуговування залишаються на балансі НАКу… (малюнок 2).

Таким чином, головне питання – чому Нафтогаз віддає 50% прибутків іншій компанії (у цьому випадку – Газпрому), виконуючи при цьому 100% збиткових операцій, – залишається відкритим. Фактично, відбувається непряма доплата Газпрому за поставлений газ. Єдина “радість” від нових домовленостей полягає в тому, що гроші, які заробляв Фірташ, тепер зароблятиме Газпром, і лише мінімально від цього має виграти і Нафтогаз.

Звичайно, до кінця не відомо, про що домовилися президенти. Приміром, цікаво, хто здійснюватиме експорт надлишку газу до Європи. Але одне зрозуміло чітко – сторони не готові до переходу на “прямі контракти” (малюнок 3), і Газпром не збирається поступатися частиною прибутків, які він отримує на українському внутрішньому ринку. На жаль, політичні реалії і цілковита залежність від поставок палива з Росії не дозволяють нам говорити з російським газовим монополістом на рівних. Тому уряд має вкотре задуматися, чи варто займатися “соціальним популізмом”, чи краще витрачати бюджетні кошти на програми енергозбереження і зниження енергозалежності України.

фото звідси

Олександр Сіромаха

Обговорити статтю на Форумі »»