Археологи на екскаваторах

Ми ростемо з одного кореня, і проти нас безсилі сокира та пила,
безсилі напалм і кулі. Безсилі гроші та старість.
Ми йдемо, і якщо я падаю, це значить, що ти ступаєш у мої сліди.
Це значить, що ти цілишся в мого ворога.
І мій ворог впізнає на твоєму обличчі мою усмішку.
Субкоманданте Маркос

Вибачайте за пафосний епіграф. Я больше ні буду :)

Ну, може, трішки. В Україні не було громадянського суспільства – значною мірою через совок. У нас не було 1968 року. Але менше з тим. Зараз з'являються такі собі іскри – дайбо, вони об'єднаються в постійний вогник.

Де ж ті "іскри"?

Розкажу про ті, які бачу з ближчої відстані – бо сталося так, що в цю справу затягнуло й мене.

Боротьба мешканців Києва проти незаконних забудов, які заколупали вже багатьох.

Батьки на Харківському шосе розносять залізобетонну стіну, якою перекрили дитячий майданчик. На Нивках люди власноруч розбирають прибудову, що затулила їм вікна. Можна згадати людей-захисників свого двору у Микільській Слобідці, на провулку Костя Гордієнка, на Солом'янці, оборонців Пейзажної алеї. І все це – тільки верхівка айсберга, яку видно в мас-медіа.

Звичайні люди позиваються у судах, пишуть звернення, запрошують ЗМІ.

А коли все це не допомагає – а як правило, таки не допомагає – просто вдаються до прямої дії. Чия в цьому провина? Офігілих людей із баблом, які купують суди, забивають на звернення, нехтують тиском з боку преси.

Перехід від протестів до опору

Приклад Пейзажної алеї. Люди судяться з 2004 року. Суд забороняє проводити будь-які роботи на території до остаточного вирішення справи. Роботи все ж ведуться під виглядом "археологічних розкопів". Ви чули про археологів, які працюють екскаватором?

Починаються акції. Перша одразу ж привертає увагу ЗМІ. Нуль реакції забудовників чи замовника будівництва – Міністерства закордонних справ. Друга. Графіті на паркані – на наступний день зафарбоване, нуль реакції. Третя. Спроба повалити кілька секцій паркану. Того ж дня вони встановлені назад. Яценюк, тоді міністр, нарешті реагує – він говорить, що нібито підписав наказ про розірвання договору із забудовником... який, як виявилось, уже закінчився. А міністр і спікер-то брехун!

Грудень 2007. "Археологи" зрізають дерева на ділянці й навколо неї. Сутичка місцевих мешканців з молодиками, дуже схожими чи то на ПТУшників, чи то спортсменів. Після цього люди збираються і повністю валять паркан.

Ані замовник, ні мерія все ще не реагують... В січні забудовник намагається поставити новий паркан, тепер ПТУшники (чи хто вони там) стають "строїтілямі". І знову фізичне зіткнення. Але техніку блокують – не в останню чергу й тому, що при журналістах наші "строїтілі" стають боязкими й ховають обличчя. Не битися ж їм на камеру?

Після цього мешканці повертають паркан замовнику будівництва – Міністерству закордонних справ.

А далі найцікавіше. Незважаючи на скандал, заступник Червновецького Голубченко видає наказ поновити "повномасштабні археологічні розкопи по цілому периметру". Викопати котлован завглибшки 8 метрів.

А тепер поміркуємо. Якщо люди і надалі блокуватимуть техніку, чинитимуть фізичний опір – хто їх до цього підштовхнув?

Що далі?

А що далі. Боротьба триває. Якщо вже так, якщо вже довбані чиновники не реагують – вона лише посилюватиметься. Якщо зміняться методи – відповідальні хто? Хабарники, безвольні "народні обранці", які піддаються на тиск людей із баблом, а не на вимоги тих, чиїми "представниками" вони є. Будь ласка. Як забажають.

Щодо громадян – то наша сила в об'єднанні. І цього разу – без жодних політиків: заради конкретних цілей, а не чиєїсь приватної вигоди. Але це вже окрема тема.

Артем Чапай

ну і наприкінці - маленька фотогалерея.